русс | укр

Мови програмуванняВідео уроки php mysqlПаскальСіАсемблерJavaMatlabPhpHtmlJavaScriptCSSC#DelphiТурбо Пролог

Компьютерные сетиСистемное программное обеспечениеИнформационные технологииПрограммирование


Linux Unix Алгоритмічні мови Архітектура мікроконтролерів Введення в розробку розподілених інформаційних систем Дискретна математика Інформаційне обслуговування користувачів Інформація та моделювання в управлінні виробництвом Комп'ютерна графіка Лекції


Ключові терміни і поняття


Дата додавання: 2014-12-02; переглядів: 876.


· Бюджетний дефіцит · Монетизація бюджетного дефіциту
· Бюджетний профіцит · Секвестр бюджету
· Баланс бюджету · Фінансування бюджету
· Державний борг · Сеньйораж
· Дефіцитне фінансування · Дефолт

Бібліографічний список до теми

[1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 14, 20, 22, 23, 24, 25, 27]

 

Тема 9. Державний кредит
Мета: поглибити, систематизувати та узагальнити знання студентів про особливості управління державним боргом.

План вивчення теми

 

1. Сутність і функції державного кредиту.

2. Діяльність держави як позичальника, кредитора і гаранта.

3. Класифікація державного кредиту.

4. Державний борг.

5.Управління державним боргом та його обслуговування.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

 

Готуючись до першого питання зверніть увагу на те, що державний кредит за своєю економічною сутністю — це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами — з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.

Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини:

- як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави;

- державний кредит є зворотним, терміновим і платним.

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни порівняно з валютними прийомами (наприклад, емісії грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції: розподільну, регулювальну і контрольну.

Через розподільну функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності і повернення.

Сутність регулюючої функції державного кредиту виявляє­ться в тому, що, вступаючи в кредитні відносини, держава впли­ває на:

- стан грошового обігу. Якщо за рахунок кредиту профінансовані виробничі витрати, наприклад інвестиції, відбудеться абсолютне скорочення готівко­вої грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на ви­плату заробітної плати, наприклад учителям, лікарям, кількість готівкової грошової маси в обігу залишиться незмінною, хоча можлива зміна структури платоспроможного попиту.

- рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів. Виступаючи на фінансовому ринку як позичальник, держава збільшує попит на позичкові ресурси і тим самим сприяє зрос­танню ціни на кредит. Чим вищий попит на вільні кошти з боку держави, тим вищим буде, за інших рівних умов, рівень позич­кового процента, тим дорожчим буде для підприємців банківсь­кий кредит. Дорожнеча позичкових коштів змушує бізнесменів скорочувати інвестиції у сферу виробництва, водночас вона стимулює нагромадження у вигляді придбання державних цін­них паперів. Зовнішній кредит так не впливає і там менше відсотки, є пільгові кредити?

- виробництво і зайнятість. Якщо держава виступає позичальником економіка отримує ресурси через бюджетні видатки. Виступаючи як кредитор або гарант, держава може підтримувати різні галузі, окремі підприємства (надаючи кредити на поворотній основі, або гарантії за кредитами).

Контрольна функція державного кредиту. Контроль поширюється як на залучення позикових коштів, надання державою кредитів і гарантій, на погашення кредитів. Контролюється цільове використан­ня коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків.

Друге питанняпов’язане з діяльністю держави як позичальника, кредитора і гаранта.

Основна класична форма державного кредиту, коли держава виступає позичальникомкоштів.

Якщо держава виступає позичальником, призначення державного кредитувиявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами. У разі позитивного бюджетного сальдо мобілізовані за допомогою державного кредиту кошти використовуються безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів, що досягається через виплату процентів і виграшів за державними позиками.

Державне запозичення – операції, пов'язані з отриманням державою кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування державного бюджету.

Державні внутрішні та зовнішні запозичення здійснюються в межах, визначених законом про Державний бюджет України, з дотриманням граничного обсягу державного боргу.

Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсоткову ставку державного запозичення.

У разі зменшення обсягу коштів від державних внутрішніх (зовнішніх) запозичень порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, у зв'язку з погіршенням умов таких запозичень та/або кон'юнктури фінансового ринку збільшується обсяг коштів від державних зовнішніх (внутрішніх) запозичень з дотриманням граничного обсягу державного боргу.

Кредити (позики) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів) залучаються державою на підставі міжнародних договорів України і відносяться до державних зовнішніх запозичень.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати місцеві внутрішні запозичення.

У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов'язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом.

Гарантійне зобов'язання – зобов'язання гаранта повністю або частково виконати боргові зобов'язання суб'єкта господарювання - резидента України перед кредитором у разі невиконання таким суб'єктом його зобов'язань за кредитом (позикою), залученим під державну чи місцеву гарантію.

Державні гарантії для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов'язань суб'єктів господарювання – резидентів України можуть надаватися за рішенням Кабінету Міністрів України або на підставі міжнародних договорів України виключно у межах, визначених законом про Державний бюджет України.

Місцеві гарантії можуть надаватися за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної міської ради для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України, що належать до комунального сектору економіки, розташовані на відповідній території та здійснюють на цій території реалізацію інвестиційних програм (проектів), метою яких є розвиток комунальної інфраструктури або впровадження ресурсозберігаючих технологій.

Готуючись до третього питання, зверніть увагу на те, що Державний кредит може бути декількох видів.

Державний кредит буває таких видів:

внутрішній, коли держава запозичує кошти у підприємств і населення власної країни;

зовнішній, якщо держава робить запозичення на міжнародному рівні.

Розгляньте основні форми внутрішнього державного кредиту:

1) державні позики;

2) перетворення частини вкладів населення в державні позики;

3) запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду;

4) казначейські позики;

5) гарантовані позики.

Державні позики шляхом випуску облігацій є формою як внутрішнього, так і зовнішнього кредиту, інші форми державного кредиту – відносяться тільки до внутрішнього кредиту.

Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора. Ці відносини отримують форму державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики вони надаються на умовах поворотності, терміновості і платності.

Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими процентами включається в державний борг країни. Країнам, що терплять значні економічні і фінансові труднощі, зовнішні позики можуть даватися на пільгових умовах.

Основною метою державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подолання фінансових труднощів країни-одержувача, надання продовольчої допомоги.

Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Кредиторами можуть бути фінансово-кредитні установи й інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, міжна­родні фінансові інституції, іноземні держави та їх угруповання. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, держави Європейського співтовариства.

Усі проекти, на які можуть бути надані позички цими організаціями, поділяються на чотири групи:

– проекти макроекономічної стабілізації економіки країни-позичальника;

– проекти структурних перетворень у певних секторах економіки;

– інвестиційні проекти;

– проекти технічної допомоги.

Погашення позик за згодою сторін здійснюється товарними поставками чи валютою. Погашення позик і виплата процентів за ними може відбуватися після закінчення пільгового періоду, який надає відстрочення погашення позики на 3—5 років після використання кредитних коштів.

Державний кредит, як і будь-яка інша форма кредитних відносин, вимагає особливого контролю. Цей контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення.

Джерелами погашення державних позик можуть бути:

– доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;

– додаткові надходження від податків;

– економія коштів від зменшення видатків;

– емісія грошей;

– залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

Найбільш реальним джерелом погашення державних позик є доходи, отримані від інвестування позичених коштів.

Емісія грошей є фіктивним джерелом погашення боргу, оскільки внаслідок неї інфляція знецінить повернені державою кредиторам кошти.

Ефективність державних кредитних операцій визначається за формулою:

, (1)

де Н — надходження за системою державного кредиту;

В — витрати за системою державного кредиту.

Разом з тим сума надходжень за системою державного кредиту і перевищення надходжень над витратами за кредитними операціями не дають вичерпної характеристики їх ефективності. Слід враховувати також позитивний вплив державного кредиту на стан бюджету держави і грошового обігу, і в підсумку — на економічний розвиток суспільства.

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

Четверте питання пов’язане із теорією державного боргу.

В бюджетному кодексі визначено поняття:

– державного (місцевого) боргу;

– гарантованого державою (АР Крим чи територіальною громадою міста) боргу.

Державний борг – загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.

Місцевий борг – загальна сума боргових зобов'язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок місцевого запозичення.

Гарантований державою борг – загальна сума боргових зобов'язань суб'єктів господарювання – резидентів України щодо повернення отриманих та непогашених станом на звітну дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено державними гарантіями.

Гарантований Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста борг – загальна сума боргових зобов'язань суб'єктів господарювання – резидентів України щодо повернення отриманих та непогашених станом на звітну дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено місцевими гарантіями.

Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.

Граничний обсяг державного (місцевого) боргу, граничний обсяг надання державних (місцевих) гарантій визначаються на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

Загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60 відсотків річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України.

Загальний обсяг місцевого боргу та гарантованого Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста боргу (без урахування гарантійних зобов'язань, що виникають за кредитами (позиками) від міжнародних фінансових організацій) станом на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 200 відсотків (для міста Києва - 400 відсотків) середньорічного індикативного прогнозного обсягу надходжень бюджету розвитку (без урахування обсягу місцевих запозичень та капітальних трансфертів (субвенцій) з інших бюджетів), визначеного прогнозом відповідного місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди відповідно до частини четвертої статті 21 цього Кодексу.

Розрізняють первинний борг, який дорівнює сумі основного боргу без нарахованих відсотків і непогашений борг, який складається із основної суми боргу і нарахованих відсотків.

Розрізняють поточний і капітальний державний борг. Поточний борг — сума основного боргу, що підлягає погашенню в поточному році, й належних до сплати у цей період відсотків за усіма випущеними на цей момент позиками. Капітальний борг — загальна сума заборгованості минулих років і відсотків, що мають бути спла­чені за позиками.

Державний борг поділяється також на внутрішній і зовнішній.

Існування великого державного боргу може підірвати економічне зростання країни і негативно впливати на її фінансовий стан. Наявність державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватись за рахунок по­даткових надходжень.

Джерелами погашення внутрішнього боргу є : бюджетні кошти, кошти, отримані від приватизації державного майна, нові запозичення. Джерелами погашення зовнішнього боргу також можуть бути золотовалютні резерви країни.

Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від системи управління боргом.

Вивчаючи п‘яте питання необхідно звернути увагу на особливостях управління державним боргом та його обслуговування.

Управління державним боргом — це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави.

В управлінні державним боргом України можна виділити такі принципи:

– безумовності — забезпечення безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава як позичальник взяла на себе, оформляючи договір запозичення коштів;

– єдності — урахування в процесі управління державним боргом всіх видів зобов'язань, емітованих як центральним урядом, так і органами місцевого самоврядування;

– зниження ризиків — розміщення і погашення позик у такий спосіб, щоб максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;

– оптимальність структури — підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань держави за строками обігу і погашення, пом'якшення «піків» платежів;

– збереження фінансової незалежності — підтримання опти­мальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами й інвесторами-нерезидентами, поступове замі­щення зовнішнього запозичення внутрішнім;

– зниження вартості обслуговування державного боргу, в тому числі й за рахунок дострокового викупу боргових зобов'язань держави;

– прозорості — дотримання відкритості і повної прозорості запозичень, починаючи від розгляду їх доцільності до остаточного погашення, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічне становище у країні-позичальнику.

Процес управління державним боргом включає кілька етапів:

– залучення коштів;

– використання коштів;

– повернення боргу і виплата відсотків.

Мета політики управління боргом — одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління державним боргом. Воно має базуватися на принципі максимізації доходу від залучених позик та створення джерел його погашення. Використання позик може бути: фінансовим; бюджетним; фінансово-бюджетним.

Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління боргом держави. Залучені кошти повинні використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватися виробництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, конче необхідний для одержання іноземної валюти на обслуговування та погашення зовнішнього боргу. Якщо цього не буде, то платежі з обслуговування боргу досягнуть неприпустимо високої частки експорту та вітчизняного виробництва. У результаті комерційні кредитори, побоюючись імовірних неплатежів, скорочуватимуть кредитування країни.

Останнім етапом управління державним боргом є його погашення та обслуговування, яке здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат, передбачених умовами випуску держав­них цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.

На етапі погашення позик проводиться ранжування усіх можливих варіантів між повним погашенням боргу і абсолютним дефолтом (відмова від погашення і обслуговування боргу).

З метою забезпечення платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів, застосовуються різноманітні методи коригування позикової політики. Найпоширенішими є рефінансування боргу та реструктуризація заборгованості.

Пролонгація боргу — форма добровільної згоди кредиторів на відстрочення виплат за зобов'язаннями боржника. Як правило, проводиться тоді, коли випуск нових позик на обслуговування раніше випущених є фінансово недоцільним.

Списання/анулювання частини боргу — відмова уряду від погашення боргу. За певних умов часткове списання боргу економічно вигідне і кредиторам.

Конверсія боргу — зміна початкових умов державної позики, зокрема зміна строків позики, часу виплати, способу погашення позики, а найчастіше — зміна величини позикового відсотка (зміна дохідності позик).

Консолідація боргу — зміна умов позики щодо часу її чинності (тривалості) з можливою зміною величини позикового відсотка, зокрема перетворення короткострокових державних позик у довгострокові, об'єднання кількох державних позик попередніх років в одну позику. Консолідація і конвертація можуть проводитись одночасно.

Питання для самоконтролю

 

1. Що включає в себе поняття "управління державним боргом"?

2. Які ви знаєте принципи в управлінні державним боргом України?

3. Наведіть етапи процесу управління державним боргом.

4. Яка мета політики управління боргом?

5. Куди повинні використовуватися залучені (запозичені) кошти?

6. Які ви знаєте методи коригування позикової політики?

7. В чому полягає сутність пролонгації боргу?

8. У яких випадках здійснюється списання (анулювання) боргу?

9. Розкрийте сутність поняття "конверсія боргу".

10. Що розуміють під консолідацією боргу?


<== попередня лекція | наступна лекція ==>
Тестові завдання | Тестові завдання


Онлайн система числення Калькулятор онлайн звичайний Науковий калькулятор онлайн