Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. Він не має ні окремого фінансового фонду (кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні обособленого органу управління. Разом з тим, він характеризує особливу форму фінансових відносин держави, тому виділяється в окрему ланку.
Державний кредитза своєю економічною сутністю – це сукупність економічних відносин між державою (в особі органів влади й управління), з одного боку, і фізичних та юридичних осіб – з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.
Основна класична форма кредитних відносин - коли держава виступає позичальником коштів.
Виступаючи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов'язкового повернення, кредити юридичним і фізичним особам.
У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов'язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит). Оскільки державні гарантії, як правило, розповсюджуються на недостатньо надійних позичальників, то вони призводять до зростання витрат із централізованих грошових фондів.
У сфері міжнародних економічних відносин держава може виступати як у ролі позичальника, так і кредитора.
Як економічна категорія, державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи, він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави. Державний кредит є зворотним, терміновим і платним. Разом з тим, між державним та банківським кредитом, як класичною формою кредитних відносин, існують суттєві відмінності.
Державний кредит – це відносини вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту. У сферу державно-кредитних відносин надходить частина прибутків і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. В більшості випадків ними виступають тимчасово вільні кошти населення і підприємств, проте, за певних умов населення та трудові колективи можуть свідомо йти на обмеження споживання. В цьому разі джерелом державного кредиту є кошти, призначені для поточного споживання чи фінансування необхідних виробничих або соціальних витрат підприємств.
Об'єктивна необхідність використання державного кредиту на задоволення потреб суспільства обумовлена постійною суперечністю між величиною цих потреб і можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок бюджетних фондів. Регулювання економіки, соціальна політика держави, виконання нею своїх функцій щодо оборони країни й управління вимагають постійного збільшення бюджетних витрат. Чималих коштів потребує і міжнародна діяльність держави. Проте доходи державного бюджету завжди обмежені. Тому за наявності вільних грошових ресурсів у населення, підприємств і організацій органи влади вдаються до державного кредиту.
Призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами. У разі позитивного бюджетного сальдо, мобілізовані за допомогою державного кредиту, кошти використовуються безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, як засіб збільшення фінансових можливостей держави, може стати важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку держави.
Державний кредит також є джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів, що досягається через виплату процентів і виграшів за державними позиками.
Державний кредит, як фінансова категорія, виконує три функції:
- розподільчу;
- регулюючу;
- контрольну.
Через розподільчу функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності і поверненості. Виступаючи позичальником, держава мобілізує додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово-розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту і посідають друге місце (після податків) у формуванні доходів бюджету.
Сутність регулюючої функції державного кредиту: вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість. Держава регулює грошовий обіг, розміщуючи облігації державної позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможний попит. Тоді, якщо за рахунок кредиту профінансовані виробничі витрати, наприклад, інвестиції, відбудеться абсолютне скорочення готівкової грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на виплату заробітної плати, наприклад, вчителям, лікарям, кількість готівкової грошової маси в обігу залишиться незмінною, хоча можлива зміна структури платоспроможного попиту.
Контрольна функція державного кредиту органічно переплітається з контрольною функцією фінансів. Однак вона має свої специфічні особливості, породжені особливостями даної категорії:
1) ця функція тісно пов’язана з діяльністю держави і станом централізованого фонду грошових коштів;
2) охоплює рух вартості в двосторонньому порядку, оскільки передбачає повернення і відшкодування отриманих коштів;
3) здійснюється не тільки фінансовими структурами, а й кредитними установами.
Контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення. В основному контролюється цільове використання коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків.
