Фінансовий менеджмент являє собою систему управління фінансовими ресурсами та оборотом грошових коштів підприємства. Як кожну управлінську систему, його потрібно розглядати в двох аспектах. З одного боку, складовою фінансового менеджменту є суб’єкт управління (тобто підсистема, що управляє), з іншого боку – об’єкт управління (тобто підсистема, якою управляють).
Суб’єктами фінансового менеджменту підприємства є:
- органи державного управління;
- фінансові й податкові органи;
- власник;
- апарат управління підприємством.
Отже, фінансовий менеджмент як суб’єкт управління охоплює всі рівні управління.
Безпосередньо на підприємстві управління здійснює апарат управління підприємством (служба менеджменту з фінансів) та власник (засновники, збори акціонерів).
Об’єкт управління фінансового менеджменту піддається впливу потоків управлінських рішень, реалізація яких дозволяє підтримувати підприємство у стані ділової активності.
Процес управління складається з наступних етапів (рис. 15.1).
Рис. 15.1. Схема етапів процесу управління
Об’єктами фінансового управління на підприємствах є:
- майно;
- майнові права;
- роботи і послуги;
- інформація;
- результати інтелектуальної діяльності;
- нематеріальні блага.
Основною характерною рисою всіх об’єктів управління є те, що вони можуть вільно змінювати власника, якщо вони не обмежені в обігу і не вилучені з нього.
Об’єктами фінансового менеджменту є фінанси підприємства та його фінансова діяльність, тобто економічні відносини, які опосередковані грошовим обігом, зміною розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.
Матеріальною основою фінансового менеджменту є грошові потоки підприємства, які втілюються в реальному грошовому обігу, викликаному рухом вартості.
Слід підкреслити, що фінансовий менеджмент є невід’ємною складовою загального менеджменту підприємства. Адже фінансовий менеджмент дозволяє більш ефективно вирішувати виробничі (програма виробництва і збуту, якість виробничих, матеріальних, фінансових ресурсів, місце розміщення виробництва, його потужність), економічні (оборот і його структура, структура витрат, прибуток, рентабельність, дивіденди), фінансові цілі (платоспроможність, ліквідність, інвестування, фінансування, фінансова структура) господарюючого суб’єкта. Крім того, фінансовий менеджмент дозволяє виявляти й аналізувати взаємозв’язки між цілями підприємства та координувати їх.
Суб'єкт фінансового менеджменту впливає на об'єкт через фінансовий механізм. Основними формами цього впливу є фінансове планування і прогнозування, фінансове регулювання, стимулювання, фінансовий облік і контроль. Форми, як і методи впливу, здійснюються при використанні певних фінансових інструментів, до яких належать фінансові норми, фінансові ліміти, стимули, санкції тощо.
Центральне місце у фінансовому менеджменті посідає фінансове планування й прогнозування. У процесі планування й прогнозування проводиться оцінка стану фінансів у державі, в підприємницьких структурах, в установі чи організації, виявляються можливості щодо збільшення фінансових ресурсів, їх найефективнішого використання, скорочення непродуктивних витрат. При прогнозуванні використовується великий обсяг інформації, що дає змогу глибше дослідити ситуацію, що склалася, і на цій основі прийняти обґрунтовані рішення.
За умов становлення ринкової економіки фінансове прогнозування передбачає застосування великого переліку прийомів і методів. Це, насамперед, вільні ціни, попит і пропозиція, ринок капіталів, конкуренція тощо. В цих умовах слід враховувати вимоги ринку - швидка зміна кон'юнктури, можливості додаткового перерозподілу ресурсів через комерційні банки, фондові біржі, акціонерні товариства й компанії.
Фінансове регулювання як елемент менеджменту застосовується для підтримання оптимальної структури виробництва і розподілу. Воно ґрунтується на використанні різноманітних інструментів впливу. Це податки, дотації, різні виплати, за допомогою яких держава досягає поставлених цілей і усуває ті явища при функціонуванні фінансів, які не можуть бути вирішені лише за допомогою ринкових механізмів.
Стимулювання в системі менеджменту покликане забезпечити розвиток тих явищ і процесів, що мають на цьому етапі пріоритетне значення або які за інших однакових умов мають недостатньо сприятливі умови для саморозвитку. Використовуючи фінансові методи, держава передусім за допомогою пільг щодо податків та пільгового кредитування створює сприятливі умови для їхрозвитку.
Облік і контроль як елементи менеджменту здійснюються в процесі прогнозування, регулювання і стимулювання. Вони дають змогу виявити відхилення фактичного використання фінансових ресурсів від передбачуваного програмами, бюджетом, іншими планами, виявити резерви до зростання фінансових ресурсів, спрямувати їх використання в найбільш раціональному напрямку.
Усі елементи управління фінансами тісно взаємопов'язані і складають єдине ціле. У сучасних умовах об'єктивно виникає потреба посилення наукового обґрунтування управлінських рішень щодо фінансів, розширення і вдосконалення форм і методів фінансового менеджменту.
Фінансовий механізм має певну загальну модель (див. рис. 15.2).
Рис. 15.2. Загальна модель фінансового механізму
Фінансовий менеджмент як явище економічного життя має свою внутрішню багаторівневу структуру. Він включає різні суб'єкти й об'єкти управління, які зумовлюють особливості використання фінансових методів та інструментів. Загалом фінансовий менеджмент включає менеджмент державних фінансів, бюджетний менеджмент, фінансовий менеджмент у підприємницьких структурах, менеджмент у системі оподаткування, менеджмент на фінансовому ринку. Правову основу фінансового менеджменту становить фінансове законодавство.
Слід зазначити, що серед українських вчених існує чітка позиція щодо визначення фінансового механізму підприємства та його складових, якщо поза увагою лишити центральну складову механізму – економічний інтерес учасників фінансових відносин та його присутність у кожній складовій механізму (крім фінансових індикаторів).
Фінансове забезпечення полягає у виділенні певної суми фінансових ресурсів на вирішення окремих завдань фінансової політики суб’єкта, що господарює. При цьому розрізняють забезпечувальну і регулятивну його дію. Забезпечувальна дія проявляється у встановленні джерел фінансування, тобто покриття повсякденних потреб і характеризує пасивний вплив фінансового забезпечення. Регулятивна дія здійснює вплив через виділення достатніх коштів та через конкретну форму фінансового забезпечення і характеризує активний вплив фінансового забезпечення. В цілому ж дія фінансового механізму спрямована на реалізацію економічних інтересів учасників фінансових відносин.
Вона має наступні напрями свого прояву:
- за допомогою фінансових інструментів встановлюються певні пропорції розподілу доходів, які впливають на забезпеченість фінансовими ресурсами;
- за допомогою встановлення певних пропорцій розподілу доходів встановлюється відповідна система реалізації економічних інтересів.
Фінансове забезпечення та фінансове регулювання проводиться за допомогою фінансових інструментів, які, в свою чергу, мають свої важелі впливу, а саме:
- первинного впливу, що діють у процесі вилучення частини доходів (податки, внески, відрахування);
- вторинного впливу, що діють шляхом збільшення доходів (банківські позички, бюджетні субсидії).
Дія фінансових інструментів здійснюється на основі:
- загального підходу, характерного для всіх суб’єктів фінансових відносин (єдиний рівень оподаткування, кредитування, фінансування);
- селективного, диференційованого підходу.
При здійсненні ефективної фінансової політики перевага надається селективному підходу.
Важелі впливу на соціально-економічний розвиток підприємства визначають характер дії фінансових інструментів, коригують цю дію та поділяються:
1. За напрямом дії – стимули, санкції;
2. За видами – норми й нормативи;
3. За методологічними засадами – умови і принципи формування доходів, нагромаджень і фондів; умови і принципи фінансування і кредитування.
В теорії фінансів система фінансових індикаторів включає:
- фінансові категорії;
- фінансові показники;
- фінансові коефіцієнти.
Застосування фінансових категорій як фінансових індикаторів не є доцільним, тому що вони відображають лише наукову абстракцію реальних економічних відносин, тобто чисто теоретичні поняття, які не можуть використовуватись як інформаційна база. Фінансові показники підприємства характеризують кількісну сторону фінансових відносин і показують обсяги фінансових операцій, що дозволяє оцінити масштаби фінансової діяльності. Фінансові коефіцієнти – це відносні фінансові показники, які виконують оцінюючу функцію, тобто дають можливість оцінювати фінансову діяльність. Саме вони можуть виступати у ролі фінансових індикаторів, якщо при їх визначенні виконуються вимоги повноти, достовірності та своєчасності.
Отже, по-перше, фінансовий механізм – це складна система, яка дозволяє управляти фінансовою діяльністю. По-друге, це механізм, який дозволяє вирішувати практично всі проблеми, але слід враховувати, що роль фінансів у відносинах розподілу є вторинною і основне регулювання здійснюється в сфері виробництва.
