- Способи зображень .
- Легенда карти
- Картографічні шкали . Проектування картографічних знакових систем.
- Способи зображень .
Спосіб значків. Значки використовують для показу місцеположення об'єктів, які не виражаються в масштабі карти, або займають меншу площу, ніж сам знак, або взагалі явищ, локалізованих в пунктах. За формою розрізняють геометричні, буквені та наочні (символічні та натуралістичні) значки. Кількісні характеристики явища передаються розміром значка. При цьому використовують абсолютну або відносну шкалу. Як при абсолютній, так і при умовній спів розмірності значків їх шкала може бути неперервною чи ступінчатою. Для передачі сумарного (складного) явища використовують структурні знаки, а динаміки явища - наростаючі знаки.
Спосіб лінійних знаків застосовують для передачі ліній в їх геометричному розумінні, об'єктів лінійного простягання, які не виражаються за своєю шириною в масштабі карти, об'єктів площинного поширення. Використовують і такий прийом,коли кольорову чи штрихову гаму розміщують з боку вздовж лінійного знаку, чи виносять в бік. Динаміка, розвиток, зміна положення лінійних об'єктів легко передається поєднанням лінійних знаків, які відносяться до різних моментів часу.
Спосіб ізоліній. Ізолініями називають криві на карті, які сполучають точки із однаковим значенням кількісного показника. ізолінії застосовують для характеристики величини (інтенсивності) неперервних чи поступово змінних в просторі явищ {температура і тиск повітря, опали, висоти, магнітне схилення), а також для передачі співвідношень. Інтервали між ізолініями стараються зберегти постійними, хоча межа інтервалу залежить від меж, в яких коливається явище, та масштабу карти. Система ізоліній із перемінним інтервалом називається шкалою ізоліній, ізолінії підписують (в розривах чи на їх кіпцях), а проміжки між ними
фарбують в певний колір чи штрихують.
Спосіб якісного фону показує поділ території на однорідні в якісному відношенні ділянки, виділені за певними природними, економічними, соціальними чи політико-адміністративними ознаками. Він використовується для характеристики явищ, які мають суцільне (клімат), значне (ґрунти) чи масове (населення) поширення. Основними шляхами диференціації території - є: І) поділ її за типами місцевості; 2) індивідуальне районування. Найпоширеніші класифікації базуються на основі однієї конкретної якісної ознаки, інколи -двох-трьох або інтегральних ознак. Для оформлення способу застосовують колір ("слабкі" та "сильні" художні засоби), штрихову, буквену та цифрову індексацію. Для деяких класифікацій розроблені універсальні шкали кольорів (геологічні карти).
Спосіб кількісного фону застосовують для поділу території за певним кількісним показником (показниками) -модуль, стоку, густота та глибина розчленування рельєфу, кути нахилу тощо. Для цього карга розділяється па ділянки відповідно до встановленої шкали. Як правило, використовують такі шляхи диференціації: 1) попередньо районують територію - визначають для кожного територіального підрозділу значення показника - відносять цей підрозділ до відповідного ступеня в шкалі - оформляють як якісний фон; 2) визначають значення кількісного показника на всій площі карти - проводять межі ділянок відповідно до ступеня шкали -оформляють.
Спосіб локалізованих діаграм. Локалізовані діаграми відносять до певних пунктів, точок чи площ і використовують для характеристики сезонних та інших періодичних явищ - їх ходу, величини, тривалості, ймовірності, повторюваності тощо (декадний, місячний чи річний хід температур повітря чи ґрунту, кількість опадів, динаміка снігового покриву, розподіл річкового стоку, напрям і сила вітру). Діаграми будуть в декартовій та полярній системах координат у вигляді кривої розподілу чи стовпчикової діаграми. Широко використовують "рози" - для характеристики повторюваності та швидкості вітрів, повторюваності вітрового хвилювання, повторюваності та швидкості морських течій.
Крапковий спосіб використовується для картографування масових розосереджу-них явищ через крапку (точку) чи іншу геометричну фігуру однакового (чи різного) розміру, яка позначає однакову кількість одиниць зображеного явища і розташована на карті в місці його фактичного розміщення. На карту наносять певну кількість точок, густота яких дає наочну картину розміщення явища, а число точок - розміри. Важливим моментом виступає вибір "ваги" точки - кількості одиниць, які виражають однією точкою. При цьому використовують геометричний чи географічний спосіб розстановки точок. Якщо ввести різнокольорові точки, то можна передавати не тільки кількісні, але й якісні співвідношення, динаміку явища (його ріст
та зміни в розміщенні). Іноді точку замінюють іншою мініатюрною фігурою (квадратиком, трикутником, прямокутником, рискою і ото), але суть не міняється. Часто одне і те ж явище картографують "точкою" різної "вати". Важливим моментом є вибір географічної основи, яку намагаються звести до мінімум}1, і виділяють на карті територію, де явище, що картографується, відсутнє.
Спосіб ареалів. Ареалом називають область .поширення якого-небудь явища. Він може бути неперервним, суцільним чи розсіяним. Розрізняють ареали абсолютні та відносні. Для передачі ареалів на тематичних картах використовують різні прийоми: обмеження ареалів суцільною чи пунктирною лінією певного малюнка, фарбування ареалу, штрихування ареалу, рівномірне розміщення в межах ареалу штрихових знаків (художніх чи символьних значків) без передачі його меж, напис в межах границь, окремий малюнок (Художній значок). Таке багатство прийомів оформлення дає можливість на одній карті показати навіть ті ареали, які перекриваються. На зоогеографічних та геоботанічних картах ареали використовуються як основний спосіб.
Спосіб знаків руху. Знаки руху служать для передачі різних просторових переміщень, які відносяться до природних чи соціально-економічних явищ: морські течії, перельоти птахів, маршрути експедицій, міграції населення, перевезення пасажирів та вантажів тощо. Часто використовуються для передачі планів та ходу військових операцій, передачі різних зв'язків - транспортних, економічних, торгових, фінансових, політичних, культурних тощо. Знаки руху застосовують для показу переміщення будь-яких явищ: крапкових, лінійних, площинних, розсіяних, суцільних. За допомогою знаків руху можна передати шлях, спосіб, напрям і швидкість переміщення, якість, потужність та структуру рухомого явища. Основним графічним засобом для відображення руху і зв'язків служать вектори, які різняться за орієнтуванням (напрямом), формою, величиною (шириною), яскравістю, внутрішньою структурою, Іншим засобом є стрічки (смужки) або епюри, різна ширина яких виражає потужність потоку населення чи вантажів. Спів розмірність стрічок може бути абсолютною чи умовною, неперервною чи ступінчатою.
Картодіаграма - спосіб зображення розподілу якого-небудь явища (його кількісного показника чи показників) через діаграми, розміщенні на карті в середині одиниць територіального поділу (найчастіше адміністративного), і які характеризують сумарну величину явища в межах кожної одиниці поділу. Найчастіше використовують лінійні (стовпчики, смужки, довжина яких пропорційна величині зображуваного явища), площинні (кола, квадрати, прямокутники, площа яких пропорційна величині зображеного явища) та об'ємні (кулі, куби, об'єм яких пропорційний величині зображеного явища) діаграми. Діаграмні фігури можуть бути структурними, якщо кола, квадрати тощо діляться на частини відповідно до складу (структури Зображеного явища а також двох чи трьохмірні діаграми, які відображають два чи гри незалежні, але взаємопов'язані показники (посівна площа та середня урожайність - валовий збір). Діаграмні фігури на ряд дат дають змогу судити про динаміку явища.
Картограма - спосіб зображення середньої інтенсивності явища в межах одиниць територіального поділу, найчастіше адміністративного (густоти населення, розораності, лісистості тощо). В картограмі використовують відносні показники, отриманні в результаті ділення двох рядів абсолютних величин, обрахованих для одних і тих же територіальних одиниць, або ж із підрахунку процентних відношень. Для наочності кожну територіальну одиницю зафарбовують чи штрихують так, щоб за інтенсивністю кольору чи штриховки можна було судити про інтенсивність явища. Перевагою картограми є її простота в побудові та сприйнятті.
Сумісне використання способів картографічного зображення та їх порівняльна характеристика. Для передачі одного і того ж явища можна застосовувати залежно від обставин різні способи картографічного зображення: ізолінії, картограми, знаки руху, кількісний фон - для характеристики стоку на гідрологічних картах. На картах, які передають декілька явищ, один і той же спосіб зображення може застосовуватися для різних явищ: значки - промислових центрів, електростанцій, корисних копалин. Для явищ, локалізованих в пунктах, використовують: сучасний стан - спосіб значків; переміщення - знаки руху із значками: зміну в часі - значки, локалізовані діаграми. Для явищ, локалізованих на лініях: сучасний стан - лінійні знаки; переміщення - поєднання лінійних знаків (деколи із знаками руху), ізолінії; зміну в часі - поєднання лінійних знаків. Для явищ, розсіяних на площах: сучасний стан - якісний фон, ізолінії, сукупність локалізованих діаграм, ареали; переміщення - поєднання ареалів, ізолінії, знаки руху; зміну в часі - ізолінії, сукупність локалізованих діаграм. Для явищ, розсіяних у просторі: сучасний стан - крапковий спосіб, якісний фон, картограма, картодіаграма; переміщення - поєднання ареалів, знаки руху; зміну в часі - крапковий спосіб, поєднання ареалів, картограма, картодіаграма. Для явищ суцільного поширення: сучасний стан - якісний фон, ізолінії, сукупність локалізованих діаграм; переміщення - знаки руху; зміну в часі - ізолінії, сукупність локалізованих діаграм.
Із усіх способів лише спосіб значків характеризує дані в пункті. Картодіаграма і локалізована діаграма теж використовує значки (фігури), які локалізовані в окремих пунктах (метеостанції) чи границях, але вони характеризують явища загалом на окремих територіях. Значки та лінійні знаки не можуть характеризувати явища, які поширені на значних площах. Способи крапковий (географічному методі розстановки точок), ізоліній, якісного фону та ареалів дають можливість показати на карті зайняту явищем територію (знаки руху - лише частково). До того ж ізолінії та крапковий спосіб тяжіють до показу кількісних характеристик, якісний фон і ареалів - якісних.
- Легенда карти .
Легенда карти— зведення умовних позначень, використаних на карті, з текстовими поясненнями до них. Звичайно, легенда карги створюються на основі класифікацій об'єктів і явищ, що зображуються, вони стають їх графічною моделлю і часто служать для побудови класифікаторів. Великі і складні легенди карт діляться на розділи і підрозділи, причому графічні засоби і написи підкреслюють їх ієрархію.
Поняття про карту. Як відомо, карта виникла ще до нашої ери. З тих пір географія на ній закріплює нагромаджені відомості. Інформація на карті "записана" по-особливому. Картографічна мова - це мова різних за формою, розміром і кольором позначень-символів. Вона дає змогу передати географічні факти, описи, закономірності коротко, графічним способом. Але це не заважає карті бути зручною для відкриттів - для розуміння розміщення об'єктів у просторі. Так карти "розказують" про будову земної кори, поширення тварин, розміщення промисловості. Тому їх називають другою мовою географії. Мову карти розуміють без перекладу люди, що розмовляють різними мовами. Будь-яке географічне дослідження місцевості починається з ретельного вивчення її за картами. Ось чому географу необхідно їх добре розуміти. Так само важливо навчитися читати карту і кожній освіченій людині, щоб вміти користуватися нею для своїх потреб. На відміну від аерофотознімка і плану, на карті показують великі частини Землі або всю її поверхню. Щоб на аркуші паперу помістити зображення таких великих територій, доводиться давати його в сильно зменшеному вигляді. Тому масштаби карт, порівняно з планами, значно дрібніші (в і см - десятки і сотні кілометрів). Через це на карті неможливо дати такі подробиці й деталі, як на плані. При сильному зменшені вони просто пропадають, зникають. Отже, відмінності
Суттєві відмінності є й між картою та глобусом. Якщо глобус дає об'ємне зображення Землі, то карта — пласке. Недоліком глобуса є те, що на ньому видно тільки ту частину, яка повернута до спостерігача. Карта ж показує всю поверхню Землі одночасно. Карта докладніша за глобус. На ній можна відтворити окремі великі ділянки земної поверхні (наприклад, материк або океан, країни або навіть її частину). Отже, географічна карта — зменшене й узагальнене зображення земної поверхні на площині, складене в певному масштабі за допомогою умовних знаків, і план місцевості, і географічна карта, і глобус - моделі земної поверхні.
Спотворення на карті. Якщо спробувати розгорнути глобус на площині, то зображення поверхні в одних місцях зімнеться в складки, а в інших - розірветься. Так само неможливо зобразити кулясту поверхню Землі на карті без спотворень. На картах спотворюються довжини ліній, площі і форми об'єктів (материків, океанів, морів, островів тощо). Спотворення об'єктів на карті легко помітити, якщо порівняти їх із зображенням на глобусі. Так, на карті світу острів Гренландія за площею майже такий самий, як Австралія. Насправді ж, і це видно на глобусі, Гренландія менша за
Найменші спотворення на картах світу будуть поблизу екватора. У напрямку до полюсів вони зростають. Спотворення тим сильніші, чим більша поверхня Землі показана на карті і чим дрібніший її масштаб. Спотворення є на всіх картах, тому дуже точні вимірювання за ними, як за планами місцевості, здійснювати не можна.
Мал. Поверхня глобуса, розрізана на смуги Мал. Карта світу, отримана з розрізаного на
смуги глобуса
Легенда карти. Як без знання букв не можна прочитати книжку, так без знання умовних знаків не можна "прочитати", зрозуміти зображення на карті. Карта завжди потребує розшифрування позначень, що використані на ній. Пояснення умовних знаків виноситься на поля карти і називається легендою. Легенда полегшує читання змісту карти. Для показу об'єктів на карті існують різні способи картографічного зображення. Умовні знаки при цьому різняться за формою, розміром, кольором. Вони можуть бути виражені в масштабі, а можуть бути і поза масштабними.
Спосіб значків — позначення об'єктів і явищ певними значками, які вказують їх місце розташування. Значки не виражені в масштабі карти. Наприклад, значками позначають розміщення корисних копалин.
Спосіб ареалів показує зони поширення тих чи інших об'єктів. Для цього на карті позначають контур зони поширення і зафарбовують його кольором. Так показують поширення видів тварин, сільськогосподарських, рослин, людських рас тощо.
Лінійні знаки передають на карті об'єкти у вигляді ліній: річки, кордони, дороги. їх довжина подається в масштабі, а ширина — поза масштабом.
Знаки руху використовують для показу переміщень різних явищ: морських течій, вітрів, транспортних перевезень (їх показують стрілками).
Ізолінії - лінії рівних значень якого-небудь показника— зображають на картах рельєф (горизонталі), температуру повітря (ізотерми), кількість опадів, атмосферний тиск тощо.
Кольори також с властивістю умовних знаків. Деякі об'єкти можна показати пошаровим розфарбуванням. Цим способом на картах разом із горизонталями показують рельєф. На картах. На відміну від планів місцевості,горизонталі ...проведені не через кілька метрів, а через сотні метрів і через різні проміжки висоти (на карті півкуль - 0, 200 м, 500 м. 2000 м, 3000 м. 5000 м). Для більшої наочності ділянки між горизонталями зафарбовуються різними кольорами: ділянки з абсолютними висотами від 0 до 200 м — зеленим кольором, від 200 до 500 м — жовтим, понад 500 м — відтінками коричневого. А відтінками блакитного кольору показано океани, моря, озера. Чим темніше забарвлення, тим глибші моряі океани. Кольори, що використані на карті для позначення рельєфу, пояснює шкала висот і глибин. Вона є на всіх фізичних картах і дає змогу7 легко визначити, де знаходяться високі ділянки суходолу, а де - низькі, де - глибокі ділянки моря і океану, а де — мілкі. Найбільші висоти і глибини на карті позначають цифрами в метрах.
а) значки
Вітряк
б) лінійні (джерело)
Джерело. Струмок, Млин
в) якісний фон (ґрунти)
г) ізолінії
д) ареали 
є) знаки руху (стрілки)
Річка.. Напрям течії
Мал. Картографічні знаки
Види карт за масштабом. На всіх географічних картах, як і на планах та глобусах, указано масштаб. У залежності від масштабу розрізняють три групи карт:
1. великомасштабні — від 1:10 000 до 1: 200 000;
2. середньомасштабні - від 1: 200 000 до 1 : 1 000 000;
3. дрібномасштабні — від 1 : 1 000 000 і дрібніше.
Більш дрібномасштабною буде та карта, в якої зменшення розмірів на карті порівняно з місцевістю більше. Великомасштабні загально географічні карти називають топографічними. Вони показують відносно невеликі ділянки поверхні і з однаковою детальністю відображають основні об'єкти (рельєф, води, рослинність, населені пункти, господарські об'єкти, шляхи, кордони). На них спотворення зовсім незначні.
На картах поверхня зображується в дуже зменшеному вигляді. Всі подробиці, які є в дійсності, показати на ній неможливо. Тому показують тільки найголовніші об'єкти, тобто зображення узагальнюють. Чим дрібніший масштаб карти, тим зображення більш узагальнене.
Карта - величезний винахід людства. Карти - важливе джерело географічних знань. Вміння працювати з ними, дає змогу вивчати світ: природу, населення і господарство різних територій. Крім пізнавального, карти мають й велике практичне значення. За картами встановлюють найбільш зручні місця для будівництва міст, каналів, електростанцій, проведення трубопроводів, залізниць, автошляхів. Геологи намічають за ними райони пошуків корисних копалин. Без карт не змогли б плавати кораблі і літати літаки, маршрути яких спочатку креслять на картах. Вони потрібні для орієнтування на місцевості, в туристських походах і експедиціях. Кожні три години створюються карти погоди, які допомагають її завбачувати. Є медичні карти, де показано райони поширення певних хвороб. Що більше вчені вивчають карти, то більше дивуються розмаїттю сфер їх застосування - від щонайбуденніших клопотів до наукових передбачень.
