Void main()

{ F(10,15) = 7777;// записати елемент матриці

printf("%i \n", F(10,15));// прочитати елемент матриці

}// і вивести його на екран

Ще одним прикладом функції, що повертає посилання, є функція cell такого типу:

char& cell(int x, int y).

Припустимо, що ця функція повертає посилання на той байт відеопам'яті, якому відповідає позиція на текстовому екрані з координатами x,y. Приклади використання такої функції: оператор

cell(45,15) = 'A';

записує в 45 позицію 15 рядка символ 'A' , а оператор

cell(1,20) = cell(50,10);

копіює символ з однієї позиції екрана в іншу.

Прототипи

Прототип є попереднім оголошенням функції. Прототип записується як заголовок функції, що завершується крапкою з комою. Він містить інформацію про тип функції, типах її параметрів та їх кількості. Прототип використовується компілятором для контролю правильності виклику функції, а також для автоматичного приведення аргументів до потрібного типу. Приклад запису прототипу функції:

int fun(int, float*, double&);

Імена параметрів функції вказувати у прототипі не обов’язково. Прототипи є єдиним засобом розв'язування колізій, пов'язаних із записом програм, які містять непрямі рекурсивні виклики функцій.

У прототипі функції можна записувати ініціалізацію аргументів. Можна застосовувати прототипи, які відповідають функціям зі змінною кількістю параметрів.

Статичні змінні

Тіло функції може містити змінні, оголошені із застосуванням службового слова static. Такі змінні відрізняються тим, що їх значення (також як і вони самі) зберігаються до наступного виклику функції. Об’єкти, що відповідають змінним типу static, знищуються при завершенні всієї програми, а не при завершенні роботи функції. Статичні змінні фактично є глобальними об’єктами, які відрізняються тим, що їх ім’я інкапсульовано у простір функції.

Нижче наводиться приклад функції, що підраховує кількість своїх викликів і, якщо ця кількість перевищує задану величину, функція видає на екран повідомлення й завершує роботу всієї програми.

// Приклад 3

#include <syst>