Основним призначенням комп’ютерної мережі є надання великій кількості користувачів одночасного доступу до її обчислювальних ресурсів. Виходячи з цього, комп’ютерна мережа являє собою систему розподілу обробки інформації, яка складається з територіально-розосереджених комп’ютерів, котрі взаємодіють між собою за допомогою пристроїв зв’язку. Комп’ютери, які входять у склад мережі, виконують достатньо широке коло функцій, основними серед яких є організація доступу до мережі, управління передачею інформації, представлення обчис-лювальних ресурсів і послуг абонентам мережі. У відповідності до цього за функціональним призначенням, всю множину систем комп’ютерної мережі можна поділити на абонентські, комунікаційні та головні (Host) системи (сервери).
Абонентська система являє собою комп’ютер, орієнтований на роботу в складі комп’ютерної мережі, який забезпечує користувачам доступ до її обчислювальних ресурсів.
Комунікаційні системи – це вузли комутації мережі, які забезпечують організацію складових каналів передачі даних між абонентськими системами.
Сервером прийнято називати спеціальний комп’ютер, який виконує основні сервісні функції, а саме: управління мережею, збір, обробку, зберігання та надання інформації абонентам мережі. За функціональним призначенням прийнято розрізняти сервери на файл-сервери та сервери доступу. Файл-сервер визначається як мережний комп’ютер, який здійснює операції по збереженню, обробці та представленню файлів даних абонентам. Сервер доступу – це комп’ютер, який забезпечує абонентським системам ефективний доступ до комп’ютерної мережі.
Практично всі сервіси мережі Інтернет побудовані на технології клієнт-сервер. Для роботи в мережі необхідно:
o фізично приєднати комп'ютер до одного з вузлів мережі Інтернет;
o одержати ІР-адресу на постійній або тимчасовій основі;
o встановити та налаштувати апаратне і програмне забезпечення.
Організаційно доступ до мережі користувачі отримують через провайдера. ISP (Інтернет service provider, Постачальник послуг Інтернет) - забезпечує персональний доступ в Інтернет, доставку та збереження електронної пошти (e-mail), а також надання інструкцій щодо налаштування системи.
Як правило, користувачі навчальних закладів, великих організацій, фірм, підприємств приєднуються до мережі Інтернет через свою локальну мережу. Один з комп'ютерів локальної мережі виконує функції проксі-серверу (англ. proxy - представник, довірена особа), а саме управління локальною мережею та підтримки зв'язку між комп'ютерами користувачів та мережею Інтернет.
В технічному плані для приєднання до комп'ютера провайдера потрібні ПК, відповідне програмне забезпечення і модем - пристрій, що перетворює цифрові сигнали від комп' ютера у сигнали для передачі телефонними каналами зв'язку і навпаки. Комп'ютер провайдера може виконувати функції хосту або звертатися до більш потужних хостів для отримання доступу до глобальних ресурсів мережі Інтернет через канал передачі даних з високою пропускною здатністю - магістраль.
Крім функцій мережі, хост може виконувати завдання користувача (програми, обчислення). Деякі хости можуть виконувати функції шлюзів. Роль шлюзу між мережею Інтернет і локальними мережами відіграє проксі-сервер.
Доступ до Інтернет буває двох видів:
o On-line - доступ до будь-яких ресурсів мережі в режимі реального часу;
o Off-line - доступ відбувається лише з метою приймання або передавання даних, а обробка інформації здійснюється на локальному комп'ютері.
З розвитком глобальної мережі з'являються нові сервіси і відповідні їм протоколи, змінюючи її вигляд і стрімко розширюючи коло користувачів. Для того, щоби використовувати будь-який сервіс мережі Інтернет, необхідно встановити на ПК клієнтську програму, яка здатна працювати за протоколом цього сервісу. Деякі клієнтські програми входять до складу операційних систем, а також до складу програм-переглядачів (броузерів), за допомогою яких можна переглянути сторінку в Інтернет.
Для кожного типу ресурсу Інтернет є свій протокол доступу, наприклад:
o FTP (File Transfer Protocol) - передача файлів;
o HTTP (Hypertext Transfer Protocol) - передача гіпертексту;
o SMTP (Simple Mail Transfer Protocol) - передача поштових повідомлень;
o SNTP (Simple Network Time Protocol) - синхронізація часу (включаючи ПК) в мережі або у світовому масштабі.
Для того, щоб комп' ютер-приймач міг визначити, для якої програми призначена інформація в пакеті, до адреси пакету додається ще одне число
(порт), яке викликає потрібну програму. Наприклад, 20 - це FTP, 25 - це SMTP, а 80 - HTTP.
Поштова адреса користувача Інтернету - це адреса поштової скриньки, що знаходиться на поштовому сервері. Вона складається з 2-х частин, розділених символом @ ("собачка"): ідентифікатора користувача і назви домена сервера, на якому знаходиться поштова скринька.
Наприклад, somemail@lviv.farlep.net. В даному випадку ідентифікатор користувача складається з одного сегменту, проте може містити декілька.
Доменна адресація може здійснюватись як за територіальним принципом, так і за тематичним. Наприклад, ua (Україна), by (Білорусь), ru (Росія), fr (Франція); com (комерційні організації), edu (навчальні і наукові організації), gov (урядові заклади), net (мережева адміністрація).
У вказаному вище прикладі ім'я домену розділено на три сегменти. Правий крайній (домен верхнього рівня) net - означає комп'ютерну мережу. Наступний домен (піддомен) farlep - компанію-провайдера; відповідно lviv - це місцерозташування. Зазначимо, що в написанні (використанні) адреси може мати значення регістр літер.
Кожен комп'ютер в мережі має свою адресу, яка називається ІР-адресою і складається з чотирьох чисел (кожне з них знаходиться в діапазоні від 0 до 255), розділених крапками. Наприклад: 125.14.95.5.
URL (Uniform Resource Locator, універсальний локатор ресурсів) описує шлях до об'єкту, що доступний через Інтернет. URL складається з трьох частин. Перша - назва протоколу, що використовується для доступу до цього об'єкту. Друга - це ім'я вузла. Остання частина вказує шлях до об'єкту на цьому вузлі.
