Правильне розуміння функціонування ринку потребує ретельного аналізу поведінки агентів (суб’єктів) ринкових відносин.
Суб’єктна структура ринку— це система відносин між багатьма агентами, що відображає їх цілі, рівноправні, взаємоузгоджені інтереси, характер, форми організації та взаємодію щодо виробництва, обміну, розподілу і споживання економічних благ. Економічні суб’єкти активні, вони цілеспрямовано приймають рішення і забезпечують виконання планів, які розробляють. Тому процес економічної діяльності є сукупністю планів і рішень, що виражає активність різних категорій економічних суб’єктів.
Суб’єкти можна поділити на такі дві групи:
1) прості економічні одиниці або мікросуб’єкти — елементарні одиниці у сфері споживання (індивіди, домогосподарства) й елементарні одиниці у сфері виробництва (фірми). Мікросуб’єкт складає для себе план дій, що стосується індивідуальних кількостей продуктів, послуг, в яких він має потребу;
2) комплексні економічні одиниці або макросуб’єкти, що складаються з групи простих економічних одиниць і є кількома центрами, які розпоряджаються благами (промислова галузь як поєднання групи фірм, профспілка як група працівників), та кількома інстанціями, що приймають рішення (різні плани, які іноді суперечать один одному, зіставляються, узгоджуються та приводяться у відповідність з домінуючим планом, наприклад, держави).
Разом з цим нині прості економічні одиниці можна розглядати як комплексні. Наприклад, в авторитарній родині плани ведення домашнього господарства (споживання й отримання доходу) підпорядковані рішенням голови родини. Там, де родинні зв’язки послаблені, кожен член родини має відносну незалежність, тобто може приймати рішення незалежно.
Аналогічними є міркування щодо фірми, тому що сучасна фірма складається з диференційованих відділів, кожен з яких має власні цілі та прагне забезпечити їм пріоритети. Тому у разі існування певного впливу на голову фірми таку господарюючу одиницю можна розглядати як комплексну одиницю, у межах якої також здійснюється узгодження планів. Але хоч би якими були зміни у родині та суспільстві, залишаються голова родини і керівник фірми, тобто певна влада, що приймає рішення і без якої родина або фірма не може існувати. Тому домогосподарство, фірма є певними мікросистемами, що розглядаються як прості економічні одиниці.
Сучасна економічна теорія відмовилась від постулату про однорідність економічних суб’єктів, на якому ґрунтувалася економічна наука у ХІХ ст. і який був відображений у схемі, пов’язаній з поняттям «гомо економікус» (людина економічна). Нині економічна наука е лише аналізує різноманітність економічного середовища, за якого снує відмінність мікро- і макроодиниць, а й визнає різноманітність економічних суб’єктів. Це зумовлено такими чинниками:
1) відмінністю у ступені раціональності при прийнятті рішень. За им критерієм індивідів можна поділити на такі групи: ультрараціоналістичні, які діють на основі знань економічних законів, власного досвіду, інтуїції щодо майбутнього; недостатньо раціоналістичні, поведінка яких зумовлена середовищем і які є рабами ануючого менталітету, реклами, пропаганди; люди типу «гомоекономікус», які керуються власним інтересом, принципом економії сил, що також можна оцінювати по-різному залежно від часу та місця;
2) відмінностями у повноті та широті прозорості, силі уявлення, асштабності мислення;
3) неоднаковістю сили і впливу. За економічними параметрами, характером діяльності індивіди поділяються на панівних і тих, які еребувають під впливом, тобто або є центрами влади, або підпорядковуються іншим.
Отже, суб’єктами сучасної ринкової економіки є підприємці, працівники, кінцеві споживачі, власники позичкового капіталу, власники цінних паперів тощо, яких узагальнено поділяють на дві мікросистеми — домогосподарства і фірми.
Базовим первинним суб'єктом економічних відносин у країні є домогосподарство. Домашнє господарство – це самостійна одиниця господарювання, яка складається з одного або декількох осіб, об'єднаних загальним бюджетом і місцем проживання; одиниця, яка забезпечує економіку ресурсами й одержує за це кошти для придбання необхідних товарів і послуг з метою задоволення своїх потреб.
Фірма — це економічна одиниця, що використовує ресурси для иробництва економічних благ і постачає ці блага на ринок, має на меті максимізацію прибутку.
В умовах ринкових відносин роль домашніх господарств у економічному розвитку суспільства значно зростає. Це визначається такими чинниками:
по-перше, домогосподарства беруть активну участь в кругообігу ринкової економіки як самостійні незалежні суб'єкти господарювання, які мають власні потреби та інтереси. Приватна власність надає домогосподарствам право користуватись і розпоряджатись ресурсами, укладати будь-які угоди, використовувати будь-які придбані ресурси і реалізувати вироблювану продукцію, виходячи з власних інтересів; по-друге, домогосподарства одночасно діють як виробники (продавці) і як споживачі (покупці). На ринку ресурсів домогосподарства пропонують працю і підприємницькі здібності, землю, капітал. На ринку споживчих благ вони визначають свій попит на них; по-третє, задоволення потреб домогосподарств у різноманітних товарах та послугах є метою національного виробництва, а попит на них цього економічного суб'єкта є одним із найвагоміших компонентів сукупного попиту; по-четверте, частина доходу, що залишається невикористаною домогосподарствами при витратах на поточні споживчі потреби, накопичується і може стати потужним джерелом формування фінансових ресурсів держави.
На рис. 9.1 зображено схему кругообігу, що здійснюється між двома суб’єктами — домашніми господарствами і фірмами, зв’язки яких посередковані ринком ресурсів і ринком продуктів.
Кругообіг ринкової економіки починається з домашніх господарств як власників ресурсів, що постачають на ринок ресурсів працю, землю і підприємницькі здібності. Ресурси потрапляють до фірм, які, розподіливши та поєднавши їх у певний спосіб, створюють товари і послуги. Вироблені товари і послуги, опинившись на ринку продуктів, стають об’єктом попиту і подальшого споживання домогосподарств. Цим завершується перше коло кругообігу у ринковій економіці.
Друге коло кругообігу починається з фірм. Фірми, здійснюючи витрати, є на ринку ресурсів покупцями. Купуючи ці ресурси у домогосподарств, вони сплачують їм доходи: заробітну плату, ренту, процент і прибуток. Домогосподарства, отримавши доходи, здійснюють споживчі витрати і на ринку продуктів купують товари та послуги. Фірми, які ці товари і послуги реалізують, привласнюють виручку від реалізації.
Отже, на ринку товарів і послуг фірми пропонують їх, а домогосподарства визначають свій попит на товари і послуги. На ринку ресурсів домогосподарства пропонують ці ресурси для продажу, а фірми визначають свій попит на них.
Подвійний зв’язок домогосподарств і фірм через ринок ресурсів і через ринок продуктів забезпечує узгодженість дій цих суб’єктів ринкової економіки.
