Середовище Turbo Pascal 7.0

1. Середовище програмування Turbo Pascal 7.0. Поширені два середовища програмування мовою Паскаль: Turbo Pascal 7.0 і Borland Pascal для MS-DOS і Windows. Вони призначені для підготовки текстів програм мовою Паскаль та їхнього виконання. Принципи складання програм (окрім роботи з графікою у Windows) для них однакові. Основні файли середовища Turbo Pascal 7.0 такі: turbo.exe (основний виконуваний файл, обсяг 402 Кбайт), turbo.tpl (бібліотека, 48 Кбайт, однак може залежити від конфігурації), turbo.tph (допомога, 730 Кбайт), graph.tpu (модуль для роботи з графікою, 33 Кбайти).
Для входу у середовище треба виконати команду turbo.exe. У верхньо­му рядку екрана буде розташоване головне меню, а в нижньому — опис деяких функціональних клавіш.
Щоб активізувати (увійти в) головне меню, потрібно натиснути на кла­вішу F10. У розпорядженні користувача будуть такі пункти меню:

Потрібний пункт вибирають стрілками переміщення курсора або мишкою і натискають на клавішу вводу. Можна скористатися комбінацією клавіш Alt+<висвітлена буква>: натиснувши й утри­муючи клавішу Alt, натискають на клавішу з висвітленою буквою і відпускають обидві клавіші.
Розглянемо основні етапи, з яких складається сеанс роботи.
1. Активізують головне меню (натискають на F10)) і пункт File. Отримують додаткове (спадне) меню. У ньому вибирають команду New (будемо записувати так: F10ÞFileÞNew). Середовище переходить у режим створення нового файлу з назвою NONAME00.PAS. Набирають текст програми.
2. Для виправлення очевидних помилок уведення користуються традиційними прийомами редагування тексту, зокрема, такими комбіна­ціями клавіш для роботи з блоками (фрагментами) тексту:

Ці акорди пам’ятати не обов’язково. Опис перших чотирьох побачите, активі­зувавши пункт головного меню Edit (Alt+E).
3. Якщо очевидних помилок немає, програму можна компі­люва­ти і виконати (F10ÞRunабо за допомогою комбінації клавіш Ctrl+F9).
4. Якщо система виявить синтаксичні помилки, то про це буде негайно повідомлено. Курсор буде в рядку, де допущено помилку, або безпосередньо вказуватиме на позицію з помилкою. У верх­ньому рядку буде повідомлення червоного кольору про зміст помил­ки, що суттєво полегшує її виправляння. Середовище перебуватиме в режимі редагу­вання і помилку можна буде виправити. Тепер вдруге компілюють і виконують програму (натис­кають на Ctrl+F9). Виправляють наступну помилку у разі потреби і т.д.
5. Якщо синтаксичних помилок немає, програма буде виконана. Результати можна побачити у вікні результатів, для чого натис­кають на Alt+F5 або використовують засоби пункту Debug. Натис­нувши після перегляду результатів на будь-яку клавішу, перехо­дять у режим редагуван­ня програм.
6. Щоб для заданого pas-файлу створити exe-файл послідовно ви­ко­нуємо F10ÞCompileÞDestinationÞDisk. Натискають на Alt+F9 і в поточний каталог на диску буде записано exe-файл, який можна виконувати поза середовищем.
7. Щоб зберегти текст програми у файлі з розширенням pas, активізують F10ÞFileÞSave As, якщо файлу дають нове ім’я, абоF10ÞFileÞSave (достатньо натиснути на клавішу F2) для збері­ган­ня файлу зі старим іменем.
8. Для закінчення сеансу роботи і виходу з середовища потрібно виконати F10ÞFileÞExitабо натиснути на клавіші Alt+x.
9. Для роботи з програмою, що є на диску, виконують F10 Þ File Þ Open або натискають на клавішу F3. Отримаємо діалогове вікно. За допомогою клавіші Tab переходимо в нижню частину вікна і вибираємо серед імен файлів потрібний файл, натис­каємо на клавішу вводу. Текст програми буде занесено у вікно редагування.
10. Вікон з програмами може бути декілька. Переходити від одної програми до іншої можна за допомогою клавіші F6. Щоб розкрити на весь екран чи згорнути вікно, користуються клавішею F5. Зручно розташувати вікна на екрані можна засобами пункту Window. Щоб закрити активне вікно, натискають на Alt+F3 або клацають мишею на значку прямокутника в рамці вікна.
11. Якщо потрібна додаткова інформація, натискають на кла­вішу F1 і читають інформаційно-довідкові тексти про сере­дови­ще і синтаксичні конструкції мови Турбо Паскаль.
Зауваження. У середовищі Borlаnd Pascal for Windows немає сут­тєвих відмін­ностей від описаних вище правил роботи. Повідом­лення про помилку буде в нижній частині екрану. На початку програми потрібно писати команду uses WinCrt замість uses Crt. Деяких вправлянь потребує робота з навігатором файловою систе­мою (командиSave as... чи Open).

2. Коди типових помилок. ТР 7.0 генерує два типи повідомлень про помилки: помилки компіляції і помилки виконання.
Коди помилок компіляції, які найчастіше зустрічаються в проце­сі налагодження програми, мають такі номери:

Повідомлення про помилки виконання. Помилки виконання поділя­ються на: помилки на рівні DOS (коди з 1 до 99); помилки вводу-виводу (коди з 100 до 149); критичні помилки (коди з 150 до 199); фатальні помилки (з 200 до 255). Ось деякі з них:

3. Таблиця кодів ASCII. Таблиця кодів ASCII (American Stan­dard Code for Information Interchange) складається з двох частин: базової з кодами від 0 до 127 і розширеної з кодами від 128 до 255. Коди від 0 до 32 зарезервовані для системних символів, коди від 128 до 175 і від 224 до 255 – для символів національних алфавітів, коди від 176 до 223 – ­для символів псевдографіки, за допомогою яких можна створити нескладні графічні зображення в текстовому режимі екрана. Перша чи перші дві цифри коду позначають номер рядка, а остання – номер стовпця, на перетині яких розташований відповідний символ. Наприклад, число 75 є кодом великої латин­ської літери К, а кириличній літері Л відповідає код 139. Роз­гляньте таблицю кодів від 30 до 255

Таблиця кодів ASCII
	5-883-Паскаль

4. Директиви компілятора. Директиви компілятора призначені для задання нестандартних режимів компіляції програми. Вони впливають на ефективність виконання програм. Розгля­немо дві групи директив: 1) директиви-перемикачі; 2) директиви з пара­метрами. Перші мають такий загальний вигляд:

{$<символ> <знак + або –>}.

Режими компіляції можна задавати чи відміняти за допомогою команд Option ð Compiler ð <команда компілятора>, або знаків "+" чи "–" в директивах-перемикачах. Один з режимів (частіше вживаний) діє за замовчуванням. Тому режими міняють не завжди, а лише у разі потреби. Розглянемо директиви-перемикачі.
{$A+} – вирівнювання даних на границю слова, а не байта. Ре­зер­вується більше пам’яті, але програма виконується скоріше. Діє за замовчуванням. Команда компілятора ­– Word Allign Data.
{$B–} – коротка схема обчислення логічного виразу. Обчис­лення закінчуються достроково, як тільки результат стане очевид­ним. За замовчуванням діє {$B+} – Complete Boolean Evaluation.
{$D+} – Debug Informatin – дає інформацію про команди в тексті програми, в яких допущено помилки. Діє за замовчуванням.
{$E+} – Emulation – емуляція співпроцесора програмним шля­хом. Діє за замовчуванням.
{$F+} – Force Far Calls – "віддалений" тип виклику процедур і функцій. За замовчуванням не діє.
{$G+} – 286 Instructions – використовують на машинах з проце­сором типу 80286 і тільки. За замовчуванням не діє.
{$I+} – I/O Checking – програма негайно перестане вико­нуватися у разі помилок вводу-виводу даних. Діє за замовчуванням.
{$L+} – Local Symbols – генерує debug-інформацію про локальні змінні. Діє за замовчуванням, якщо діє {$D+}.
{$N+} – 8087/80287 – для обчислень з плаваючою комою вико­ристовується співпроцесор. Якщо на машині спів­процесора немає, то для таких обчислень треба відмінити цей режим, задавши {$N-}.
{$O+} – Overlays Allowed – генерує оверлейний код для великих про­грам. За замовчуванням не діє.
{$P+} – Open Parameters – дає змогу використовувати в ролі пара­метрів масиви відкритого типу. За замовчуванням не діє.
{$Q+} – Overflow Checking – реагує на переповнення під час ви­ко­нання математичних операцій. За замовчуванням не діє.
{$R+} – Range-Checking – перевірка чи не виходять значення даних за межі описаних діапазонів. За замовчуванням не діє.
{$V+} – Strict Var String – формальні і фактичні параметри тек­сто­вих даних повинні бути однакової довжини. За замов­чуванням діє {$V-}, що дає змогу не контролювати довжину фак­тич­ного текстового даного.
{$X+} – Extended Syntax – дає змогу інтерпретувати функцію як процедуру. За замовчуванням не діє.
З-поміж директив з параметрами розглянемо три:
{$I <назва файлу>) – Include Directories – дає змогу приєднати на етапі компіляції до тексту програми додатковий текст, на­при­клад директива {$I *.dfm} під’єднує всі файли з розширенням dfm;
{$L <назва об’єктного файлу>) – Object Directories – дає змогу приєднати на етапі компіляції до програми деякий об’єктний код;
{$M <розмір стеку від 1024 до 65520>,<розмір динамічної ділянки від 0 до 655360>} – Memore Sizes – ефективно розподіляє пам’ять для даної програми.
Директиви-перемикачі A, D, E, L, N, O, P, Q, X і директива з пара­метром М є глобальними – вони мають бути записані відразу після назви програми, інші директиви є локальними – вони можуть роз­ташовуватися в будь-якому місці програми