1) За видами фінансових установ:
а) Банківські установи:
- універсальні банки;
- спеціалізовані банки (інвестиційні, іпотечні, ощадні, земельні тощо).
б) Небанківські установи:
- інститути спільного інвестування (інвестиційні фонди та компанії);
- довірчі товариства;
- страхові компанії, пенсійні фонди;
- установи кредитної кооперації (кредитні спілки, кооперативні банки, ощадно-кредитні асоціації);
- ломбарди.
2) За видами пропонованих послуг:
а) Депозитно-кредитні установи:
- універсальні банки;
- спеціалізовані банки;
- установи кредитної кооперації (кредитні спілки, кооперативні банки, ощадно-кредитні асоціації);
- ломбарди.
б) Контрактно-ощадні установи:
- страхові компанії;
- пенсійні фонди;
- установи кредитної кооперації (кредитні спілки, ощадно-кредитні асоціації);
в) Інвестиційні установи:
- інвестиційні банки;
- інститути спільного інвестування тощо.
Відмінності між банківськими і небанківськими фінансовими посередниками:
1) Тільки банки відкривають і ведуть розрахункові рахунки своїх клієнтів, депонують грошові кошти і кредитують позичальників у грошовій формі.
Проведення банками зазначених операцій безпосередньо впливає на обсяг грошової маси в обігу і, відповідно, на рівень монетизації економіки. Роль банків у творенні грошового капіталу та підтримці його кругообороту є виключною. Небанківські структури не мають таких можливостей впливу на обсяги грошової маси.
2) Банки беруть на себе весь ризик ліквідності, тоді як небанківські посередники, наприклад, інвестиційні компанії і фонди, перерозподіляють ризики щодо зміни вартості чистих активів порівну між засновниками і учасниками.
3) Відмінності у переліку фінансових послуг, пропонованих банківськими і небанківськими фінансовими посередниками: кредитування, інвестиції, операції з цінними паперами, страхування тощо.
4) Відмінності у характері та підзвітності органам державного регулювання діяльності фінансових установ у країні, зокрема, діяльність комерційних банків регулюється Національним банком України, кредитних спілок ─ Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг тощо.
5) Відмінними є державні регулятивні норми та вимоги щодо діяльності банківських і небанківських фінансових посередників. Зокрема, вимоги до банківської діяльності є більш жорсткими та містять більше обмежень. Наприклад, згідно з Постановою НБУ № 209 від 7 березня 2001р. «Про встановлення перехідних строків виконання вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» до 17.01.2003 р. банки повинні зафіксувати співвідношення між розміром капіталу і територією діяльності. Для небанківських структур подібних географічних «шлагбаумів» немає.
Формування грошових ресурсів небанківських кредитно-фінансових установ має ту особливість, що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштами власники не можуть так вільно розпоряджатися, як банківськими внесками.
Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами: на договірних умовах і шляхом продажу посередником своїх цінних паперів. Звідси все СНКФУ можна розділити на дві групи:
1. Договірні фінансові посередники (залучають грошові кошти на підставі договору з кредитором (інвестором):
n страхові компанії;
n пенсійні фонди;
n ломбарди, лізингові, факторингові компанії;
2.Інвестиційні фінансові посередники (залучають кошти через продаж кредиторам своїх акцій, облігацій, паїв тощо):
n інвестиційні фонди;
n фінансові компанії;
n кредитні спілки та ін.
Зростанню впливу спеціалізованих небанківських установ сприяли три основні причини:
1) зростання доходів населення в розвинутих країнах;
2) активний розвиток ринку цінних паперів;
3) надання цими установами спеціальних послуг, які не можуть надавати банки.
