Результати зовнішньоекономічної діяльності кожної країни значною мірою пов'язані з курсом національної валюти.
Валютний (обмінний) курс — це ціна будь-якої валюти, виражена через певну кількість іншої валюти. Національна грошова одиниця стає валютою, якщо вона використовується в міжнародних розрахунках.
Валютний курс може встановлюватися у двох формах:
• у формі прямого котирування — одиниця іноземної валюти виражається через певну кількість національної валюти: $1=4 гри., 100 яп. єн = $0,8;
• у формі оберненого котирування — масштабна одиниця національної валюти виражається через певну кількість іноземної валюти: 1 грн. = $0,25; $1 = 125 яп. єн. 'Звичайно валютні курси публікуються у вигляді прямих котирувань. Це зручно, тому що дає змогу оцінити і порівняти вартості всіх іноземних валют одразу через власну національну валюту. Між курсами національної та іноземної валют існує обернено пропорційна залежність, тобто якщо курс іноземної валюти падає, то курс національної валюти зростає.
Дії уряду рідко бувають пасивними щодо курсу національної валюти, оскільки він має значний вплив на торговельний баланс, рівень виробництва і зайнятості в державі. Залежно від ступеня втручання органів грошово-кредитного регулювання у формування курсу національної валюти, їх поділяють на гнучкі та фіксовані.
Гнучкі курси можуть бути вільними або регульованими. Вільні курси складаються на валютних ринках під впливом попиту і пропозиції без втручання держави. Регульовані курси складаються на ринку під впливом валютної політики держави.
Залежно від режиму формування валютного курсу слід розрізняти такі його види:
1) вільний плаваючий валютний курс — складається під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку незалежно від курсів інших валют при помірних інтервенціях центральних банків (США. Японія, Аргентина, Великобританія, Австралія, Венесуела та ін.);
2) керований плаваючий валютний курс — коливання регулюється центральними банками держав за набором показників (Греція, Туреччина, Індія, Південна Корея та ін.);
3) спільне плавання — система гнучких обмінних курсів валют декількох країн з узгодженими межами курсових коливань. Розрізняють жорстке прив'язування — курс національної валюти змінюється так само, як і базової, або м'яке прив'язування — врахування додаткових умов;
Особливим різновидом регулювання валютного курсу с фіксований валютний курс — курс, який держава підтримує на фіксованому рівні і за яким зобов'язується вільно обмінювати національну валюту на іноземну без обмеження. Різновидом фіксованого курсу є валютний коридор.
В основі валютного курсу лежить паритет купівельної спроможності окремих валют — закон єдиної ціни, згідно з яким відносні ціни благ мають бути однаковими на всіх національних ринках. При зіставленні купівельної спроможності окремих валют до уваги береться ринковий кошик — набір доступних і найбільш вживаних товарів та послуг. Паритет купівельної спроможності було прийнято за основу при встановленні офіційних валютних курсів у Європі після Першої світової війни. На його базі працюють МВФ. Світовий банк та інші міжнародні фінансові організації.
Ціна валюти перебуває в залежності від попиту і пропозиції на валютному ринку. Попит на національну валюту визначається попитом на вітчизняний експорт, а її пропозиція — попитом на вітчизняний імпорт товарів та послуг. Якщо експорт збільшується, то іноземні покупці збільшують попит на гривню, а якщо зростає наш імпорт, то вітчизняні покупці збільшують пропозицію гривні. Отже, фактори, від яких залежить експорт та імпорт товарів і послуг, є одночасно і факторами валютного курсу. Основні з них — якість товарів і послуг, їхня ціна та динаміка доходів іноземних покупців.
Крім цих факторів на валютний курс впливають і інші (співвідношення між відсотковими ставками окремих країн). Якщо відсоткова ставка в країні зростає порівняно зі світовою, то це збільшує попит на фінансові активи, а значить і попит на вітчизняну валюту. Важливим фактором валютного курсу є інфляційні очікування. Якщо в країні намітилася тенденція до зростання інфляції, що викличе обезцінювання національної валюти, то власники гривні будуть намагатися конвертувати її в більш тверду валюту, наприклад в американські долари. Унаслідок цього курс американського долара підвищиться, а курс гривні впаде.
Усі фактори, від яких залежить валютний курс, знаходять своє відображення через стан платіжного балансу. Особливо це стосується торговельного балансу.
Між торговельним балансом і валютним курсом існує обернений зв'язок. Якщо торговельний баланс погіршується, то це є ознакою того, що країна більше витрачає грошей за кордоном, ніж отримує їх від продажу своїх товарів. У цьому випадку на валютному ринку збільшується пропозиція національної валюти і зростає попит на іноземну, що спрямовує курс національної валюти до зниження. При позитивному сальдо торговельного балансу виникає тенденція до підвищення курсу національної валюти.
Звичайно, падіння курсу національної валюти стимулює вітчизняних експортерів і робить менш вигідним імпорт. Наприклад, при падінні курсу гривні з 1,8 до 1,89 грн. за один долар експортери отримають у гривнях виручку на 5 % більшу, ніж раніше, а імпортери будуть змушені платити у гривнях на 5 % більше для оплати імпорту. Унаслідок такого зниження курсу гривні з'являється тенденція до збільшення експорту і скорочення імпорту. Зі зростанням курсу національної валюти все відбувається у протилежному напрямі.
Валюта як інструмент міжнародних розрахунків спирається на певну систему загальновизнаних правил, згідно з якими здійснюються ці розрахунки. Сучасна валютна система виникла не зразу, а пройшла в своєму розвиткові ряд етапів.
Перший етап — період до початку Другої світової війни. На цьому етапі застосовувалася система золотого стандарту. Згідно з цією системою, кожна національна грошова одиниця мала певний золотий вміст. Так, якщо золотий вміст англійського
фунта стерлінгів складав 1/4 унції золота, а долара США — 1/20. то це значить, що 1 фунт стерлінгів = 5 доларам США.
За системи золотого стандарту національні банки були зобов'язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість золота. Але з розвитком міжнародної торгівлі для багатьох країн почали виникати труднощі з золотим забезпеченням паперових грошей.
Другий етап — 1944-1971 рр. Бретгон-Вудська валютна система. В основу її було покладено золото, а функція світових грошей була закріплена за американським доларом. Він був єдиною валютою, яка обмінювалася на золото (35 дол. за одну унцію золота).
Але на початку 70-х років потреба в американських доларах з боку світової торгівлі почала зростати швидше, ніж золотий запас США. Тому в 1971 р. США офіційно оголосили про його припинення, що ознаменувало кінець Бретгон-Вудської валютної системи.
Третій — це сучасний етап. Ямайська валютна система. Було впроваджено систему плаваючих валютних курсів. За цією системою ціна національної валюти країни стала залежати від стану її економіки та конкурентоспроможності на світовому ринку.
Крім індивідуальних валют міжнародні розрахунки спираються і на колективні валюти. У 1970 р. МВФ започаткував міжнародну розрахункову одиницю — спеціальні права запозичення (СДР). Ця колективна валюта не існує у вигляді готівкових грошей, а використовується лише для здійснення записів на спеціальних рахунках співучасників МВФ. Курс СДР обчислюється на базі «валютної корзини» як середня вартість валют п'яти головних країн світу: США, ФРГ, Франції, Англії, Японії.
У 1979 р. країни — члени Європейського економічного союзу утворили Європейську валютну систему і розрахункову одиницю ЕКЮ. Курс ЕКЮ визначається на базі корзини національних валют країн, які входять до Європейського економічного союзу.
Новим етапом у розвитку Європейської валютної системи стало підписання у 1992 р. Маастрихтських угод, згідно з якими буде здійснено перехід від ЕКЮ до ЄВ-РО.
