Картографічна генералізація має за мету виділення і відображення на карті найбільш головного, суттєвого і характерного для зображуваної дійсності. Генералізованість зображення - це невід'ємне, внутрішньо властива особливість будь-якої карти, в тому числі і карти топонімічної. Загальні принципи картографічної генералізації розроблені в працях радянських вчених Баранського, Комкова, Саліщева.
Складання будь-якої топонімічної карти починається з розробки легенди. На цьому етапі генералізація проявляється у відборі предметів і явищ, які підлягають нанесенні на карту, виборі показників, які характеризують зображувані явища, узагальненні їх кількісних і якісних характеристик. Легенда базується на прийнятій класифікації картографованого явища.
Найкраще процес узагальнення характеристик може бути продемонстрований на прикладі картографування суфіксальних утворень. Так в рівній степені правомірно і відображення на карті назв з суфіксом -ка, і складання диференційованих карт з підрозділом на —ка,-івка,-інка, - анка. Очевидно, різним ступенем узагальнення будуть відрізнятися також суфікси -вці,-нці, які об'єднані одним автором та -ивці,-інці - іншим.
В числі факторів, що впливають на напрямок і степінь генералізації відносяться призначення карти, її масштаб, особливості картографованої реальності, використані для складання джерела і зображувані засоби. Провідним з них являється призначення карти, яке обумовлює її зміст, масштаб, оформлення і вибір джерел. Призначення топонімічних карт не виділяється різноманітністю. Переважаюча більшість з них є картами дослідницькими. На таких картах застосовуються різні аналітичні, синтетичні, чи комплексні показники, прийняті на будь-якому рівні таксономічної, оскільки коло їх споживачів обмежується науковими працівниками чи спеціалістами в топоніміці.
По-іншому склалася ситуація з топонімічними картами, які включені в популярні роботи з топоніміки чи в загально географічні, історичні та інші тематичні атласи. Такі карти розраховані на широке коло читачів, які мають досить слабке поняття про топоніміку. Тому ці карти створюються для показу на топонімічному матеріалі деяких етнографічних чи географічних явищ, які існують або колись існували. Аналітичні показники на таких картах в більшості випадків неприйнятні і повинні бути заміненими узагальненими синтетичними характеристиками. Звичайно в якості такої найбільш доступної читачу характеристики застосовується мовна належність назв.
Масштаб - найбільш очевидний фактор генералізації. Чим мілкіший масштаб, тим менше зображення одиниці площі місцевості, тим менша можливість карти нести певне навантаження. В загальному випадку масштаб є величиною, яка залежить від призначення карти, але на топонімічних картах внаслідок відносної одноманітності їх цільового призначення він головним чином залежить від детальності дослідження і характеру розподілення на земній поверхні картографованого явища, тобто від площі ареалу чи регіону і густоти явища.
На напрямок і степінь генералізації кожного з елементів топонімічного змісту карти великий вплив має характер топонімічної системи - її склад, кількісне співвідношення окремих компонентів, їх розподілення по території. При комплексному картографуванні всієї топонімічної системи чи її найважливіших компонентів складанні карти має передувати глибоке і всестороннє вивчення території і її районування. Надійність районування в значній мірі підвищується залученням статистичних спостережень. В результаті районування виявляються зони переважання основних компонентів системи, а також мікрозони явищ, які на них накладені та мають локальне розповсюдження. Для показу мікрозон, які не виражаються в масштабі карти, їх розміри можуть бути перебільшені.
Джерела складання карти також впливають на умови виконання генералізації, полегшуючи чи ускладнюючи її. Ідеальний випадок, коли карта складається за даними суцільного польового збору, зустрічається дуже рідко. Частіше в розпорядження укладача надходить уже генералі хований матеріал. Правильність генералізації при складанні карт залежить від того, наскільки первинна генералізація відобразилась на змісті карти.
В якості джерел для складання топонімічних карт можуть використовуватися топографічні і тематичні карти, дані польових топонімічних експедицій, тестові інвентарні матеріали, а також матеріали раніше виконаних топонімічних досліджень, втому числі топонімічні карти. Вибір джерел складання визначаються рядом факторів: тематикою карти, її призначенням, масштабом, способом зображення змісту. Застосування топографічних і тематичних (не топонімічних) карт забезпечує найбільш точну локалізацію об'єктів, що картографуються. При створенні аналітичних карт завдання зводиться до відбору з всієї маси підписаних на карті назв тих, які володіють певними ознаками, які представляють інтерес з точки зору конкретного дослідження. Деколи процес відбору може супроводжуватись нескладними підрахунками і визначенням деяких кількісних співвідношень.
Якщо топонімічні явища повинні бути прив'язаними до конкретних площ, наприклад, одиниць адміністративного поділу, доцільно використовувати різні текстові інвентарні матеріали: довідники адміністративно-територіального устрою, списки населених пунктів, рік і т.д. Топонімічні карти і атласи можуть також створюватися за даними раніше виконаних топонімічних досліджень. Використання цих джерел потребує глибокого їх аналізу і ліквідації протиріч, які часто виникають між різними дослідженнями. При підготовці до складання топонімічної карти необхідно розібратися у всьому потоці топонімічних статей, збірників, монографій, дисертацій, тобто установити їх наукову достовірність, вивчити розповсюдження за територіями і видами топонімів, визначити степінь охоплення фактичного матеріалу. В процесі аналізу перевіряється також повнота і правильність зображення географічної основи. Надлишковий відбір елементів основи чи їх систематичне зображення можуть ускладнити перенос даних з карти-джерела.
Прийоми генералізації між собою тісно пов'язані і взаємообумовлені Характеристики об'єктів є невід'ємними елементами їхнього картографічного зображення. Кількість і подробиця характеристик об'єктів залежать від призначення карти, її масштабу і географічних особливостей місцевості. Відправним пунктом узагальнення характеристик є встановлення класифікації об'єктів, що картографуються.
Подробиця класифікації визначається призначенням і масштабом карти. Наприклад, на карті масштабу 1:50000 показується 27 типів доріг, з різними характеристиками доріг вищих класів (ширина проїзної частини, матеріал покриття тощо), на карті масштабу 1:1 000000 — 16 типів доріг, а на карті України масштабу 1:4 000000 — тільки 10 типів доріг.
У процесі безпосереднього складання топографічних і оглядово-топографічних карт узагальнення характеристик має обмежене застосування тому, що воно в основному проведене в затверджених настановах і умовних знаках.
Добір об'єктів полягає в тому, що з об'єктів, які є на місцевості або показані на картографічних матеріалах, на карту, що складається, у першу чергу наносяться ті, котрі є важливими з погляду призначення і масштабу карти і характерними для місцевості, що картографується. Об'єкти другорядні і нехарактерні частково виключаються.
Поверховий підхід до оцінки місцевості і до визначення міри добору призводить або до перевантаження другорядними, або недовантаження необхідними на карті об'єктами. У першому випадку карта стає не наочною і важко читається, у другому — схематизованою.
Установлення необхідної міри добору здійснюється двома способами. Сутність першого полягає в тому, що в залежності від величини або значення об'єктів заздалегідь ставляться умови показу їх на карті. Цей спосіб має два різновиди: в одному визначають об'єкти, що не слід наносити на карту, в іншому — об'єкти, що обов'язково повинні бути нанесені на неї. Поставлені умови добору зазвичай вказуються в настановах (інструкціях) по складанню карт.
Сутність другого способу добору полягає в тому, що заздалегідь установлюється визначена кількість об'єктів, що повинні бути нанесені на одиницю площі карти: абсолютна або відносна, у відсотках від кількості об'єктів, що є на місцевості або показані на картографічних матеріалах. Подальший добір об'єктів відбувається в залежності від їхнього значення.
Відповідно до географічних особливостей території, що картографується, норми навантаження конкретизуються в редакційних планах. Незначні за розмірами об'єкти, що не підлягають загалом нанесенню на карту, в іншому випадку можуть здобути першорядне значення і повинні бути показані обов'язково (перевальні стежини в гірських районах, окремі кущі і колодязі в пісках і пустелях тощо). Обов'язково наносяться об'єкти, що показані на картах більш дрібних масштабів, якщо їхня наявність підтверджується достовірними матеріалами. Це дозволяє уникнути пропусків важливих об'єктів у процесі добору і забезпечує необхідне узгодження змісту карт різних масштабів. Узагальнення зображення об'єктів досягається:
зміною обрисів;
зміною лінійних розмірів або площі;
об'єднанням зображень декількох об'єктів в одне. Обов'язковою умовою у всіх випадках є збереження подоби фігур у їхніх головних рисах.
Необхідність у зміні обрисів об'єктів виникає в зв'язку зі зміною призначення і зменшенням масштабу карти, що складається, у порівнянні з призначенням і масштабом картографічних матеріалів. Усі дрібні деталі малюнка доріг, рік, рельєфу, контурів угідь тощо не можуть бути цілком перенесені з картографічних матеріалів на карту, що складається, і, по-перше, тому, що частиною стають непотрібними на даній карті і, по-друге, тому, що надмірна деталізація зменшеного зображення веде до погіршення наочності.
При зміні обрисів об'єкта виявляються і зберігаються основні точки, що визначають загальний характер його конфігурації й істотні на карті даного призначення. Вони наносяться, можливо, більш точно. Ними можуть бути чіткі повороти контурів лісу, кутові будинки кварталів, тощо. Незначні і нехарактерні деталі обрисів об'єктів (дрібні виступи, вигини тощо) виключаються.
Об'єднання зображень декількох об'єктів в одне застосовується в тому випадку, якщо вони можуть розглядатися, як частини цілого і через малі розміри не можуть бути зображені окремо. Як правило, поєднуються будинки і будівлі в кварталах населених пунктів, ділянки лісу, різні форми рельєфу тощо Але не можна, наприклад, поєднувати будинки в квартали у випадку розосередженого характеру поселення або кілька малих озер в одне велике тощо.
В усіх випадках генералізація відбуваються за принципом від головного до другорядного, у послідовності, обумовленою взаємною залежністю і співпідпорядкованістю різних елементів змісту карти. Так, наприклад, відомо, що характер зображення гідрографії значною мірою визначає зображення розчленовування форм рельєфу. Тому генералізацію зображення гідрографії доцільно подати генералізації зображення рельєфу, а генералізацію зображення населених пунктів зо тією ж причиною варто проводити раніш генералізації зображення мережі доріг. Загалом послідовність і ступінь генералізації при складанні карти встановлюються настановами (інструкціями) по складанню карт, а в кожнім окремому випадку — редакційним планом по складанню карти на район.
Важливою властивістю генералізації карт є можливість безпосереднього огляду та вивчення дійсності у просторі від її протяжності і площі, Ця властивість карти зумовлена використанням масштабу та передбачення картографічних явищ в генералізованому вигляді.
Картографічним зображенням властиві основні риси моделей:
абстрагування - від цілого до дослідження частини;
спрощення - показ найсуттєвіших характеристик та зв'язків;
узагальнення - виділення загальних рис, ознак, властивостей.
Ці абстракції, які спрощують об'єкт дослідження (а разом із тим картографічним дослідженням) сприяють більш глибокому пізнанню зображення, грань дійсності. Вони складають суть картографічної генералізації та її філософське тлумачення.
Державний стандарт визначає картографічну генералізацію як відбір та узагальнення зображення на карті об'єктів відповідно до призначення і масштабу карти та особливостей зображення території. Основний зміст генералізації - відображення картографічної частини дійсності в її типових основних рисах та характерних особливостях.
У визначенні генералізації указані основні фактори:
1)вплив призначення карт на її зміст і формул, можна проаналізувати на прикладі двох загально геодезичних карт, одна з яких довідкова, а інша для середньої школи;
2)тематика карт безпосередньо вказує на головні, суттєві елементи змісту карти;
3)вплив масштабу на карти не обмежуються технічними можливостями карти: зменшення загальних розмірів, зображення не дозволяє зобразити місцеві і загальні картографічні явища і зберігання усіх їх деталей;
4)особливості картографованої території (картографованого явища, задаючи явищу основну
мету картографічної генералізації, намагання відтворити із можливою об'єктивністю типові риси та характерні особливості дійсності);
5)джерела, які залучаються для складання карт;
6) система картографічних знаків впливає через мінімальні розміри знаків (особливості наших очей бачити і розрізняти знаки прочитання карти) та від технічних можливостей їх виконання та відтворення.
З точки зору наукової інформації суть генералізації полягає в зайвій інформації малозначимого, несуттєвого, при розв'язанні певних завдань.
Картографічна організація проявляється у відборі картографованих явищ. Відбір явищ полягає в обмеженні змісту карти. Це робиться за допомогою цензів - границь відбору об'єктів різних категорій, які визначаються кількісними та якісними показниками.
Узагальнення якісної характеристики полягає в переході від неперервної шкали до ступінчастої і далі до укрупнення інтегралів, в межах яких зміна кількісного показника не знайде свого відображення на карті.
Узагальнення якісної характеристики проводиться з метою скорочення числа якісних відмітків в даній категорії об'єктів.
Це здійснюється:
1) зміною дрібних класифікацій узагальненими;
2)включенням низьких ступенів класифікації;
3)узагальнення якісних характеристик;
4)геометричний бік генералізації полягає у продуманому спрощенні абрисів об'єктів - лінійних і
площинних, але при цьому зберігають особливість абриси, характерні для даного об'єкта, та ті, що
виділяють його суттєві ознаки, перехід від окремих об'єктів їхнім збірним показником проявляється в
заміні знаків окремих об'єктів позначеним у узагальненому понятті. Інший шлях - об'єднання об'єктів
різних категорій спільним знаком.
Виділення вказаних сторін (видів) генералізації дає можливість уявити можливі шляхи генералізації, враховуючи, що всі види тісно пов'язані між собою і нероздільні.
Генералізація на карті призводить до протиріч між вимогами геометричної точності та вимогами відповідності.
Міністерство аграрної політики та продовольства України
Прилуцький агротехнічний коледж
