Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в тому, аби за допомогою акумуляції вільних фінансових ресурсів у деяких країнах забезпечити між ними їх перерозподіл для сталого економічного розвитку світового господарства й одержанні від цих операцій певного доходу. Залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку розширює фінансові можливості кожної держави, що загалом сприяє вирівнюванню їх економічного розвитку та створенню умов для підвищення суспільного добробуту.
Міжнародний фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів серед національних фінансових ринків. Водночас фінансові ринки економічно розвинутих країн – США, Англії, Німеччини, Франції, Швейцарії самі створили систему переміщення капіталів за межі своєї країни і сприяли виникненню великих міжнародних фінансових центрів.
Об’єктивною основою цього процесу став розвиток міжнародного поділу праці та інтернаціоналізація з огляду на це виробництва. Треба зазначити також, що відбувся процес концентрації і централізації фінансового капіталу. Нині міжнародні фінансові ринки – це величезні фінансові центри, які мобілізують і перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових ресурсів. У цих центрах здійснюється переважна більшість усіх міжнародних валютних, депозитних, кредитних і страхових операцій.
Міжнародний фінансовий ринок має три складові: (схема 20)
- міжнародний ринок грошей (валютний ринок);
- міжнародний ринок кредитних ресурсів;
- міжнародний ринок цінних паперів.
Схема 20. Структура світових фінансів
Валютні ринки виникли й швидко розвинулися з огляду на розвиток міжнародних економічних зв’язків, насамперед міжнародної торгівлі. Валютний ринок – це купівля і продаж іноземної валюти або цінних паперів в іноземній валюті на основі попиту і пропозиції.
Міжнародні валютні ринки є світові і регіональні. До світового ринку належать валютні ринки всіх країн. Найбільшим світовим валютним ринком є лондонський, на якому проводиться майже половина всіх валютних операцій. Учасниками міжнародних валютних ринків є банки, брокерські фірми і великі корпорації. Банки, які одержали право проводити валютні операції на міжнародних ринках, називаються уповноваженими або валютними банками.
Міжнародний ринок кредитних ресурсів – це специфічна сфера руху коштів між країнами. Кредитні ресурси на міжнародному ринку рухаються на загальновідомих принципах: повернення, терміновості, платності, забезпеченості.
Головне призначення міжнародного ринку кредитних ресурсів – своєчасна мобілізація вільних коштів і подальше їх використання в інших країнах, де є в них нагальна потреба і вони можуть забезпечити найвищий дохід.
Ринок кредитних ресурсів зміцнює фінансове становище в світі в цілому і окремих країнах зокрема. Він розширює фінансові можливості кожної держави, дає змогу уникнути фінансової кризи, скоротити витрати виробництва й обігу в державі.
Міжнародний ринок кредитних ресурсів сприяв розвитку міжнародних розрахунків, економії часу й ефективнішому використанню капіталів, збільшенню нагромаджень у світовому господарстві.
З інституційного погляду міжнародний ринок кредитних ресурсів є сукупністю установ і організацій, за допомогою яких здійснюється рух капіталів у сфері міжнародних економічних зв’язків. У ролі кредиторів виступають приватні банки, фірми, страхові компанії. Аналогічно одержувачами кредитів виступають приватні компанії , уряди країн.
Кредити надаються коротко -, середньо - і довгострокові. Залежно від суб’єкта кредитування кредити поділяються на приватні, урядові й кредити міжнародних фінансових організацій.
Міжнародний ринок цінних паперів – це теж форма мобілізації капіталів з метою задоволення виробничих потреб. Проте вона особлива, її суть полягає в тому, що юридична чи фізична особа, віддаючи власні кошти, одержує фінансовий документ, який дає право його власникові одержати в майбутньому грошові кошти, які майже ніколи не збігаються з номіналом цінного паперу.
Ринок цінних паперів є специфічною формою розподілу фінансових ресурсів між підприємницькими структурами, причому одержаний прибуток на залучені кошти має вирішальне значення.
Міжнародний ринок цінних паперів розвинувся упродовж другої половини ХХ століття, коли було знято обмеження в національних законодавствах на вивіз капіталу.
До кінця ХХ ст. сума щорічних облігацій, що продаються на міжнародних ринках цінних паперів перевищує 500 млрд. дол. США. Усього в світ щорічно обертається акцій і облігацій на суму понад 40 трлн. дол. США.
Слід зазначити, що вдале розміщення цінних паперів на міжнародних ринках, а ще головніше – ефективне використання залучених коштів забезпечить досить стабільний розвиток економіки країни ринкового спрямування.
Питання до семінарського заняття
1. Розкрити сутність міжнародних фінансів та їх функції.
2. Міжнародні фінансові інституції.
3. Міжнародний фінансовий ринок.
4. Міжнародний валютний ринок.
5. Міжнародна валюта.
6. Завдання України у зовнішньоекономічній політиці.
Завдання для перевірки знань (тести):
1. Валюта, якій відповідає літерний код EUR, — це:
а) англійський фунт стерлінгів;
б) японська єна;
в) норвезька крона;
г) долар США;
д) ЄВРО.
2. Валютні операції — це:
а) операції між резидентами у валюті України;
б) операції пересилання за кордон валютних цінностей;
в) використання валютних цінностей як засобу міжнародного обігу;
г) операції з переходом права власності на валютні цінності.
3. Знецінення валюти — це:
а) девальвація валюти;
б) ревальвація валюти;
в) інше визначення.
4. Здатність країни забезпечити своєчасне погашення своїх міжнародних зобов’язань прийнятними для кредитора платіжними засобами — це:
а) платоспроможність країни;
б) міжнародна валютна ліквідність;
в) сукупність усіх платіжних інструментів, що можуть бути використані в міжнародних розрахунках.
5. Міжнародна валюта — це:
а) долар США;
б) СДР (спеціальні права запозичення);
в) ЄВРО;
г) екю;
6. Грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках, — це:
а) валюта;
б) національна валюта;
в) іноземна валюта;
г) міжнародна валюта.
7. Нью-Йорк перетворився у світовий фінансовий центр:
а) до 1900 р.;
б) після Першої світової війни;
в) у період Другої світової війни.
