Основою існування суспільства є виробництво матеріальних благ і послуг. Люди продукують матеріальні блага, певним чином діючи та спільно обмінюючись між собою результатами власної діяльності. Щоб створювати економічні блага, люди вступають у відповідні зв’язки і відносини один з одним, що і є суттєвою ознакою виробництва.
Щоб суспільне виробництво стало можливим, необхідна взаємодія кількох чинників: по-перше, це вихідні природні матеріали; по-друге, жива людська праця; по-третє, суспільно-економічні чинники (організація економічної діяльності, політична система, культура, національні традиції і соціально-психологічний стан людей і т. д.).
Фактори виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.
Ресурси виробництва – сукупність природних, капітальних і людських сил, які потенційно можуть бути використані в процесі виробництва.
Отже, фактори виробництва – це «працюючі ресурси».
Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, землю, капітал, технології (науку, інформацію), підприємницькі здібності, екологію.
Праця – це цілеспрямована діяльність людину з метою пристосування та видозміни речовини природи для задоволення потреб людей. Робоча сила – це сукупність фізичних і духовних можливостей людини. Робоча сила завжди застосовувалася у визначеній суспільній формі і встановленій суспільній комбінації, що складає сукупну робочу силу суспільства.
Земля – це всі природні ресурси, які використовуються в процесі виробництва в натуральному виді без обробки (ґрунт, ліси, родовища корисних копалин, водні ресурси та ін.).
Капітал включає предмети та засоби праці.
Предмети праці – це все те, на що спрямована трудова діяльність людини. Виділяють два основних види предметів праці:
- речовина, яка вперше виділяється працею із природного середовища, що перетворює його в продукт (наприклад, вугілля, руда, нафта та ін.);
- предмети праці, які вже були оброблені людьми, і тому називаються сировиною (наприклад залізна руда (агломерат), вугілля (кокс) у доменному виробництві, метал на машинобудівному заводі, пряжа в ткацькому виробництві тощо).
Сировина ділиться на:
- готову продукцію, придатну до кінцевого споживання (наприклад, молоко, хліб, яблука та ін.);
- напівфабрикати - це предмети праці, які для кінцевого споживання обов'язково потребують доробки (наприклад, макарони, пельмені, борошно та ін.).
Отже, джерелом створення продукту є не тільки жива праця людей, але й природні ресурси.
Засоби праці - це речі, за допомогою яких люди, використовуючи їх механічні, фізичні, хімічні та інші властивості, впливають на предмети праці.
Засоби праці включають:
1) знаряддя праці – це те, чим людина безпосередньо впливає на предмети праці (наприклад, машини, устаткування, інструменти та ін.). Цей вид засобів праці Маркс образно назвав «кістковою і мускульною» системою виробництва. Їх ефективність найбільшою мірою визначає і характеризує ступінь оволодіння людьми стихійними силами природи, ступінь їх підкорення для виробництва матеріальних благ. Розвиток знарядь праці – першорядний показник технічного прогресу, і тому виступає мірилом розвитку самої робочої сили. Отже, головна відмітна ознака кожної історичної епохи виробництва полягає насамперед у тому, наскільки розвинуті знаряддя праці;
2) матеріальні умови праці (наприклад, будинки, спорудження, дороги, мости та ін.);
3) ємності, що використовуються для зберігання сировини та готової продукції (наприклад, цистерни, ящики, бочки та ін.).
До засобів праці належать також можна віднести застосовувані природні сили, які поставлені на службу виробництву, наприклад пар, електрика, хімічні, ядерні реакції і т. п. У сучасному виробництві використання цих сил дістало значного поширення.
Технологія – особливий процес поєднання усіх факторів з метою досягнення конкретного кінцевого результату.
Наука– це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення.
Інформація – система збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері.
Підприємницькі здатності – це здатність йти на ризик власним капіталом; здатність з'єднати воєдино фактори виробництва; ухвалювати рішення й нести за них відповідальність; завжди бути в творчому пошуку).
Екологічний фактор виробництва – система спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення.
Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і максимально можливим обсягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів, характеризує виробничу функцію.
Виробнича функція – це технологічне співвідношення, що відображає залежність між сукупними витратами факторів виробництва і максимальним обсягом випуску продукції.
Виробнича функція з двома факторами виробництва (працею і капіталом) записується такою формулою:
, (2.1)
де Q – обсяг випуску продукції;
L – затрати праці;
К – затрати капіталу;
f – функція.
Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (працю, капітал, матеріали та інші фактори), то виробнича функція матиме такий вигляд:
, (2.2)
де С – витрати матеріалів;
Хn – витрати інших ресурсів.
Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей, за яких різне поєднання факторів виробництва або їхня взаємозаміна забезпечують такий самий максимальний обсяг випуску продукції.
Необхідно зрозуміти, що в системі основних чинників виробництва значення людського чинника унікальне. Це пов’язано з тим, що всі чинники можуть взаємодіяти і здійснювати виробництво завдяки трудовій діяльності людини. Людина, будучи рушійною силою всіх чинників виробництва, виступає як головний творець матеріального і духовного багатства суспільства.
