русс | укр

Мови програмуванняВідео уроки php mysqlПаскальСіАсемблерJavaMatlabPhpHtmlJavaScriptCSSC#DelphiТурбо Пролог

Компьютерные сетиСистемное программное обеспечениеИнформационные технологииПрограммирование


Linux Unix Алгоритмічні мови Архітектура мікроконтролерів Введення в розробку розподілених інформаційних систем Дискретна математика Інформаційне обслуговування користувачів Інформація та моделювання в управлінні виробництвом Комп'ютерна графіка Лекції


Класифікація країн за рівнем соціально-економічного розвитку. Інтернаціоналізація господарського життя


Дата додавання: 2014-10-07; переглядів: 1174.


 

Вся сукупність національних економік у світі складає понад 200 держав. Організація Об’єднаних Націй, Міжнародний валютний форд, Світовий банк дають найбільш повну характеристику даної сукупності. При цьому ООН основну увагу приділяє соціальним і демографічним аспектам розвитку країн. Для Світового банку важливою є оцінка ступеня економічного розвитку країн.

Для розуміння і оцінювання відмінностей між національними економіками, визначення їх місця та перспектив розвитку в системі світового господарства, актуальною проблемою в теорії та практиці МЕВ є їх систематизація за різними ознаками (рис.2.2).

 

 


Рис. 2.2. Ознаки систематизації країн

 

а) Країни можуть бути систематизовані за регіональною (географічною) ознакою: європейські (західно-, східно-, південно-, північно-); північноамериканські (США, Канада, Мексика), південноамериканські, країни Близького Сходу, Східної, Південно-Східної та Південної Азії, африканські (північно-, центрально-, південно-, західно-) тощо. Але така систематизація дає досить різноманітні за складом групи країн.

б) Систематизація країн за організаційною ознакоюрозподіляє країни по групах в залежності від участі в міжнародних організаціях, конференціях, нарадах тощо. Найбільш впливовими організаціями сьогодні є:

· Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) — створена у 1960 р., об’єднує 30 країн з високим доходом та рівнем розвитку (AUSTRALIA: 7 June 1971, AUSTRIA: 29 September 1961, BELGIUM: 13 September 1961, CANADA: 10 April 1961, CZECH REPUBLIC: 21 December 1995, DENMARK: 30 May 1961, FINLAND: 28 January 1969, FRANCE: 7 August 1961, GERMANY: 27 September 1961, GREECE: 27 September 1961, HUNGARY: 7 May 1996, ICELAND: 5 June 1961, IRELAND: 17 August 1961, ITALY: 29 March 1962, JAPAN: 28 April 1964, KOREA: 12 December 1996, LUXEMBOURG: 7 December 1961, MEXICO: 18 May 1994, NETHERLANDS: 13 November 1961, NEW ZEALAND: 29 May 1973, NORWAY: 4 July 1961
POLAND: 22 November 1996, PORTUGAL: 4 August 1961, SLOVAK REPUBLIC: 14 December 2000, SPAIN: 3 August 1961, SWEDEN: 28 September 1961, SWITZERLAND: 28 September 1961, TURKEY: 2 August 1961, UNITED KINGDOM: 2 May 1961, UNITED STATES: 12 April 1961

в) Цілі організації полягають у досягненні швидкого економічного розвитку, підтриманні фінансової стабільності, вільної торгівлі та забезпеченні сприятливих умов розвитку країн “третього світу”;

· Генеральна угода з тарифів і торгівлі та Світова організація торгівлі (ГАТТ/СОТ) — об’єднує 148 країн світу, за основну мету ставить розвиток лібералізації торгівлі. З початку функціонування ГАТТ у 1947 році досягнуто зниження міжнародних тарифів з 40% до 4%. СОТ почала функціонувати з 1995 року як більш організаційно оформлена структура для регулювання міжнародної торгівлі.

· Бреттон-Вудські інститути — Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) забезпечують функціонування та розвиток сучасної світової валютної системи починаючи з 1944 р. Членами МВФ є 184 країни світу.

г) Найбільш важливим є принцип класифікації країн, їх груп за рівнем соціально-економічного розвитку. Плідним є підхід Б.Гаврилишина, коли типи соціально-економічних систем характеризуються через їх порівняння за рядом таких ознак: головний мотив діяльності основного економічного суб’єкта, характер власності, характер ринку, роль уряду в соціально-економічному житті, першопричина і головна мета функціонування соціально-економічної системи (див.: табл. 2.1).

Використовується також поділ країн на таких три групи, як:

1. Промислово розвинені країни — 24 високорозвинені країни. Найпотужнішу групу серед цих країн складають країни так званої “Великої вісімки”. Великобританія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія, які виробляють найбільші обсяги ВВП у всьому світі і зосереджують у своїх руках значну частину міжнародної торгівлі.

2. Країни з перехідною економікою — 28 країн Центральної та Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, що здійснюють перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки: Азербайджан, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Узбекистан, Україна та інші. У цій групі є підгрупа, яка має суттєві досягнення у реформуванні національних господарств. До цієї підгрупи належать: Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія.

3. Країни, що розвиваються — більше 150 країн Азії, Африки, Латинської Америки. Через їх велику кількість і особливості соціально-економічного розвитку національних економік ці країни здебільшого систематизують за регіонами з урахуванням їх географічного положення.

Характерною ознакою розвитку МЕВ є інтернаціоналізація господарського життя, тобто об’єктивний процес зближення національних економік, що проявляється у зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб’єктів із різних країн, міжнародного товарообігу, руху капіталів і робочої сили. Інтернаціоналізація господарського життя таким чином передбачає зростання міжнародної мобільності готових виробів та факторів виробництва.

Інтернаціоналізація господарського життя проявляється в інтернаціоналізації виробництва та інтернаціоналізації капіталу. Інтернаціоналізація виробництва — формування інтернаціонального процесу виробництва (реалізація міжнародних програм створення складної техніки, наприклад, літаків). Інтернаціоналізація виробництва як процес проявляється у: а) зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб’єктів із різних країн; б) використанні у виробничому процесі іноземних факторів виробництва; в) розширенні виробництва за національні кордони (будівництво нового заводу в зарубіжній країні)

Інтернаціоналізація капіталу — процес взаємопереплетіння та об’єднання капіталу із різних країн; використання іноземного капіталу для розвитку національних підприємств, національного господарства в цілому. Цей процес виявляється у експорті /імпорті позичкового і підприємницького капіталів.

Інтернаціоналізація капіталу сприяє зростанню світової економіки. Капітал перетинає кордони в пошуках сприятливих сфер свого використання. Приплив зарубіжних інвестицій для більшості країн-одержувачів капіталу допомагає вирішити проблему дефіциту виробничого капіталу, дефіциту необхідних для розвитку інвестицій.

Взаємний обмін капіталом між країнами укріплює економічні зв’язки між ними, сприяє поглибленню міжнародних спеціалізації і кооперації виробництва.

Інтернаціоналізація капіталу є передумовою процесу інтернаціоналізації виробництва і навпаки.

 

Таблиця 2.1


<== попередня лекція | наступна лекція ==>
Форми міжнародної економічної діяльності | Типи соціально-економічних систем


Онлайн система числення Калькулятор онлайн звичайний Науковий калькулятор онлайн