Регулювання фінансового ринку повинно передбачати встановлення правил інвестиційного процесу, обов'язкових для всіх – і для дрібних, і для великих інвесторів. Завдяки цьому стає очевидним те, що є закон, який захищає кожного інвестора, і є покарання для тих, хто його порушить. Це підтримує віру людей у необоротність позитивних змін, без якої не може розвиватись ринкова економіка.
Весь досвід економічного розвитку показує, що висока якість фінансових активів підвищує якість ринку і тим самим стимулює економічне зростання.
По-перше, високоякісний, добре відрегульований фінансовий ринок знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори пов'язують з конкретною країною. Завжди знайдуться ті, хто буде проти жорстких мір і норм, що регулюють ринок цінних паперів. Але кожного разу, коли якась фірма надає неправильну інформацію, або коли хтось здійснює тиск з метою змінити інформацію, не оголошені раніше зміни в системі продажу цінних паперів, падає престиж держави на світових ринках капіталу, що приносить збитки всім підприємствам і користувачам капіталу в країні. Тому потрібен якісний контроль над фінансовим ринком, який починається на ранніх етапах його розвитку і з часом завойовує повагу як з боку користувачів капіталу, так і з боку інвесторів.
По-друге,якісний, добре відрегульований ринок – це незамінний інструмент для залучення в процес економічного розвитку всього обсягу заощаджень населення. Сьогодні іноземні джерела капіталу складають значну долю в загальному обсязі заощаджень, що інвестуються. Внутрішні заощадження можуть і повинні відігравати важливу позитивну роль в економіці.
По-третє, висока якість фінансового ринку підвищує динамічність системи та її репутацію, що дуже важливо для того, щоб населення поступово схвалило перехід до ринкової економіки. Справа в тому, що пайова форма фінансування, використання акцій для забезпечення економічного зростання створюють враження економічного плюралізму і закріплюють ідеологічну основу змін. Населення бачить, що перехід до ринкової економіки створює шляхи для розвитку особистості та росту добробуту. Але сам контроль над фінансовим ринком не в змозі вирішити соціальні проблеми, коріння яких сягають в історію.
Основними завданнями здійснення державного регулювання фінансового ринку є:
- проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;
- захист інтересів споживачів фінансових послуг;
- створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;
- створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;
- забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;
- додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;
- запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;
- контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;
- сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.
До основних напрямів державного регулювання фінансового ринку належать регулювання:
1) процедур випуску та обігу фінансових активів;
2) різних видів фінансової діяльності, таких, як торгівля фінансовими активами, валютними цінностями, надання кредитних, страхових послуг, емісійна діяльність тощо;
3) діяльності конкретних фінансових інститутів (комерційних банків, страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів та інших посередників);
4) діяльності іноземних учасників ринку.
Державне регулювання діяльності фінансового ринку здійснюється шляхом:
- ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;
- нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;
- нагляду за діяльністю фінансових установ;
- застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;
- проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.
В Україні відповідно до ст. 8 Конституції діє принцип верховенства права. Всі закони та нормативно-правові акти, що стосуються регулювання та нагляду за фінансовим ринком, повинні відповідати певним розділам і статтям Конституції. Необхідно також знати основні положення законів України, постанов Верховної Ради та Указів Президента України, що безпосередньо стосуються діяльності фінансового ринку:
1. Закон України «Про цінні папери та фондову біржу».
2. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».
3. Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».
4. Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку України».
5. Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії».
Окрім законів, кодифікованих Верховною Радою, обов'язковими до виконання є нормативно-правові акти виконавчої влади. Згідно із ст. 117 Конституції України, в межах своєї компетенції вищий орган виконавчої влади – Кабінет Міністрів України – видає нормативно-правові акти (тобто різного роду розпорядження і постанови). Міністерства, відомства, комітети, НБУ, ДКЦПФР та інші органи також щорічно видають накази, рішення, пояснення, постанови, інструкції з метою регулювання корпоративної діяльності, реєстрації цінних паперів, організації депозитарної діяльності, регулювання діяльності спільного інвестування та ін.
Одним із найбільш складних секторів фінансового ринку з питань його законодавчого регулювання є ринок цінних паперів. Чинне законодавство містить основні положення, що захищають права інвестора та накладають на емітента обов'язки щодо розкриття інформації. Введена обов'язкова реєстрація випуску цінних паперів у ДКЦПФР, інформації про їх випуск, оприлюднення публічної регулярної інформації про наслідки господарської діяльності емітента. Встановлені правила та стандарти стосовно проведення операцій на фондовому ринку.
Основними проблемами сучасного фондового ринку України визначено:
- розбудову інфраструктури фондового ринку;
- запровадження системи моніторингу фондового ринку;
- стабілізацію ринку облігацій внутрішніх державних позик;
- вдосконалення системи захисту прав інвестора;
- розвиток нормативно-правової бази;
- інформування та підвищення обізнаності населення стосовно питань функціонування фондового ринку.
Щодо грошового ринку та ринку банківських позичок, слід відзначити такі положення.
По-перше, специфічність грошового ринку як сфери фінансового ринку в чинних законах не відображена.
По-друге, грошовий ринок і ринок банківських позичок потребують норм, що забезпечують, насамперед, підвищення ліквідності інструментів.
По-третє, захист прав інвесторів, емітентів та професійних учасників фінансового ринку, а також підтримка ліквідності на грошовому ринку застосовується до кожного інструменту відповідно до норм права. Слід зазначити, що в Україні до цього часу немає закону, на якому б базувалася вся система норм стосовно одного з найважливіших інструментів – векселя.
По-четверте, ринок банківських позичок традиційно високорегульований. Здійснюється пруденційний банківський нагляд (система банківського нагляду, за якої головна увага органів нагляду зосереджується на регулярному проведенні оцінювання загального фінансового стану, яке спрямоване на захист прав вкладників та акціонерів банку, підтримку ліквідності банківської системи).
Основними органами державного регулювання фінансового ринку в Україні є:
- щодо ринку банківських послуг – Національний банк України;
- щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів – Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;
- щодо інших ринків фінансових послуг – спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.
Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється відповідно до Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і уповноважений орган за допомогою засобів зв'язку, що дозволяють фіксувати інформацію, своєчасно повідомляють один одному про будь-які спостереження та висновки, які є необхідними для виконання покладених на них обов'язків.
Голова державного органу, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг, або уповноважена ним особа беруть участь у роботі інших органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, з правом дорадчого голосу, коли обговорюються питання нагляду за діяльністю з надання фінансових послуг.
Уповноважений орган є центральним органом виконавчої влади, який працює за колегіальним принципом. Він не може бути учасником фінансових ринків як емітент облігацій внутрішніх та зовнішніх державних позик або здійснювати будь-яку іншу діяльність на фінансових ринках.
Уповноважений орган має право призначити тимчасову адміністрацію фінансової установи, діяльність якої ліцензується уповноваженим органом. Вона очолюється керівником, який призначається уповноваженим органом. Строк повноважень тимчасової адміністрації не може перевищувати одного року з дня її призначення.
Таким чином, від того, наскільки досконало і широко ведеться регулювання ринку фінансових послуг, залежить його позитивний розвиток.
За допомогою законів та нормативних актів держава впливає на поведінку учасників ринку і, певною мірою, спрямовує розвиток ринку в заданому напрямі.
Державне регулювання ринку фінансових послуг може носити як адміністративний, так і рекомендуючий характер. Розглянемо більш детально дані форми на прикладі діяльності банківської системи як основної ланки ринку фінансових послуг.
Державне регулювання Національним банком України здійснюється у таких формах:
І. Адміністративне регулювання:
1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;
2)встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;
3)застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
4)нагляд за діяльністю банків;
5)надання рекомендацій щодо діяльності банків.
II. Індикативне регулювання:
1) встановлення обов'язкових економічних нормативів;
2) визначення норм обов'язкових резервів для банків;
3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;
4) визначення процентної політики;
5) рефінансування банків;
6) регулювання кореспондентських відносин;
7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;
8) виконання операцій з цінними паперами на відкритому ринку;
9) здійснення імпорту та експорту капіталу.
В Україні, наприклад, саморегулюючі організації ринку цінних паперів здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" та Положення про саморегулюючу організацію ринку цінних паперів, затвердженого рішенням Комісії від 11.11.97 № 45, інших законодавчих та нормативних актів.
Відповідно до ст. 1 названого Закону, саморегулююча організація (СРО) – це добровільне об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів, яке не має на меті одержання прибутку і створюється з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів. Професійні учасники ринку цінних паперів об'єднуються у СРО за видами професійної діяльності. Кожен учасник ринку може входити до складу кількох СРО згідно з функціями, які він виконує відповідно до дозволів, або бути учасником однієї саморегулюючої організації.
Контрольні запитання та завдання:
1. Дайте визначення та класифікуйте суб'єктів і об'єкти фінансового ринку.
2. Що являє собою ринок грошей?
3. Дайте характеристику та класифікуйте основні інструменти фінансового ринку.
4. У чому полягає структуризація фінансового ринку? За якими критеріями вона здійснюється?
5. Які інститути входять до складу інфраструктури фінансового ринку? Охарактеризуйте їх діяльність.
