Страхування як об'єктивно необхідний атрибут ринкової економіки забезпечує надійні гарантії відновлення порушених майнових прав та інтересів у випадках втрат, заподіяних вогнем, стихійними лихами, техногенними, транспортними аваріями та іншими непередбаченими обставинами.
У той же час страхування не лише звільняє державу від витрат на відшкодування збитків при появі страхових подій, а й суттєво впливає на зміцнення фінансів держави, є ефективною формою накопичення коштів громадян і значним стабільним джерелом довгострокових інвестицій.
За роки незалежності в Україні, в основному, створено законодавчу та нормативну базу страхування. Це дало можливість розбудовувати страховий ринок на засадах конкуренції, що сприяє підвищенню якості надання страхових послуг.
В сучасних умовах розвитку України зареєстровано понад 310 страхових компаній, з яких майже третина працює масштабно і ефективно.
Проте рівень розвитку страхового ринку в Україні покриває ще не більше 10% потенційних ризиків, тоді як в більшості розвинутих країн це не менше 90-95%.
Страховий ринок– це система фінансово-економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу виступає страхова послуга, формуються попит і пропозиція на неї. Необхідність забезпечення безперервності відтворювального процесу у випадку непередбачених, несприятливих обставин обумовлює розвиток страхового ринку.
Страховий ринок є також формою організації фінансових відносин у формуванні та розподілі страхового фонду для забезпечення страхового захисту.
Обов'язковою умовою існування страхового ринку є наявність суспільної потреби на страхові послуги і наявність страховиків, спроможних задовольнити ці потреби. Перехід вітчизняної економіки до ринкових умов істотно змінює роль і місце страховика в системі економічних відносин. Страхові компанії перетворюються на повноправних суб'єктів господарського життя.
Страховий ринок, що функціонує, являє собою складну, інтегровану систему, яка включає різноманітні структурні ланки.
Базова ланка страхового ринку – страхове товариство або страхова компанія. Саме тут здійснюється процес формування і використання страхового фонду, формуються і з'являються інші економічні відносини, особисті, групові, колективні інтереси.
Страхова компанія– історично визначена суспільна форма функціонування страхового фонду, є відособленою структурою, що здійснює укладання договорів страхування та їх обслуговування. Страховій компанії властива техніко-організаційна єдність. Економічна відокремленість страхової компанії полягає в повній відокремленості її ресурсів. Економічно самостійні страхові компанії будують свої відносини з іншими страховиками на засадах перестрахування і співстрахування.
Страховий ринок формується в процесі становлення товарного господарства і є його невід'ємним та важливим елементом. Умовою виникнення того чи іншого типу ринку є суспільний поділ праці та існування різноманітних власників – відокремлених товаровиробників. Реальне співвідношення даних умов визначає ступінь розвитку ринкових відносин. Страховий ринок припускає самостійність суб'єктів, їх рівноправне партнерство з приводу купівлі-продажу страхової послуги, розвиток системи горизонтальних і вертикальних зв'язків.
Структура страхового ринку може бути охарактеризована в інституціональному та територіальному аспектах.
В інституціональному аспекті вона представлена акціонерними, корпоративними, взаємними і державними страховими компаніями. У територіальному аспекті можна виділити місцевий (регіональний) страховий ринок, національний (внутрішній) і світовий (зовнішній) страхові ринки. Розвиток ринкових відносин знищує територіальні перешкоди на шляху суспільно-економічного прогресу, посилює інтеграційні процеси, веде до включення національних страхових ринків у світовий. Прикладом такої інтеграції може служити створення загальноєвропейського страхового ринку країн – членів ЄС.
У залежності від масштабів попиту та пропозиції на страхові послуги можна виділити: внутрішній, зовнішній і світовий страхові ринки.
Внутрішній страховий ринок– місцевий ринок, в якому є безпосередній попит на страхові послуги та який тяжіє до задоволення потреб конкретними страховиками.
Зовнішнім страховим ринкомназивають ринок, який перебуває за межами внутрішнього ринку і тяжіє до суміжних страхових компаній як у даному регіоні, так і за його межами.
Під світовим страховим ринкомварто розуміти пропозицію і попит на страхові послуги в масштабах світового господарства.
Страхова послуга– специфічний товар, запропонований на страховому ринку. Вона може бути надана фізичній або юридичній особі на основі договору (у добровільному страхуванні) або закону (в обов'язковому страхуванні). У тих випадках, коли надання страхового захисту необхідно з позицій суспільних інтересів, страхування носить обов'язковий характер. Акт купівлі-продажу страхової послуги оформляється укладанням договору страхування, на підтвердження чого страхувальнику видається страхове посвідчення (поліс). Перелік видів страхування, яким може скористатися страхувальник, становить асортимент страхового ринку.
Страховий ринок становить складну багатофакторну динамічну систему. Під системою варто розуміти групу регулярно взаємодіючих і взаємопов'язаних окремих складових частин, які утворюють єдине ціле. Групою цих частин, що взаємодіють у ринковій системі страхових послуг, є: страхові продукти, система тарифів, інфраструктура страховиків, засоби взаємодії з клієнтурою тощо. Це система взаємодії з навколишнім середовищем за допомогою зовнішніх зв'язків, що характеризують як вплив оточення на систему, так і вплив системи на середовище. Слід зауважити, що виділення системи і середовища є суто умовним методологічним прийомом, що дозволяє більш точно визначити місце і цільову функцію конкретного ринку в більш загальній ринковій системі.
Таким чином, страховий ринок становить діалектичну єдність двох систем – внутрішньої системи і зовнішнього оточення. Внутрішня система цілком підлягає управлінню з боку страховика. Зовнішня система, або зовнішнє оточення, складається з елементів, на які страховик може здійснювати управлінський вплив, а також з елементів, які не є керованими із боку страховика. При цьому зовнішнє середовище оточує внутрішню систему й обмежує її.
До внутрішньої системиналежать керовані зміни, що становлять ядро ринкової системи страхової компанії. Основні з них: страхові продукти (умови конкретних договорів страхування певного виду), система організації продажу страхових полісів і формування попиту, гнучка система тарифів, власна інфраструктура страховика.
До внутрішньої системи належать також керовані страховиком змінні, що не входять у ядро ринкової системи, спрямовані на досягнення мети щодо оволодіння ринком: матеріальні, фінансові і людські ресурси страхової компанії, що визначають місце такого страховика на ринку. Особливе значення має фінансовий стан страхового товариства і довіра до нього з боку фінансових інститутів, ліквідність страхових резервів. Важливим аспектом є також наявність підготовленого кваліфікованого персоналу страховика, який спроможний здійснювати ефективну фінансово-організаційну роботу. Багато чого залежить від компетентності керівного складу страхового товариства.
Зовнішнє оточення ринку– це система взаємодіючих сил, що оточують внутрішню систему ринку і впливають на неї. Страховик планує і проводить свою ринкову роботу в умовах зовнішнього оточення; останнє, в свою чергу, складається з керованих змінних, на які страховик може мати визначений вплив, і некерованих складових, на які страховик впливати не може.
Ринок – система незамкнута, оскільки світовий страховий ринок практично необмежений.
До основних елементів зовнішнього оточення, на які страхова компанія може надавати частково керуючий вплив, належать: ринковий попит, конкуренція, ноу-хау страхових послуг, інфраструктура страховика.
Важливою складовою зовнішнього оточення, на яке спрямований керуючий вплив страхової компанії, є конкуренція. Страхові компанії відчувають жорстку конкуренцію в боротьбі за страховий ринок як з боку інших страховиків, так і з боку фінансово-банківських інститутів, які включаються у продаж страхових продуктів як додаткових послуг своїм клієнтам.
Технічний рівень страхової компанії, а саме оснащення комп'ютерною технікою, телефаксами, каналами електронного зв'язку значною мірою впливає на розвиток страховика.
Державне законодавство, політичні сили впливають на діяльність страховиків. Це здійснюється шляхом видання відповідних нормативних актів.
Діяльність в умовах ринку супроводжується різноманітного роду ризиками. Тому принципово змінюються характер і функції страхування в Україні, зростає його значення як ефективного, раціонального, економічного і доступного засобу захисту майнових інтересів господарюючих суб'єктів, виробників товарів і послуг, а також громадян.
Макроекономічна і структурна державна політика є суттєвою передумовою стабільності системи страхування. У сучасних умовах перед державою і органами державного нагляду постало завдання вирішити ті проблеми, які заважають нормальному розвитку і функціонуванню страхового ринку і, як наслідок, не сприяють формуванню діючого вітчизняного страхового ринку, підвищенню його ефективності та впливу на розвиток економіки країни.
Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії. Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.
Керівниками страховика (голова виконавчого органу та головний бухгалтер страховика) мають бути дієздатні фізичні особи. Голова виконавчого органу страховика або його перший заступник повинен мати вищу економічну або юридичну освіту, а головний бухгалтер страховика повинен мати вищу економічну освіту.
Для одержання ліцензії страховик подає до Уповноваженого органу заяву, до якої додаються:
- копії установчих документів та копія свідоцтва про реєстрацію;
- довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;
- довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю;
- правила (умови) страхування;
- економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахової) діяльності;
- інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копія диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту, інформація про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Уповноваженим органом.
Уповноважений орган зобов'язаний розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у строк, що не перевищує 30 календарних днів з часу одержання всіх передбачених документів.
Про внесення змін у зазначені документи страховик зобов'язаний повідомити Уповноважений орган в десятиденний строк з часу реєстрації цих змін у встановленому порядку.
Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на здійснення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.
Про відмову у видачі ліцензії Уповноважений орган повідомляє юридичну особу в письмовій формі з зазначенням причини відмови.
Спори про відмову у видачі або відкликанні ліцензії розглядаються у судовому порядку.
Контрольні запитання та завдання:
1. Які існують форми страхування?
2. Чим характеризується економічна сутність страхування?
3. За якими ознаками здійснюється класифікація страхування?
4. Якими чинниками забезпечується фінансова надійність страховика?
5. Які слід зібрати документи для одержання ліценції, щоб мати право на здійснення страхування життя?
