Взаємозв'язок між окремими складовими платіжного ба лансу можна записати у вигляді формул:
БПО+БРК+СП+БОР=0, (8.1)
де СП — статистична похибка. Виходячи з цієї рівності,
БПО+БРК+СП=БОР. (8.2)
У спрощеному вигляді, якщо BnO=NX, BPK=S-I, то
NX=S-I.
Рівновага платіжного балансу має місце, коли надходжен ня та витрати збалансовані і офіційні резерви не змінюють своєї величини.
Розрізняють п'ять основних джерел нергвноваги платіжно го балансу:
1) сезонна та випадкова нерівновага;
2) циклічна нерівновага;
3) структурна нерівновага;
МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА .
4) дестабілізуючі валютні спекуляції та відтік капіталу;
5) неадекватний економічній ситуації валютний курс. Перевищення надходжень з-за кордону над платежами за
кордон становить позитивне сальдо платіжного балансу і при водить до зростання курсу національної валюти. Перевищен ня платежів за кордон над надходженнями становить дефіцит платіжного балансу і призводить до падіння курсу національ ної валюти. Скорочення офіційних резервів показує величину дефіциту платіжного балансу, а їх зростання — величину ак тивного сальдо платіжного балансу (див. табл. 8.1).
Платіжний баланс не може залишитися в стані нерівнова-ги протягом невизначеного часу. Тому поява досить стійкого платіжного дефіциту змушує уряд відповідної країни здійсню вати інтервенцію в економіку. Масштаби, час та інструменти такої інтервенції залежать від величини дефіциту та його ха рактеру.
У короткотерміновому плані країна може компенсувати дефіцит платіжного балансу за рахунок офіційних резервів. Це найбільш простий шлях. Якщо ж резервів недостатньо або через певні умови уряд не хоче користуватися ними, тоді до сягти рівноваги платіжного балансу можна за рахунок залу чення короткотермінового капіталу в країну.
Ситуація ускладнюється тоді, коли дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок використання зовнішніх джерел фінансових коштів. У цьому випадку уряд може вдатися до одного з таких засобів:
1) провести дефляційну політику, спрямовану на змен шення цін та доходів порівняно з іншими кранами;
2) девальвувати національну валюту;
3) запровадити валютний контроль та обмеження на ва лютні операції.
Перші два шляхи реалізуються на суто ринкових засадах через зміни в таких економічних параметрах, як доходи, ціни, валютні курси, пропозиція грошей, відсоткові ставки тощо. Але це зовсім не означає, що держава не вживає певних за ходів, навпаки, ефективність відновлення рівноваги платіжно-
Глава 8. Платіжний баланс та міжнародні розрахунки
го балансу на ринкових засадах залежить від "проринкової" фіскальної та грошово-кредитної політики. У протилежному випадку урядова політика вступатиме в суперечність із дією ринкового механізму, посилюючи тим самим дефіцит платіжного балансу.
Неринкові методи відновлення рівноваги платіжного ба лансу полягають у запровадженні державного регулюванняекономічних процесів, яке по суті заміщує дію ринкового ме ханізму. Таке відновлення не можна вважати повноцінним, оскільки хоча симптоми нерівноваги й усуваються, проте гли бинні причини дефіциту не зникають, а нерівновага просто на буває прихованої форми. Така ситуація складається внаслідок широкого використання імпортних квот та валютних обме жень, інших заходів деструктивного характеру.
Ринкове відновлення рівноваги може здійснюватися дво ма шляхами залежно від режиму валютного курсу. Якщо за проваджується фіксований валютний курс (в тій чи іншій формі), то відновлення рівноваги відбувається безпосередньо за позиціями платіжного балансу. За плаваючого валютного курсу рівновага відновлюється на валютному ринку, а валют
ний курс змінюється доти, доки не вирівнюються попит і про- ; позиція іноземної валюти в межах поточних і довгострокових капітальних трансфертів.
У цьому зв'язку слід зазначити, що в економічній теорії сформульовано п'ять можливих шляхів досягнення рівноваги платіжного балансу.
1 Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни валютного курсу чи стану національної економіки:
а) якщо дефіцит має тимчасовий характер, то уряд може скористатися офіційними резервами, утримуючись тим самим від впливу на пропозицію грошей. Коли сальдо платіжного ба лансу стане позитивним, то обсяг резервів поновлюється;
б) "дефіцит без сліз", якщо валюта країни є ключовою в певній валютній системі. У цьому випадку країна має більше можливостей утримуватися від коригуючих дій за наявності дефіциту платіжного балансу.
МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА _ _ _ ^ _
2. Запровадження валютного контролю в тих чи інших формах. Так, уряд може ввести обмеження на придбання рези дентами іноземної валюти та її використання, підтримуючи офіційний фіксований валютний курс, або проводити політи ку множинного валютного курсу тощо.
3. Запровадження (збереження) режиму плаваючого ва лютного курсу. У цьому випадку національна валюта знецінюється доти, доки на валютному ринку не віднов люється рівновага.
4. Установлення режиму фіксованого курсу. Цей шлях вважається "класичними ліками від платіжного дисбалансу" і полягає в тому, щоб привести національну економіку у відповідність до фіксованого курсу. Якщо ж нерезиденти і на далі не хочуть накопичувати національну валюту, то уряд за рахунок офіційних резервів скорочує пропозицію грошей, знижує ціни, доходи та заробітну плату доти, доки попит і про позиція іноземної валюти на ринку не встановиться на певно му заздалегідь визначеному рівні.
5. Політика валютного компромісу. У даному випадку комбінуються елементи варіантів 3 та 4, причому валютний курс використовується як інструмент стабілізації тільки част ково:
а) змінний паритет (система типу Бретон-Вудської) ? у цьому випадку країна підтримує фіксований валютний курс (варіант 4) доти, доки це можна робити за рахунок незначних змін у національній економіці, а коли такі можливості вичер пуються, то національна валюта девальвується, а валютний курс встановлюється на новому рівні;
б) кероване плавання валюти: уряд змінює валютний курс доти, доки не досягається нова рівновага.
В основі розрахунку платіжного балансу лежить кон цепція балансу потоків платежів. Якщо ж розрахувати суми закордонних активів держави та її міжнародних зобов'язань на
певну дату, то отримаємо баланс міжнародної заборгованості
даної країни, який ще називають міжнародною інвестиційною позицією. Якщо активи перевищують зобов'язання, то країна є
Глава 8. Платіжний баланс та міжнародні розрахунки
нетто-інвестором (або кредитором). У протилежному випадку країна вважається нетто-боржником.
8.2. Міжнародні розрахунки
Міжнародні розрахунки являють собою систему організації та регулювання платежів у сфері міжнародних відносин.
В основі міжнародних розрахунків лежить рух товарно-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів за укладеними зовнішньоекономічними угодами. Валютно-фінансові умови складаються з таких основних елементів: валюта ціни, валюта платежу, умови платежу, засоби платежу, форми розрахунків; банки, які обслуговують міжнародні роз рахунки.
Валютою ціни називається валюта, в якій виражена цінатовару за укладеною зовнішньоторговельною угодою або сума наданої міжнародної позички.
Валюта платежу — це валюта, за допомогою якоїздійснюються розрахунки або повертаються позички та борги.
До умов платежу належать готівкові платежі чи платежі з відстрочкою, на умовах кредиту, використання клірингових розрахунків, валютних застережень, фінансові гарантії тощо.
Основні форми міжнародних розрахунків:
• акредитив;
• інкасо;
• аванси;
• відкритий рахунок.
Акредитивом називається зобов'язання банку, видане нимза дорученням клієнта-імпортера, здійснити платіж на ко ристь експортера або забезпечити платіж іншим банкам у ме жах визначених сум та обумовленого терміну проти доку ментів, наведених у акредитиві.
У розрахунках за зовнішньоторговельними операціями використовують документарні акредитиви, платежі за якими
МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА
здійснюються після подання до банку комерційних доку ментів: рахунку-фактури, транспортних і страхових доку ментів, сертифікатів тощо.
Використання акредитивів для міжнародних розрахунків регламентується "Уніфікованими правилами та звичаями ак редитивів" (Uniform Customs and Practice for Documentary Credit — UCPDC), розробленими Міжнародною торговель ною палатою, до яких приєднались понад 160 країн світу.
Експортер та імпортер укладають між собою угоду, в якій вказують, що розрахунки буде здійснено у формі документар ного акредитива. У контракті зазначені банк-емітент, який відкриває акредитив; авізуючий банк, що сповіщає експортеру про відкриття акредитива, та виконуючий банк — банк, який наведено в акредитиві як платника експортеру певної суми коштів проти документів, передбачених акредитивом.
Після підписання контракту експортер повідомляє імпор терові про готовність відвантажити товар. Імпортер подає своєму банку заяву на відкриття акредитива. Після цього банк-емітент направляє акредитив іноземному банку, що об слуговує експортера (авізуючий банк), який перевіряє його достовірність і сповіщає експортеру про відкриття та умови акредитива. Експортер перевіряє відповідність умов акреди тива платіжним умовам укладеної угоди та відвантажує товар, а потім передає транспортні та інші документи, передбачені умовами акредитива, у свій банк. Банк експортера перевіряє перелік документів, правильність їх оформлення і пересилає банку-емітенту для оплати або акценту. В супровідному листі зазначається порядок зарахування виручки на рахунок екс портера. Після одержання та перевірки документів банк-емітент здійснює платіж банку експортера. На суму платежу дебетується рахунок імпортера, а банк експортера зараховує відповідні кошти на рахунок експортера. Тільки після цього імпортер одержує від банку-емітента всі комерційні докумен ти і стає власником товару.
На практиці можуть використовуватись різні види доку ментарних акредитивів: відкличні та безвідкличні, підтверд-
Глава 8. Платіжний баланс та міжнародні розрахунки
жені та непідтверджені; перевідні; відновлювальні, компен саційні.
Поширеною формою розрахунків є інкасовані операції. Інкасо — це доручення експортера своєму банку одержати відімпортера (платника, боржника) певну суму коштів або підтвердження того, що ця сума буде сплачена в обумовлені терміни.
Використання інкасо регулюється "Уніфікованими пра вилами з інкасо", розробленими Міжнародною торговельною палатою. Розрізнюють чисте та документарне інкасо. Чисте інкасо здійснюється на основі чеків, платіжних розписок та інших видів документів, що використовуються для одержання платежу. Документарне інкасо — це інкасо фінансових доку ментів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.
За схемою організації інкасової операції експортер та імпортер укладають угоду, в якій визначаються банки, уповно важені здійснювати розрахунки. Потім експортер здійснює відвантаження товару і одержує транспортні документи. Далі експортер готує необхідні документи (рахунки, фінансові до кументи тощо) і разом з інкасовим дорученням передає своєму банку. Банк-ремітент, якому доручено здійснення інкасо, після перевірки наданих документів, відправляє їх ра зом з дорученням банку-кореспонденту країни імпортера. Інкасуючий банк після одержання інкасового доручення та інших документів подає їх імпортеру (платнику) для пе ревірки та одержання платежу. Банк країни імпортера надси лає повідомлення платнику про одержання інкасового дору чення та прохання здійснити платіж. Документи видаються платнику проти платежу. Банк імпортера одержує платіж від імпортера. Інкасуючий банк переводить відповідну суму бан-ку-ремітенту. Банк-ремітент після одержання переводу зара ховує суму виручки на рахунок експортера.
Недоліками використання інкасової форми розрахунків можуть бути досить тривалий період до моменту одержання
МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА
платежу, а також неврегульованість деяких питань валютного законодавства в окремих країнах.
Банківський переказ є розрахунковою банківською операцією, яка здійснюється через подання телеграфного або по штового платіжного доручення одного банку іншому. Здійснення банківського переказу включає такі операції:
1) передача експортером необхідних документів імпорте
ру;
2) виставлення імпортером платіжного доручення в банк, що його обслуговує (банк імпортера);
3) списання коштів з рахунка покупця і зарахування їх на рахунок Лоро-11 банку експортера;
4) повідомлення банку експортера або здійснення розра хункової операції;
5) списання коштів з рахунка Лоро-І банку імпортера та зарахування їх на рахунок експортера;
6) повідомлення експортера про зарахування на його ра хунок відповідної суми коштів.
Інколи в міжнародних розрахунках використовується че кова форма. Чек є безумовним наказом банку-платнику відімені особи, що видала чек, сплатити власникові чека певну суму. Розрізняють іменні та ордерні чеки.
Вексельна форма розрахунків характеризується використанням простих або переказних векселів. Простий вексель — це зобов'язання однієї особи (векселедавця) здійснити платіж певної суми коштів іншій особі (векселеутримувачу) у визна чений термін і у визначеному місці. Переказний вексель є роз порядженням однієї особи (трасанта) іншій (трасату) сплати ти у визначений термін певну суму коштів третій особі — ремітенту.
Основні терміни та поняття
Міжнародні розрахунки. Акредитив Інкасо
Глава 8. Платіжний баланс та міжнародні розрахунки
Банківський переказ Чек Простий вексель
Переказний вексель Чисте інкасо Документарне інкасо Платіжний баланс Валютна політика
Варіанти валютної стратегії
Контрольні та дискусійні питання
1. Що таке міжнародні розрахунки? Наведіть приклади.
2. Назвіть основні рахунки платіжного балансу і визначте поря док їх формування.
3. Дайте порівняльну характеристику видів та механізмів ва лютної політики.
Вправи
Вправа 1. Для кожного наведеного нижче положення знайдіть відповідне поняття.
1. Система організації та регулювання платежів у сфері міжна родних відносин.
2. Валюта, в якій виражена ціна товару за укладеною зовнішньо торговельною угодою або сума наданої міжнародної позички.
3. Валюта, за допомогою якої здійснюються розрахунки або по вертаються позички та борги.
4. Зобов'язання банку, видане ним за дорученням клієнта-імпортера, здійснити платіж на користь експортера або забезпечити платіж іншим банком у межах визначених сум та обумовленого терміну проти документів.
5. Інкасо, що здійснюється на підставі чеків, платіжних розписок та інших видів документів, що використовуються для одержання платежу.
6. Інкасо фінансових документів, що супроводжується ко мерційними документами, або інкасо тільки комерційних доку ментів.
