Наступний етап — розробка проекту програми, коли вирішується питання, як саме програма повинна реалізувати функції, що містяться у вихідному описі. Рішення, прийняті на етапі проектування, визначають ступінь складності супроводу. Всі методи проектування програм складаються з двох компонентів: способу розкладу програми на окремі частини та способу документування результатів проектування. Треба зазначити, що поділ розроблюваного об’єкта на складові частини на попередньому етапі виконувався з точки зору постановника задачі. Це не завжди найкраще з точки зору програмної реалізації. Всі методи проектування переслідують одну ціль розкладу: забезпечити простоту розуміння програми на етапах розробки та супроводження, спростити розподіл праці при розробці, підвищити продуктивність праці на етапі тестування та налагодження. Використовують такі методи (або їх комбінації): методи структурного аналізу (функцій та їх середовища), евристичні (на функціональному принципі), структурного проектування (з використанням типових управлінських структур), методи, що базуються на аналізі структур даних. Найчастіше програма буде представлена у вигляді ієрархічної багаторівневої структури модулів.
Складається узагальнений алгоритм, який визначає зв’язок і послідовність виконання програмних модулів, а потім будуються більш детальні алгоритми кожного програмного модуля.
Особливу увагу структуруванню програмного продукту студенти повинні приділити при розробці програмного забезпечення курсового проекту. Необхідно ретельно дотримуватися таких умов:
— окремі програмні модулі мають бути чітко визначені, кожний із них можна створювати та налагоджувати окремо;
— кожний модуль повинен мати один вхід і один вихід (неприпустимо звертатися до середини або до частини модуля);
— модулі не повинні мати великий обсяг;
— визначити, як здійснюється зв’язок з кожним модулем (спосіб звертання, склад інформації, що передається модулю при звертанні до нього та при виході з нього);
— модулі або викликають один одного, або створюється головна управлінська програма, яка забезпечує послідовність виклику модулів;
— кожний модуль може викликати тільки модулі безпосередньо наступного рівня (не дозволяється звертатися до елементів більш низьких рівнів, ніж наступний);
— до внутрішньої логіки модуля та внутрішньої використовуваної ним інформації ніяких умов не ставлять;
— бажано, щоб один модуль не коригував текст іншого модуля;
— крім зв’язків, що здійснюються при звертанні до модуля, можуть існувати зв’язки, зумовлені використанням кількома модулями спільних елементів (областей даних, областей пам’яті, пристроїв). Ці елементи не передбачаються явно при звертанні, тобто зв’язок може бути посереднім, важко дослідити послідовність змін спільних елементів. Більше того, зв’язок може бути випадковим, визначеним уже в процесі експлуатації модуля;
— бажано, щоб внесення змін в один модуль не спричиняло зміну багатьох модулів;
— кожний модуль повинен бути відновлюваним, тобто результат його роботи не повинен залежати від результатів попередніх звернень до нього;
— основна мета всіх цих методів — швидке створення та просте супроводження програми, щоб логіка її роботи була зрозумілою, а правильність легко доводилась.
Способи документування також різні в різних методах проектування, однак завжди дотримується одна вимога: документування проекту здійснюється не після закінчення етапу, а в процесі його виконання.
