Платіжний баланс будь-якої країни підлягає процесу безперервної правки. Необхідність цієї правки пояснюється впливом різних економічних факторів на платіжний баланс.
12.2. Платіжний баланс України, стан, структура, динаміка
До 1993 р. статистика міжнародних операцій України була представлена торговельним балансом, балансом фінансових ресурсів та валютним планом країни.
Спеціальною Постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 17 вересня 1993 р. на Національний банк України було покладено відповідальність за складання узагальненого платіжного балансу України. Поява Концепції побудови банківської та грошово-кредитної статистики і статистики платіжного балансу (далі - Концепція) була зумовлена загальнодержавною потребою незалежної України у визначенні її місця в світовому співтоваристві, розвитку банківської та фінансової систем, а також у зв’язку з покладенням на Національний банк відповідальності за формування платіжного балансу держави.
Дану Концепцію було затверджено постановою Правління Національного банку України №101 від 20.05.1994 р.
Як зазначено у Концепції, розробка і складання платіжного балансу базуються на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації. За формою складання платіжний баланс України визначається як зведений статистичний звіт (за певний період часу) про здійснення міжнародних операцій українських резидентів з резидентами інших країн світу.
Інформаційну базу платіжного балансу (як і в світовій практиці) становлять такі джерела:
· дані банківської системи про надходження платежів з-за кордону і здійснення платежів за кордон (фінансові операції з нерезидентами);
· інформація про пересування товарних потоків через кордон (міжнародна торгівля);
· статистичні спостереження підприємств та організацій з метою збирання повної та додаткової інформації (статистична звітність експортерів та імпортерів продукції, інвесторів, та одержувачів іноземних інвестицій тощо).
МВФ отримує платіжний баланс України з 1994 р. З квітня 1996 р. розпочато видання щоквартальника “Платіжний баланс України”, в якому публікуються табличні дані з платіжного балансу, аналітичні матеріали щодо розвитку зовнішнього сектора економіки та впливу поточної економічної політики на його стан.
Уперше сторінку України з показниками грошово-кредитної статистики (починаючи з грудня 1992 р.) і статистики платіжного балансу (починаючи з 1 кварталу 1994 р.) було надруковано у липневому випуску збірника МВФ - “Міжнародна фінансова статистика” (“International Finansсial Statistics” — публікується англійською мовою і виходить щомісячно з січня 1948 р. – основне статистичне видання Міжнародного валютного фонду). Україна стала шостою серед країн-членів МВФ (які входили до складу СРСР) – після Латвії, Литви, Естонії, Молдови та Росії, котрі представлені у зазначеному збірнику.
Національний банк України складає платіжний баланс, який базується на основі міжнародної операційній системі звітності (ITRS-international transaction reporting system), яка була розроблена у січні 1993 р. Операції звітуються у початковій валюті, накопичуються та кодуються у відповідності з ВРМ5 стандартною класифікацією.
Сучасний стан і динаміку платіжного балансу України можна подивитися за Інтернет-адресою Національного банку України.
12.3. Сутність світової макроекономічної рівноваги
Макроекономічна рівновага — одне з ключових понять, що розкриває закономірності розвитку господарства не тільки на макрорівні і в національному, й у світовому масштабі. Концептуальні засади теорії економічної рівноваги були сформульовані в XIX — першій половині XX ст. у працях західних економістів А. Курно, Л. Вальраса, В. Джевонса, А. Маршалла. Сучасні інтерпретації здійснені теоретиками неокласичного синтезу — американськими авторами Дж. Хіксом і П. Самуельсоном. Найдосконалішим € вчення про часткову і загальну економічну рівновагу (М. Кондратьєв). Член Римського клубу Е. Пестель дав визначення глобальної економічної рівноваги, російський учений О. Богданов ще у 20-ті роки вживав терміни «гранична» рівновага та «рухлива» рівновага. З часів Л. Вальраса в науковий обіг введено поняття «конкурентної» рівноваги, а в наші дні обґрунтовано норму рівноваги, статичну і динамічну рівновагу.
Сутність економічної рівновагиполягає в дотриманні відповідності між матеріально-речовою і вартісною частинами суспільного продукту, між попитом і пропозицією на ринку (товарному, інвестиційному, фінансовому, ринку праці, послуг, технологічному тощо). Економічна рівновага — це стан господарської системи, якого вона прагне, момент, поодинокий випадок її існування. Глобалізація сучасного економічного розвитку загострює проблеми збереження екологічної рівноваги у природі, рівноваги між головними економічними регіонами світу: Північ — Південь, Схід — Захід тощо. Світова економічна рівновага — багатомірна і багатофакторна система, що формується під впливом сукупності різноспрямованих сил і складається з низки елементів. Вона зазнає дії природно-географічних сил, соціально-політичних, економічних, національних, етнічних, історичних та інших факторів. Світова економічна рівновага має різні форми прояву: матеріально-речову і вартісну, глобальну і регіональну, макро- і мікроекономічну та ін.
Матеріально-речова економічна рівновага — продукт індустріальної цивілізації, її найвищого, сучасного етапу. Вона передбачає дотримання певних пропорцій у світовому масштабі між головними галузями сучасного виробництва: промисловістю і сільським господарством, видобувними й обробними галузями промислового виробництва, між різними видами транспорту, між сферою виробництва та інфраструктурою тощо. На постійні зміни, що відбуваються у сфері матеріального виробництва, спроможний реагувати лише ринок, який своїми зворотними сигналами сприяє дотриманню динамічної матеріально-речової рівноваги світу: Водночас поступове і зростаюче вичерпання головних природних ресурсів індустріального розвитку надзвичайно ускладнює і загострює проблему матеріально-речової економічної рівноваги на початку XXI ст.
Вартісна економічна рівновага характеризується зовнішніми та внутрішніми аспектами. її зовнішнім проявом є матеріально-речовий склад суспільного продукту чи світового товарообороту. Кореляційний зв'язок між вартісною і матеріально-речовою частинами будь-яких структур забезпечується за допомогою цін, валютних курсів. Внутрішня будова вартісної рівноваги ґрунтується на співвідношенні між головними ліквідними засобами: золотом, міжнародними валютними ресурсами, національними вільно конвертованими валютами. І зовнішні, і внутрішні аспекти вартісної економічної рівноваги взаємодіють і відтворюються на світових грошовому, фінансовому, валютному, фондовому ринках. Кількісні та якісні параметри вказаних ринків є своєрідними індикаторами, що фіксують стан і головні тенденції розвитку вартісної економічної рівноваги світу. На сучасному етапі її характер зумовлюють такі важливі процеси, як демонетизація золота, зміцнення міжнародних валют (СГО, євро), національних валют розвинутих країн.
Глобальна економічна рівновага визначається як такий стан, коли чисельність населення та обсяг капіталу залишаються незмінними, а між силами, що впливають на їхні збільшення або зменшення, підтримується стійкий баланс. Е. Пестель називає такі три головні умови глобальної рівноваги:
• обсяг капіталу і чисельність населення залишаються постійними; темпи народжуваності та смертності однакові, так само як і попит на капітальні вкладення {інвестиції) та амортизація;
• усі початкові й кінцеві значення — народжуваності, смертності, інвестицій та амортизації капіталу — мінімальні;
• рівні, на яких стабілізується капітал та чисельність населення, і співвідношення між цими рівнями встановлює суспільство згідно зі своїми потребами.
Як бачимо, одна з перших спроб визначення глобальної економічної рівноваги стосується національного господарства, в якому держава відповідними економічними та іншими засобами здатна впливати на динаміку та структуру економічного розвитку. У світовому співтоваристві поки що не створено відповідних інституційних структур, які могли б регулювати світову економічну систему. Таким чином, на нинішньому етапі глобальна економічна рівновага світу формується, з одного боку, на основі взаємодії національних господарських комплексів, з іншого — за допомогою імпульсів, які надходять із світового ринку.
Регіональна економічна рівновага найяскравіше проявляється в інтеграційних об'єднаннях. Наприклад, у Європейському Союзі вона втілюється у проведенні єдиної аграрної політики, в реалізації спільних науково-технічних програм, у створенні єдиного валютного союзу тощо. Східноєвропейський регіон характеризується на сучасному етапі серйозними порушеннями економічної рівноваги, розривом господарських зв'язків, що встановлювалися протягом десятків років. Згортання економічних відносин, взаємне скорочення поставок сировини, готових виробів, товарів широкого вжитку болісно позначаються на економічній ситуації в країнах Східної Європи, загострюють кризові явища і в народному господарстві в цілому, і в зовнішньоекономічних комплексах цих держав.
Надзвичайно важливим для міжнародних економічних відносин, системи світогосподарських зв'язків є поняття граничної рівноваги. Як правило, це такий ступінь економічної рівновага, який передує кризовим явищам у світовому господарстві. Згідно із «законом найменших», за О. Богдановим, гранична рівновага комплексу (системи) визначається його найслабшою ланкою. Неминуча після досягнення граничної рівноваги криза являє собою не що інше, як перехід до нової рівноваги, з новими параметрами та компонентами. Такі якісні зміни парадигми світового господарства відбувалися після 1917 р. внаслідок кардинальних зрушень в економіці Росії, після Другої світової війни та в 50—60-ті роки XX ст., коли зазнала краху колоніальна система імперіалізму. Нова економічна рівновага встановлювалася після світової кризи 1929—1933 рр., після енергетичної кризи 70-х років, після кризи валютно-фінансової системи 1976 р., після розпаду СРСР у 1991р.
У літературі здійснено численні спроби формалізувати, тобто математично виразити, економічну рівновагу. Загальна економічна рівновага, як правило, визначається для окремих країн. Але існуюча модель може з деякими застереженнями поширюватися і на світове господарство в цілому. Спрощений математичний вираз світової економічної рівноваги має такий вигляд:
Фкс = £Вс + £РЗ,
де Фкс — фонд кінцевого споживання;
£Вс — сумарне виробництво світу;
£РЗ — сумарні економічні резерви і запаси.
Наведене рівняння відображає головну мегапропорцію світового господарства: співвідношення між виробництвом і споживанням. Із нього виводиться низка похідних рівнянь, що характеризують рух інвестиційних і трудових ресурсів, амортизаційні фонди і демографічні зрушення, конкурентну рівновагу тощо.
12.4. Основні пропорції світової економіки
Пропорції світової економіки уособлюють мільйони і мільярди економічних зв'язків, що здійснюються між її контрагентами за певний проміжок часу. Здебільшого вони проявляються на світовому ринку, в окремих сферах світового господарства, в сукупності міжнародних економічних відносин. Головними міжнародними пропорціями, які характеризують стан, закономірності та тенденції світового господарства, є співвідношення: між попитом і пропозицією на світовому ринку; між сумою цін товарів і послуг у світовій торгівлі й кількістю міжнародних ліквідних засобів, що опосередковують рух товарних потоків та послуг; між матеріально-речовою і вартісною частинами світового товарообороту; між міжнародним вантажооборотом і потужністю транспортних засобів, що забезпечують ці перевезення, та ін. В окремих сферах світового господарства формуються міжгалузеві й внутрішньогалузеві натуральні чи вартісні пропорції між добувними й обробними галузями промисловості; між харчовою та легкою промисловістю і сільським господарством; між нафтохімічною і нафтодобувною промисловістю; між промисловістю з виробництва мінеральних добрив і сільським господарством тощо.
Нарешті, формуютьсяміжнародні пропорції в окремих підсистемах світогосподарських зв'язків. Так, у науково-технічній сфері підтримується співвідношення між фундаментальними дослідженнями, прикладними розробками і дослідно-конструкторськими роботами, що дістає прояв у співвідношенні форм міжнародної науково-технічної кооперації, патентао-лщензійної торгівлі та науково-виробничого співробітництва. У валютно-фінансовій сфері складаються динамічні пропорції між різними валютами, що опосередковують операції на світовому ринку товарів і послуг, на міжнародному фінансовому ринку, ринку інвестицій тощо. У цілому ж існує об'єктивна пропорція між промисловим, торговельним і позичковим капіталом. В останні десятиріччя намітилася негативна тенденція відриву фінансового, позичкового капіталу вад своєї першооснови — матеріально-речового змісту товарів, послуг і капіталів. Так, із щоденного обсягу валютних угод, що перевищує 1 трлн 150 млрд. дол., лише 10 % справді опосередковують рух реальних товарів і капіталів. Щорічна різниця між обсягами брутто і нетто міжбанківських операцій становила у 80-ті роки понад 800 млрд. дол. Зростання фіктивного капіталу і спекулятивні дії в цій сфері міжнародного економічного життя значно утруднюють дотримання рівноваги між найважливішими сферами світового господарства, про що свідчать спалахи світової фінансової кризи в Південно-Східній Азії (1997 p.), в Росії та Бразилії (1998 p.).
12.5. Механізм регулювання світової макроекономічної рівноваги
Світове господарство — надзвичайно складна система, що розвивається за притаманними їй законами і закономірностями. Пізнання головних тенденцій та суперечностей його розвитку дає можливості для створення певного механізму регулювання цієї органічної системи. На відміну від національних економік на рівні світового співтовариства відсутні якісь спеціальні організації, що забезпечували б підтримання економічної рівноваги, тобто збалансованого і пропорційного розвитку всіх елементів глобальної економіки. Світова економічна рівновага є продуктом взаємодії всіх країн планети, які входять у систему міжнародного поділу праці. Стихійний розвиток цих процесів в умовах посилення економічної єдності світу, формування цілісної міжнародної економічної системи може спричинити і вже нині спричинює такі наслідки, які можуть обернутися серйозними катаклізмами.
На рівні світового співтовариства здійснені окремі спроби регулювання економічної рівноваги, передусім за допомогою низки спеціально створених міжнародних організацій. Вони стосуються окремих найбільш вразливих підсистем світового господарства: торгівлі, валютно-фінансових і кредитних відносин, промислового розвитку, навколишнього середовища, регіонального економічного та науково-технічного співробітництва тощо.
Найповніше механізми колективного управління і регулювання міжнародних економічних відносин представлені в системі Організації Об'єднаних Націй. Ці питання ґрунтовно обговорюються на сесіях Генеральної Асамблеї (найвищий орган ООН), особливо на її спеціальних засіданнях, у Секретаріаті, в Економічній і Соціальній раді (ЕКОСОР), у Другому комітеті з економічних і фінансових питань та ін. Ряд створених при ООН міжнародних організацій займаються вузькими проблемами міжнародного економічного спілкування, мають функціональну спрямованість. Серед них Конференція ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Організація ООН із промислового розвитку (ЮНІДО), Міждержавний комітет ООН з науки і техніки з метою розвитку, Програма ООН із навколишнього середовища і т. д.
Значною подією міжнародного економічного життя стали рішення І спеціальної сесії (1974 р.) та II спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН, які прийняли Декларацію і Програму дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку (НМЕП) та Хартію економічних прав та обов'язків держав. Ще раніше, починаючи з 1961 р., в ООН почали розроблятися стратегічні програми економічного розвитку на десятиліття: 1961—1970, 1971—1980, 1981—1990, 1991—2000 рр.
Широкі повноваження з регулювання міжнародних економічних відносин має Економічна і Соціальна рада. Численні комітети, комісії, що охоплюють усе розмаїття економічного та соціального життя планети, покликані реалізувати положення Статуту Ради, у п'ятому пункті якого прямо вказується на необхідність забезпечення рівноваги системи в цілому.
Глобальне економічне регулювання здійснюють також Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Світова організація торгівлі (СОТ). Причому СОТ є самостійною організацією, що діє поза системою ООН. Ця унікальна міжнародна організація регулює більш ніж 80 % світового товарообороту в напрямі дедалі більшої лібералізації міжнародної торгівлі, додержання погоджених правил її ведення.
Міжнародний валютний фонд, членами якого є понад 150 держав, зосереджує свою діяльність на регулюванні валютних курсів, багатосторонню! системи платежів, платіжних балансів країн-членів і наданні валютних коштів для фінансування зовнішніх боргів та ін. Міжнародний банк реконструкції та розвитку, створений, як і МВФ, за Бреттон-Вудськими угодами (1944 р.), головним чином займається середньо- та довгостроковим кредитуванням інвестиційних проектів, що передбачають нове капітальне будівництво або ж суттєві структурні зрушення у країнах-членах.
Зростаючий вплив на світогосподарські процеси справляють також щорічні наради семи провідних країн Заходу (США, Канада, ФРН, Англія, Франція, Італія, Японія), рішення міжурядової Організації економічного співробітництва й розвитку та ін.
Проблеми економічної рівноваги регіональних масштабів регулюються регіональними економічними комісіями ООН, що діють у системі ЕКОСОР. Вони охоплюють усі регіони світу, в тому числі Європу (ЄЕК), Азію і басейн Тихого океану (ЕСКАТО), Африку (ЕКА), Латинську Америку і Карибський регіон (ЕКПАК), Західну Азію (ЕКЗА). Поряд із цим регіональне співробітництво здійснюється за допомогою інтеграційних механізмів, що склалися передусім у Західній Європі, Південно-Східній Азії, в Латинській Америці.
Контрольні питання:
1. Дайте визначення платіжного балансу. Який його економічний зміст?
2. Яка структура платіжного балансу?
3. Дайте визначення активу або дефіциту торговельного балансу?
4. Які основні складові балансу послуг?
5. Яка структура балансу руху капіталів і кредитів?
6. Яка сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ?
Питання для самостійної підготовки:
1. Охарактеризуйте операції з ліквідними валютними активами.
2. Перелічіть основні фактори, які впливають на платіжний баланс.
3. Сутність світової економічної рівноваги та макроекономічної пропорції..
4. Основні пропорції світової економіки.
5. Механізм регулювання світової економічної рівноваги.
РЕКОМЕНДОВАНА література
1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. Учеб. пособие. - М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. – с. 157-178.
2. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини : Підручник. – 2-ге вид., перероб. й доп. – К.: Т-во “ Знання “ , КОО, 1999. – 305 с.
3. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2002. — с. 223-233.
4. Внешнеторговые сделки/ Составитель И.С.Гринько – Сумы: Фирма “Реал”, 1994. — с. 96.
5. Долгов С.О. Единая валюта стран Европейского союза - евро: проблемы и перспективы // Деньги и кредит, 1998. -№7. - с.29-45.
6. Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. – Ч.II. Международная макроекономика: открытая экономика и макроэкономическое программирование. Учебное пособие для вузов. — М.: Междунар. Отношения, 2000. — с. 126-151.
7. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини:Навч.посібн.для студентів економічних спеціальностей. Львів: Видавництво Державного університету “Львівська політехніка”,1999 -с.166-186.
8. Кругман П.Р., Обстфельд М. Международная экономика: Теория и политика. Учебник для вузов: Пер. с англ. - М.: Экономический ф-т МГУ, ЮНИТИ, 1997. – с. 334-633.
9. Кузнецова Н.В. Перспективи створення валютної системи / Фінанси України, 1997. - №12. - с. 59-63.
10. Международные валютно-кредитны и финансовые отношения: Учебник / Под. ред Л.Н.Красавиной. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 2000. – с. 211-228, 122-154.
11. Миклашевская Н. Валютный курс./ МЭ и МО, 1998. - № 2. - с. 52-66.
12. Миклашевская Н. Платежный баланс./ МЭ и МО, 1998.- № 1. - с. 66-80.
13. Міжнародні економічні відносини: Сучас. міжнарод. економ. відносини: Підручник для студентів екон. вузів і фак. /А.С. Філіпенко, В.А. Вергун, С.Я. Боринець/, - К.: Либідь, 1992. - с. 15-162.
14. Овчиников Г.П. Международная економика: Учеб.пособие – спб: из-во Михайлова В.А. ” Полиус ”, 1998, с. 11-39, 69-259.
15. Пискулов Д.Ю. Теория и практика валютного дилинга // Foreing Exchange and Money Market Operations: Прикладное пособие. – 3-е изд., испр. и доп. – М.:ДИАГРАММА 1998. –256с.
16. Рязанова Н.С.Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч.дисц. – К.: КНЕУ, 2001. — с. 94-105.
17. Шемет Т.С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг.ред. А.А. Мазаракі. – К.: Київ.нац.торг.-екон. ун-т, 2000. — с. 67-93.