Програма на асемблері при програмуванні в дійсному режимі відображує організацію фізичної оперативної пам'яті і тому складається з спеціалізованих блоків, які називаються сегментами. Для опису цих блоків використовуються директиви сегментаціі, інформацію про яки наведено у [4, 5] і інтерактивному довіднику [2] з асемблеру (Структура програми на асемблері – Стандартні директиви сегментації).
Система команд мікропроцесора містить більш 300 машинних команд. З появою кожної нової моделі мікропроцесора їхня кількість, як правило, зростає, відбиваючи тим самим архітектурні нововведення, що відрізняють цю модель від попередніх. Набір машинних команд можна структурувати по групах: команди пересилання даних, арифметичні команди, логічні команди, команди передачі керування, ланцюгові команди.
Вичерпну інформацію про команди можна одержати з інтерактивного довідника [2] (Опис команд – Опис команд мікропроцесора, упорядкованих по функціональній ознаці) або з [5].
Мова асемблеру має програмні засоби підтримки концепції структурного програмування. Для оформлення процедур як окремих об'єктів існують спеціальні процедури PROC/ENDP і машинна команда ret. Ці засоби докладно розглянуто у розділах 10 і 14 підручника [5] і у довіднику [3]. При роботі з процедурами велике значення приділяється організації керуючих і інформаційних зв'язків між структурними одиницями програми (модулями), що спільно розв'язують одну або кілька великих задач. Розробка всього сучасного програмного забезпечення виконується відповідно концепції структурного і модульного програмування. Одним з самих поширених способів передачі даних у підпрограми є використання стеку, для роботи з яким використовуються команди push і pop [2] та регістри sp, bp [2] (Програмна модель мікропроцесора – шістнадцять регістрів користувача – Регістри загального призначення).
