Фінанси виникають із появою грошей. Гроші, виконуючи функцію обігу коштів, стають капіталом, тобто самозростаючою вартістю, або вартістю, що приносить прибуток або дохід. Таким чином, гроші створюють умови для появи фінансів як самостійної сфери грошових відносин, як частини виробничих відносин.
Термін "фінанси" походить від латинського слова «finis», що означає кінець, закінчення, фініш.
Розглянемо це питання через призму історії розвитку даної категорії. Термін «finansia» виник в XIII-XV ст. у торговельних містах Італії й спочатку означав будь-який грошовий платіж. Надалі термін одержав міжнародне поширення й став уживатися як поняття, пов'язане із системою грошових відносин між населенням і державою з приводу утворення державних фондів коштів. Таким чином, даний термін відображав:по-перше, грошові відносини між двома суб'єктами, тобто гроші виступали матеріальною основою існування й функціонування фінансів (де немає грошей, не може бути фінансів); по-друге, суб'єкти мали різні права в процесі цих відносин: один з них (держава) мав особливі повноваження; по-третє, у процесі цих відносин формувався загальнодержавний фонд коштів – бюджет. Отже, можна сказати, що ці відносини носили фондовий характер; по-четверте, регулярне надходження коштів у бюджет не могло бути забезпечене без додання податкам, зборам і іншим платежам державно-примусового характеру, що досягалося за допомогою правової нормотворчої діяльності держави, створення відповідного фіскального апарата. Як історична категорія, фінанси є продуктом цивілізації. Вони виникають з появою торгівлі і як похідне від торгівлі. Поділ праці й розчленовування первісного суспільства на окремі класи привело до розпаду родового ладу й заміні його державою. Домашнє господарство й череди тварин з родової (сімейної) власності переходять у приватну власність і стають предметом обміну, тобто перетворюються в товар. З'являються гроші як знак обміну. Більшу роль в суспільстві стали грати ті, у кого багато грошей, що сприяло появі купців і капіталу. Розвиток процесу купівлі-продажу товару за гроші викликає появу грошових позик і обмінних пунктів, і разом з ними з'являються - відсоток, лихварство й банки. Державі, для виконання своїх функцій, потрібні грошові ресурси, які формуються в добровільній, а ще більше в примусовій формі за допомогою зборів і податків. Все це сприяло створенню фінансів і фінансової системи держави, причому спочатку з'являються фінанси громадян і на їх основі виникають фінанси держави як суспільного інституту.
Які передумови виникнення фінансів? Чому тільки в середні віки виникли дане явище й термін, що відображає його? Адже людство задовго до цього мало гроші, товарно-грошові відносини, державний устрій.
Перша передумова. Саме в Центральній Європі в результаті перших буржуазних революцій, хоча й збереглися монархічні режими, але влада монархів була значно урізана, й саме головне – відбулося відторгнення глави держави (монарха) від скарбниці. Виник загальнодержавний фонд коштів – бюджет, яким глава держави не міг одноосібно користуватися.
Друга передумова. Формування й використання бюджету стало носити системний характер, тобто виникли системи державних доходів і видатків з певним складом, структурою й законодавчим закріпленням. Примітно, що основні групи видаткової частини бюджету практично не змінювалися впродовж багатьох сторіч. Уже тоді були визначені чотири напрямки видатків:
- на військові цілі;
- управління;
- економіку;
- соціальні потреби.
Цікавий і той факт, що практично дотепер незмінною (11-13%) залишається частка видатків на управління в бюджетах різних країн у різні періоди.
Третя передумова. Податки в грошовій формі придбали переважний характер, тоді як раніше доходи держави формувалися головним чином за рахунок натуральних податей і трудових повинностей.
Таким чином, тільки на даному етапі розвитку державності й грошових відносин став можливим розподіл створеного продукту у вартісному вираженні.
Розподільні відносини – частина економічних відносин у суспільстві, і фінанси, що виражають цю об'єктивно існуючу сферу економічних відносин, є економічною категорією. Вони мають яскраво виражене специфічне суспільне призначення – формування й використання грошових фондів держави за допомогою особливих форм руху вартості. Фінанси разом з тим і історична категорія, тому що вони мають стадії виникнення, розвитку, тобто змінюються в часі.
2.2. Моделі фінансових відносин у суспільстві
Розподіл і перерозподіл ВВП може здійснюватись за різними схемами, згідно з якими будуються моделі фінансових відносин у суспільстві. В основі побудови фінансової моделі суспільства лежать роль і місце в ній держави. Моделі розрізняються за двома ознаками:
а) за послідовністю розподілу ВВП;
б) за рівнем державної централізації ВВП.
За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі: ринкової й адміністративної економіки. Їх розглядають, виходячи з розподілу новоствореної вартості – національного доходу, домінуючими складовими якого є заробітна плата і прибуток. Він є основним і обов’язковим об’єктом розподілу, основним за питомою вагою і значущістю; обов’язковим, оскільки не може бути нерозподіленим, інакше зупиниться процес відтворення виробництва.
Фінансова модель ринкової економіки є основною, вона пройшла значний історичний шлях розвитку і домінує у світі. Сутність її дуже проста і логічна: спочатку вартість реалізованого національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це власники засобів виробництва, котрі отримують прибуток, а також робітники і службовці, яким виплачується заробітна плата. У загальному вигляді ця модель може бути зображена на рис.2.1 – заштрихована частина показує оподаткування заробітної плати окремих робітників і службовців (а, б) та прибутку підприємців (А, Б).
Характерна ознака моделі полягає в тому, що держава отримує свої доходи, насамперед, на основі перерозподілу національного доходу.
Модель є відкритою, зрозумілою і точно характеризує фінансові реалії у суспільстві:
по-перше, у ній точно відображається рівень доходів кожної юридичної і фізичної особи, який, у свою чергу, характеризує їх вклад у створення національного доходу;
по-друге, достовірно визначається рівень оподаткування: кожний суб’єкт точно знає, скільки він заробляє і скільки віддає;
по-третє, чітко зафіксовано стимули до зростання доходів на основі зростання виробництва і підвищення продуктивності праці.
Пропорції первинного розподілу національного доходу між підприємцями, робітниками та службовцями регулюються:
- ринковими відносинами;
- у законодавчому порядку.
Рис. 2.1 - Фінансова модель ринкової економіки
Ринкові відносини сприяють установленню оптимальних пропорцій між заробітною платою і прибутком. З одного боку, кожний суб’єкт заінтересований у збільшенні своєї частки. Однак, з іншого, – є певні об’єктивні обмеження, які ведуть до того, що кожний суб’єкт зацікавлений у доходах іншого. Так, для підприємців украй необхідним є високий рівень доходів населення, оскільки це сприяє розширенню обсягу продажу, а саме забезпеченню формування прибутку. Робітники і службовці зацікавлені в прибутку підприємства, тому що він створює передумови для розвитку виробництва, а відтак, і зростання заробітної плати. При цьому переважну частку в національному доході у сучасних умовах займає саме заробітна плата, тоді як обсяги прибутку мінімізуються потребами виробничого розвитку.
Законодавче регулювання полягає у встановленні мінімального рівня оплати праці й обмеженні максимального рівня рентабельності на основі застосування економічних інструментів, наприклад, податку на надприбуток.
Пропорції перерозподілу національного доходу регламентуються тільки законодавчими актами.
Сутність фінансової моделі адміністративної економіки, яка застосовувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частина національного доходу одразу централізувалась у бюджеті й виключалась із розподільних відносин. Держава спрямовувала в бюджет централізований чистий дохід – податок з обороту і частину децентралізованого чистого доходу – прибутку підприємств (через систему платежів з прибутку). Частина прибутку (до 40%) залишалась на підприємстві, інша частина національного доходу виплачувалась робітникам і службовцям у вигляді заробітної плати, яка підлягала прибутковому оподаткуванню. Модель адміністративної економіки може бути надана у такому вигляді (рис.2.2).
Рис.2.2 - Фінансова модель адміністративної економіки
Характерна ознака моделі полягає в тому, що переважну частину своїх доходів держава отримує в процесі первинного розподілу національного доходу.
Модель є закритою і не відображає фінансових реалій у суспільстві:
по-перше, з неї не видно реального рівня доходів юридичних і фізичних осіб;
по-друге, доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх вклад у створення національного доходу;
по-третє, неможливо достовірно визначити рівень оподаткування;
по-четверте, відсутні стимули до продуктивної праці.
Пропорції первинного розподілу національного доходу регулюються державою за допомогою адміністративних методів. Рівень заробітної плати регулювався через установлення тарифних розрядів і посадових окладів. На основі планового ціноутворення фіксувався централізований чистий дохід держави (податок з обороту), і встановлювався рівень прибутку підприємств.
Модель адміністративної економіки, у свою чергу, включала елементи перерозподілу. Відмінність однієї моделі від другої полягає в різних пропорціях. У моделі ринкової економіки переважає участь держави в перерозподілі ВВП, а в моделі адміністративної економіки – втручання у його первинний розподіл.
За рівнем державної централізації ВВП у рамках фінансової моделі ринкової економіки умовно можна виділити три основні моделі: американську, західноєвропейську та скандинавську.
Американська модель, яка заснована на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб, характерна незначним рівнем бюджетної централізації » 25-30%. Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги.
Західноєвропейськамодель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті » 35-45%. За рахунок вищого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є і державна соціальна сфера, насамперед, у галузі освіти. Сутність моделі зводиться до паралельного функціонування державних і комерційних установ у соціальній сфері.
Скандинавська модель передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП – 50-60%. Відповідно, для неї характерна розгалужена державна соціальна сфера як у галузі освіти, так і охорони здоров’я. Вона створює клімат упевненості й соціальної врівноваженості. Однак така модель можлива тільки за умов, по-перше, високого рівня ВНП на душу населення, який забезпечує високий рівень і суспільного, і індивідуального споживання, та, по-друге, високого рівня культури та свідомості народу, відповідного ставлення до праці й поваги до державного сектора.
Вибір фінансової моделі – це вибір шляху розвитку суспільства, встановлення певної системи економічних інтересів, які лежать в основі забезпечення впливу на темпи і пропорції цього розвитку.
