Знання персонального менеджменту вимагає знань особливостей ринку праці в галузі фізичної культури і спорту, який живе за законами будь-якого ринку праці у сфері послуг. Попит на ринку праці у сфері послуг формується на базі існуючих у галузі робочих місць; їхнє збільшення призводить до росту попиту, зменшення – до його зниження. З одного боку, сучасний бізнес потребує все більше висококваліфікованих фахівців, здатних творчо підходити до виконання своїх функцій, приймати неординарні рішення й нести за них відповідальність. З іншого боку, сучасні технології забезпечують високий ефект збереження праці, що сприяє вивільненню робочої сили й може підсилювати напруження на ринку праці. Пропозиція на ринку праці характеризується чисельністю працівників, які бажають знайти роботу за конкретною спеціальністю.
У світі наразі існує дві важливі тенденції, які повинен враховувати менеджер:
Ø різке скорочення чисельності зайнятих у галузях матеріального виробництва;
Ø збільшення зайнятості в галузях нематеріального виробництва (до яких належить фізична культура і спорт).
Це відбувається, оскільки, по-перше, надання послуг перетворюється на провідну сферу використання суспільної праці, по-друге, виробництво соціально-культурних послуг майже не піддається механізації та автоматизації, а тому потребує особистої участі людини. Але ці послуги спрямовуються переважно на людину, тому все більше вимагають високого рівня кваліфікації та творчого підходу до справи.
Менеджеру необхідно зважати на те, що певну частину робочої сили в галузі фізичної культури і спорту можуть представляти самостійні працівники (індивідуальні тренери, масажисти, власники невеликих фізкультурно-оздоровчих закладів й т. п.), які складають конкуренцію як організаціям, так і їхнім найманим робітникам.
Щодо останніх, то вони працюють у некомерційних чи комерційних фізкультурно-спортивних організаціях, а також у так званій "сірій (напівлегальній) зоні". Ринок праці у некомерційних фізкультурно-спортивних організаціях має обмеження в попиті на робочу силу, що пов'язане з їхньою незначною чисельністю. Так звана "сіра зона" характеризується двома аспектами: 1) найом у невеликі приватні школи (й подібні організації) за короткостроковими контрактами або на умовах погодинної чи поденної оплати, іноді з роботою в різних місцях і різних організаціях; 2) робота за альтернативними програмами, здебільшого короткострокова, часто з "виїзною" (наприклад, на турбазі) організацією занять у нетрадиційних формах. Постійна робота в комерційних фізкультурно-спортивних організаціях (тим більше організація й ведення власної справи) потребує швидкої реакції на зміни попиту на різні фізкультурно-спортивні послуги, а саме:
Ø високої мобільності й готовності до адаптації, здатності оперативно змінювати зміст послуг, що пропонуються, форм доведення їх до споживачів;
Ø пошуку нових можливостей для розширення професійної діяльності;
Ø диверсифікації асортименту послуг, що пропонуються, з метою зниження факторів ризику й забезпечення постійної та повної завантаженості роботою;
Ø готовності до невизначеності у змісті праці, її розподілі (наприклад, за сезонами) та інтенсивності (наприклад, протягом робочого тижня).
Праця в галузі фізичної культури і спорту – це спільна планомірна діяльність пов'язаних між собою працівників, що здійснюється за допомогою спеціальних засобів і спрямована на надання переважно різноманітних соціально-культурних послуг. У нашій галузі праця має специфічні особливості:
Ø переважно має педагогічний характер;
Ø важко піддається регламентації й нормуванню, потребує високого рівня творчості, пов'язаного з необхідністю приймати самостійні рішення;
Ø виробництво соціально-культурних послуг у галузі співпадає в часі з їхнім споживанням, тому результати діяльності неможна відокремлювати від самої діяльності;
Ø результати праці можуть набувати різноманітних форм.
Працівники фізичної культури і спорту умовно об'єднуються у три групи.
Група 1. Працівники, які беруть безпосередню участь у підготовці фізкультурників і спортсменів (педагоги, тренери, інструктори-методисти тощо). Ці фахівці надають так звані "чисті" послуги; ріст виробництва таких послуг потребує збільшення числа фахівців. Такий ріст може бути пов'язаний з тенденцією до культивування нетрадиційних для України видів спорту, що має місце останніми роками.
Група 2. Працівники, які беруть участь у створенні умов для підготовки фізкультурників і спортсменів (інженерно-технічний персонал, обслуговуючий персонал спортивних клубів, шкіл, учбово-тренувальних баз тощо). Вони надають переважно матеріальні послуги (експлуатація фізкультурно-спортивних споруд, медичне, транспортне обслуговування тощо). В умовах швидкого оновлення спортивного обладнання скорочення числа працівників цієї групи може не спостерігатися.
Група 3. Спортсмени-професіонали, які надають здебільшого видовищні послуги, що пасивно сприймаються споживачами.
