А. Мережі відділів
Мережі відділів – це мережі, що використовуються порівняно невеликою групою співробітників, що працюють в одному відділі підприємства. Ці співробітники вирішують деякі загальні задачі, наприклад ведуть бухгалтерський облік чи займаються маркетингом. Вважається, що відділ може нараховувати до 100-150 співробітників.
Головною метою мережі відділу є поділ локальних ресурсів, таких як додатки (програми), дані, лазерні принтери і модеми. Звичайно мережі відділів мають один чи два файлових сервери і не більш тридцяти користувачів (рис. 4.1). Мережі відділів звичайно не розділяються на підмережі. У цих мережах локалізується велика частина трафіку підприємства. Мережі відділів звичайно створюються на основі якої-небудь однієї мережної технології – Ethernet, Token Ring. Для такої мережі характерний один чи, максимум, два типи операційних систем. Найчастіше це мережа з виділеним сервером, наприклад NetWare, хоча невелика кількість користувачів дозволяє використання однорангових мережних ОС, таких, наприклад, як Windows 95.
Задачі керування мережею на рівні відділу відносно просте: додавання нових користувачів, усунення простих відмовлень, інсталяція нових вузлів і установка нових версій програмного забезпечення. Такою мережею може керувати співробітник, що присвячує обов'язкам адміністратора тільки частину свого часу. Найчастіше адміністратор мережі відділу не має спеціальної підготовки, але є тією людиною у відділі, що краще усіх розбирається в комп'ютерах, і само собою виходить так, що він займається адмініструванням мережі.
Існує й інший тип мереж, близький до мереж відділів, – мережі робочих груп. До таких мереж відносять зовсім невеликі мережі, що включають до 10-20 комп'ютерів. Характеристики мереж робочих груп практично не відрізняються від описаних вище характеристик мереж відділів. Такі властивості, як простота мережі й однорідність, тут виявляються найбільшою мірою, у той час як мережі відділів можуть наближатися в деяких випадках до наступного за масштабом типу мереж – мереж кампусів.
Рис. 4.1 Приклад мережі масштабу відділу
Б. Мережі кампусів
Мережі кампусів одержали своя назва від англійського слова campus – студентське містечко. Саме на території університетських містечок часто виникала необхідність об'єднання декількох дрібних мереж в одну велику мережу. Зараз цю назву не зв'язують зі студентськими містечками, а використовують для позначення мереж будь-яких підприємств і організацій.
Головними особливостями мереж кампусів є наступні (рис. 4.2). Мережі цього типу поєднують безліч мереж різних відділів одного підприємства в межах окремого будинку чи в межах однієї території, що покриває площу в кілька квадратних кілометрів. При цьому глобальні з'єднання в мережах кампусів не використовуються. Служби такої мережі включають взаємодію між мережами відділів, доступ до загальних баз даних підприємства, доступ до загальних факс-серверів, високошвидкісних модемів і високошвидкісних принтерів. У результаті співробітники кожного відділу підприємства одержують доступ до деяких файлів і ресурсів мереж інших відділів. Важливою службою, яку надають мережі кампусів, став доступ до корпоративних баз даних незалежно від того, на яких типах комп'ютерів вони розташовуються.
Рис. 4.2 Приклад мережі кампуса
Саме на рівні мережі кампуса виникають проблеми інтеграції неоднорідного апаратного і програмного забезпечення. Типи комп'ютерів, мережних операційних систем, мережного апаратного забезпечення можуть відрізнятися в кожному відділі. Звідси випливають складності керування мережами кампусів. Адміністратори повинні бути в цьому випадку більш кваліфікованими, а засоби оперативного керування мережею – більш досконалими.
В. Корпоративні мережі
Корпоративні мережі називають також мережами масштабу підприємства, що відповідає дослівному перекладу терміна «enterprise-wide networks», використовуваного в англомовній літературі для позначення цього типу мереж. Мережі масштабу підприємства (корпоративні мережі) поєднують велику кількість комп'ютерів на всіх територіях окремого підприємства. Вони можуть бути складно зв'язані і покривати місто, регіон чи навіть континент. Число користувачів і комп'ютерів може вимірюватися тисячами, а число серверів – сотнями, відстані між мережами окремих територій можуть виявитися такими, що стає необхідним використання глобальних зв'язків (рис. 4.3). Для з'єднання віддалених локальних мереж і окремих комп'ютерів у корпоративній мережі застосовуються різноманітні телекомунікаційні засоби, у тому числі телефонні канали, радіоканали, супутниковий зв'язок. Корпоративну мережу можна представити у вигляді «острівців локальних мереж», що плавають у телекомунікаційному середовищі.
Неодмінним атрибутом такої складної і масштабної мережі є високий ступінь гетерогенності – не можна задовольнити потреби тисяч користувачів за допомогою однотипних програмних і апаратних засобів. У корпоративній мережі обов'язково будуть використовуватися різні типи комп'ютерів – від мейнфреймів до ПК, кілька типів операційних систем і безліч різних додатків. Неоднорідні частини корпоративної мережі повинні працювати як єдине ціле, надаючи користувачам по можливості прозорий доступ до всіх необхідних ресурсів.
Поява корпоративних мереж – це гарна ілюстрація відомого філософського постулату про перехід кількості в якість. При об'єднанні окремих мереж великого підприємства, що має філії в різних містах і навіть країнах, у єдину мережу багато кількісних характеристик об'єднаної мережі перевершують деякий критичний поріг, за яким починається нова якість.
У цих умовах існуючі методи і підходи до рішення традиційних задач мереж менших масштабів для корпоративних мереж виявилися непридатними. На перший план вийшли такі задачі і проблеми, які у мережах робочих груп, відділів і навіть кампусів мали другорядне значення, або взагалі не виявлялися. Прикладом може служити найпростіша (для невеликих мереж) задача – ведення облікових даних про користувачів мережі.
Найбільш простий спосіб її рішення – переміщення облікових даних кожного користувача в локальну базу облікових даних кожного комп'ютера, до ресурсів якого користувач повинний мати доступ. При спробі доступу ці дані витягуються з локальної облікової бази і на їхній основі доступ надається чи не надається. Для невеликої мережі, що складає з 5-10 комп'ютерів і приблизно такої ж кількості користувачів, такий спосіб працює дуже добре. Але якщо в мережі нараховується кілька тисяч користувачів, кожному з який потрібний доступ до декількох десяток серверів, то, мабуть, це рішення стає вкрай неефективним. Адміністратор повинен повторити кілька десятків разів операцію занесення облікових даних користувача. Сам користувач також змушений повторювати процедуру логічного входу щораз, коли йому потрібний доступ до ресурсів нового сервера. Хороше вирішення цієї проблеми для великої мережі – використання централізованої довідкової служби, у базі даних якої зберігаються облікові записи всіх користувачів мережі. Адміністратор один раз виконує операцію занесення даних користувача в цю базу, а користувач один раз виконує процедуру логічного входу, причому не в окремий сервер, а в мережу в цілому.
Рис. 4.3 Приклад корпоративної мережі
При переході від більш простого типу мереж до більш складного – від мереж відділу до корпоративної мережі – мережа повинна бути все більш надійною й відмовостійкою, при цьому вимоги до її продуктивності також істотно зростають. В міру збільшення масштабів мережі збільшуються і її функціональні можливості, По мережі циркулює все зростаюча кількість даних, і мережа повинна забезпечувати їхню безпеку і захищеність поряд із доступністю. З'єднання, що забезпечують взаємодію, повинні бути більш прозорими. При кожному переході на наступний рівень складності комп'ютерне устаткування мережі стає все більш різноманітним, а географічні відстані збільшуються, роблячи досягнення цілей більш складним; більш проблемним і дорогим стає керування такими з'єднаннями.
