Мета заняття: Практичне опанування методами пошуку нових ідей.
Зміст заняття: Застосування методів пошуку нових ідей (методи асоціацій та аналогій, інверсії та ідеального кінцевого результату, мозкового штурму, комбінаторний та сценарний) для розв’язання творчих архітектурних завдань.
Вихідні дані: завдання на розроблення малої громадської будівлі (індивідуального житлового будинку).
Основні завдання:
− розділити групу на підгрупи по 4 – 6 осіб;
− кожна група виконує певне творче завдання (розроблення основної ідеї певного архітектурного об’єкта), причому спочатку члени групи працюють незалежно один від одного, використовуючи методи асоціацій та аналогій, інверсії та ідеального кінцевого результату, комбінаторний та сценарний, а потім працюють разом, використовуючи метод мозкового штурму;
− розроблені ідеї оформлюються у письмовій та графічній формі.
Результат заняття: головні ідеї, яким підпорядковані об’ємно-просторова, функціонально-планувальна та інженерно-конструктивна організація архітектурного об’єкту, отримані за допомогою методів пошуку нових ідей.
Для генерування ідеї слід виявити зацікавленість, завзятість, захопленість тематикою й творчу уяву. Вкажемо деякі методи пошуку нових ідей.
Метод асоціацій. Одним із засобів формування ідеї є пошук асоціацій, що мають відношення до теми. Асоціації за суміжністю, схожістю та контрастом, почерпнуті з асоціативного фонду, що зберігається в пам’яті, пов’язуються між собою згідно з логікою цієї архітектурної системи. Ця логіка робить асоціації опорою продуктивної перетворювальної діяльності, призводить до відкриття нових відношень у проектованій моделі.
Комбінаторний метод. Полягає у сполученні об’ємно-планувальних елементів, архітектурних деталей, схем групування приміщень тощо у різних комбінаціях. Творча уява дозволяє здійснити рекомбінацію вже відомих принципів, концепцій, що сполучаються у новий, оригінальний спосіб. У цьому випадкові сутність творчого процесу полягає у реорганізації наявного досвіду і формуванні на його основі нових комбінацій. Для формалізації й найповнішого подання інформації про всі можливі комбінації двох (трьох) ознак доцільно використовувати двомірні (або тримірні) матриці ідей.
Метод аналогій. Полягає в застосуванні вже відомих підходів, прийомів, рішень, видозмінених відповідно до вимог конкретного об’єкта.
Сценарний метод (метод «вживання у роль»). Автор «примірює на себе» роль майбутнього споживача (відвідувача, критика тощо), прогнозуючи їх можливу реакцію на проектований об’єкт. Уявне пересування ззовні або всередині об’єкта і виконання вимог процесу, який просторово організується, розширює основи творчості, у багатьох випадках забезпечує перехід від заданої функції до просторової концепції. Під час проектування деяких видів громадських об’єктів (культових, театрально-концертних, виставкових, музейних) корисно вибудовувати бажану послідовність емоційних реакцій глядача / відвідувача, застосовуючи потім об’ємно-просторові, композиційні, колористичні та світлотіньові заходи для досягнення таких реакцій у потрібних точках внутрішнього (або зовнішнього) простору.
Метод інверсії. Якщо екстраполяція наявного досвіду виявилася недостатньо результативною, є сенс спробувати звільнитися від існуючих стереотипів, подивитися на ситуацію максимально відсторонено або ж взагалі зробити «навпаки», всупереч існуючим аналогам. При застосуванні цього методу доцільно переглянути із самого початку всю послідовність функціонального процесу та прийняті прийоми його просторової організації, при цьому постійно ставлячи собі питання «а чому саме так, не інакше?», «чи можна це змінити?». При цьому не слід задовольнятися відповідями на кшталт «так прийнято», «так завжди роблять», «так вимагають нормативні документи тощо». Вдалим принципом застосування методу інверсії є, наприклад, запатентоване вирішення трибун стадіону, при якому вони лише до середини висоти мають звичний вигляд, а вище являють собою яруси балконів, кожен з яких нависає над розташованим нижче.
Метод ідеального кінцевого результату. Перед початком проектування пропонується узагальнити всі вимоги до об’єкта, створивши його ідеальну модель, у якій кожна з цих вимог максимально виконується. Звичайно, повне втілення такої моделі в реальність явно неможливе, оскільки багато які з вимог є взаємовиключаючими. Проте вона допомагає виявити головні, найбільш суттєві суперечності, що відділяють реальний об’єкт від ідеального. На розв’язанні однієї з таких суперечностей (або одночасно кількох) і може бути побудована головна ідея проекту. Інколи такий метод проектування, який полягає у свідомому загостренні об’єктивно існуючих проблем з наступним пошуком шляхів їх розв’язання, називають проблемним.
Метод «мозкового штурму». Використовується для розв’язання дуже складних задач, пошуку основної ідеї концептуальних, конкурсних проектів тощо. На відміну від попередніх, є виключно колективним методом. Полягає у тому, що невелика група (не менше від 3-ох осіб, найкраще – 5 – 10) збирається разом і її члени починають висловлювати ідеї, у тому числі найбільш нереалістичні. Під час власне мозкового штурму забороняється критикувати висловлені ідеї, навіть явно безглузді. Бажано підтримувати високий темп обговорення, не допускаючи великих пауз між виступами різних учасників. Один з членів групи має обов’язково записувати всі запропоновані рішення, власноруч або за допомогою технічних засобів. Сеанс «мозкового штурму» триває не більше ніж 30 – 40 хвилин, після чого настає фаза критичного аналізу висловлених ідей, у результаті якої переважна більшість з них відбраковується і залишаються лише кілька найперспективніших для подальшого розгляду.
Результативність цього дивного на перший погляд методу пояснюється своєрідною творчою індукцією, яка виникає у процесі обговорення, коли, відштовхуючись від висловлених іншими ідей, кожен з учасників може запропонувати таке творче рішення, до якого йому важко було б дійти самотужки.
Результатом роботи є графічний опис ідеї, який при необхідності доповнюється коротким текстом. Приклад графічного вираження ідеї архітектурного об’єкта наведено на рис. 9.
Рис. 9. Приклад графічного опису ідеї «будинок, схожий на торс людини» (з ескізів С. Калатрави, виконаних при створенні проекту житлового будинку «Turning Torso», Мальме, Швеція, 2005 р.
Оцінка різних варіантів функціонально-планувального рішення об’єкта.
Мета заняття: Опанування методикою комплексної техніко-економічної оцінки різних варіантів проектного рішення об’єкта.
Зміст заняття: Комплексна техніко-економічна оцінка різних варіантів функціонально-планувального вирішення. Оцінка якості проектних рішень за коефіцієнтом відношення сумарної нормованої площі об’єкта до його сумарної транзитної площі.
Вихідні дані: Аналіз проводиться на матеріалі архітектурного проекту «Мала громадська будівля», який згідно робочої навчальної програми виконується студентами 2 курсу в 4-му семестрі в рамках навчальної дисципліни «Архітектурне проектування». Кожен зі студентів використовує власні проектні матеріали (два варіанти ескіз-ідеї): плани поверхів, розрізи, фасади тощо в масштабі 1:100.
Основні завдання:
− розрахувати значення об’ємно-планувальних коефіцієнтів К1, К2, К3, К4, К5 для обох варіантів проектного рішення;
− визначити (за методикою Г.І. Лаврика) нормовану і транзитну площу кожного з варіантів проектного рішення;
− розрахувати значення коефіцієнта відношення сумарної нормованої площі об’єкта до його сумарної транзитної площі;
− порівнявши значення розрахованих коефіцієнтів для різних варіантів проектного рішення, обрати найбільш раціональне.
Результат заняття: вибір одного з варіантів проектного рішення об’єкта для подальшого розроблення.
Під економічністю проекту будинку чи споруди звичайно розуміють мінімізацію витрат на його зведення та експлуатацію. Будь-який проект слід розглядати як комплексне вирішення низки окремих завдань: конструктивних, об’ємно-планувальних, технологічних тощо, тому економічність проекту в цілому передбачає найраціональніше вирішення кожного з його елементів. В основному економічність будівельної частини проекту визначається його об’ємно-планувальними і конструктивними рішеннями.
Для розрахунку вартості будівництва (кошторису) та експлуатаційних витрат будівлі її об’ємно-планувальне рішення слід оцінити не лише якісно (добре, задовільно, погано), але й кількісно. Для цього існують техніко-економічні показники (ТЕП). Склад ТЕП різний для житлових, громадських та виробничих будівель.Одним із поширених методів оцінювання економічності варіантів об’ємно-планувальних рішень є використання системи коефіцієнтів:
К1 – відношення робочої (площі квартир, загальної житлової тощо) площі до загальної площі будинку (К1 →1);
К2 – відношення будівельного об’єму до загальної площі будинку (К2 → min);
К3 – відношення площі зовнішніх огороджувальних конструкцій до загальної площі будинку (К3 → min);
К4 – відношення периметра зовнішніх стін до площі забудови будинку (К4 → min);
К5 – відношення конструктивної площі до площі забудови будинку (К5 → min); конструктивна площа обчислюється як різниця між площею забудови і сумою площ усіх приміщень поверху.
У той же час використання системи коефіцієнтів (особливо К1 для оцінки якості квартир і одноквартирних житлових будинків) має свої недоліки – тут найекономічнішим виявляється варіант з незручними прохідними кімнатами.
Тому Г.І. Лавриком [2] запропоноване оцінювання якості проектних рішень за коефіцієнтом відношення сумарної нормованої площі об’єкта до його сумарної транзитної площі.
Рис. 10. Визначення транзитної площі квартир (за Г.І. Лавриком [15]):
а, б – коридорів, шлюзів, передпокоїв; в – прохідних кімнат та ніш у них
Рис. 11. Порівняння двох квартир з однаковою загальною площею:
а – варіант із прохідною загальною кімнатою (житлова площа більша, але транзитна площа теж більша і довші функціональні зв’язки);
б – варіант, у якому всі приміщення ізольовані (транзитна площа менша)
Під сумарною нормованою площею тут розуміється сума площ приміщень, які можуть бути нормовані залежно від знання процесу й матеріальних можливостей. У квартирі, наприклад, до них належать загальна кімната, спальні, санвузол, кухня-їдальня, передпокій, вбудовані шафи тощо.
Під транзитною площею розуміється площа горизонтальних і вертикальних комунікацій (у квартирі до них відносять коридори, переходи, шлюзи тощо), площа яких не піддається нормуванню, бо залежить передусім від планувального рішення об’єкта. У подібних приміщеннях нормуються зазвичай габарити (мінімальні ширина, висота тощо). Якщо приміщення з нормованою площею є прохідним, площа транзиту (мінімальна ширина 700 мм (для квартири; для громадських будівель ширина транзиту може бути збільшена), помножена на його довжину) теж уключається до транзитної площі (рис. 10).
Таким чином, чим меншим є відношення транзитної площі до нормованої, тим компактніше планувальне рішення, тим воно економніше як з точки зору матеріальних та трудових витрат, так і з точки зору витрат енергії людей на переміщення в межах цього архітектурного об’єкта (рис. 11).
Техніко-економічне оцінювання може здійснюватися за трьома основними напрямами:
– порівняння різних об’ємно-планувальних рішень проектів будівель;
– порівняння різних конструктивних рішень будівель;
– порівняння проектів будівель з різними системами інженерного забезпечення.
Порівняння вартості будівництва й експлуатації об’єкта, витрат основних видів матеріалів (бетон, залізобетон, сталь, цемент, деревина тощо) і праці розраховується на споживчу одиницю (одиницю місткості або пропускної здатності для громадських будівель, одиницю продукції для виробничих будівель) та на розрахункову одиницю (звичайно 1 м2 загальної площі будівлі).
Звичайно, таке оцінювання може бути проведено лише на завершальній стадії проектування, коли можливим стає обрахувати кошторис будівництва. При цьому вирішальними у виборі оптимальних варіантів проектних рішень є саме вартісні показники, а натуральні (в т.ч. і об’ємно-планувальні) служать лише додатковим засобом економічного аналізу.
Оскільки в умовах навчального проектування на 2-му курсі розрахунок кошторису не уявляється можливим, в межах даної практичної роботи проводиться лише порівняння об’ємно-планувальних показників різних варіантів.
