Ефективність будь-якої національної економіки залежить не лише від результатів її внутрішньої діяльності, а й від її участі у світових економічних відносинах, інтеграції у світове господарство.
Світове господарство — це багатогалузева глобальна економіка, яка пов'язує національні господарства в єдину систему обміном результатами економічної діяльності, міжнародним поділом праці.
Існують різні форми міжнародних економічних відносин: міжнародна торгівля товарами та послугами, міжнародний рух капіталів, міжнародна міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини, міжнародне науково-технічне та виробниче співробітництво тощо.
Активність країни у світових економічних відносинах можна оцінити такими показниками:
1) Рівень експорту. Це відсоткове відношення обсягу товарів та послуг, що експортуються, до обсягу ВВП. Рівень експорту залежить від здатності країни конкурувати на світовому ринку і від потреб в імпорті, оскільки доходи від експорту мають покривати втрати на імпорт. Так в Україні в 1996 р. коефіцієнт покриття імпорту експортом склав 78,4%;
2) Структура експорту. Питома вага окремих груп товарів залежно від ступеня їх переробки, у загальному обсязі експорту. Відповідно до структури експорт може мати сировинну або технологічну спрямованість. Переважна частка продукції обробної промисловості в експорті країни є ознакою її високого науково-технічного рівня.
У сучасному світі розвинені країни спеціалізуються на експорті високотехно-логічних товарів, а слаборозвинені — сировини і палива. В Україні у 1996 р. основними статтями експорту були: метали та вироби з них (31,7%), продовольчі товари і сировина для їх виробництва (20,8 %), продукція хімічної промисловості (15,2 %), машини і устаткування (14,4 %);
3) Рівень імпорту. Характеризує рівень залежності національної економіки від світового господарства, тобто потребу в товарах, які не виробляються в даній країні. Імпортозалежність України (відношення імпорту до ВВП) за 1996 р. становила 46,6%;
4) Структура імпорту. Україна належить до країн з високою залежністю від критичного імпорту, до якого належать енергоресурси. У 1996 р. частка паливно-енергетичної продукції у загальній вартості імпорту України становила 46,3 %;
5) Співвідношення між імпортом та експортом капіталу. Міжнародний рух капіталу здійснюється як у формі інвестицій (прямі і портфельні), так і в позичковій (кредити).
Прямі інвестиції забезпечують інвестору управлінський над об'єктом, а портфельні — не дають права управляти об'єктом інвестування. Вони здійснюються пакетами акцій (не більше 25 %). Найбільш привабливою формою залучення іноземного капіталу є прямі інвестиції. За період незалежності Україна залучила таких інвестицій близько 3,3 % ВВП (за міжнародними стандартами рівень, що перевищує 5 %, є досить високим). В розрахунку на душу населення серед країн з перехідною економікою Україна займає одне з останніх місць — близько 28 дол. США прямих інвестицій (у середньому цей показник становить 92 дол. США).
Здійснення зовнішньоекономічних зв'язків між країнами передбачає необхідність норм та правил для всіх суб'єктів економічних відносин. У сфері міжнародної торгівлі товарами та послугами такий режим регламентується міжнародною організацією ГАТТ/СОТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі — світова організація торгівлі). Вона функціонує на базі міжурядового багатостороннього договору, який обумовлює вимоги до міжнародних торговельних відносин. Основні завдання ГАТТ/СОТ полягають в тому, щоб протидіяти протекціонізму, сприяти лібералізації міжнародної торгівлі.
У сфері міжнародних валютно-фінансових відносин велику роль відіграє Міжнародний валютний фонд (МВФ). В основі діяльності МВФ лежить надання кредитів країнам-членам цього фонду для підтримки курсу національної валюти, на фінансування дефіциту платіжного балансу та обслуговування зовнішнього боргу. Капітал фонду утворюється за рахунок внесків країн-членів. Квоти для кожної з них визначаються відповідно до їх економічного потенціалу. Ця квота визначає і обсяги можливої допомоги кожній країні.
У відносинах з країнами колишнього СРСР МВФ застосовує три типи програм: перша — трансформація економіки в ринкові відносини; друга — програма «стенд-бай» — короткострокове фінансування (12-13 міс.) заходів для досягнення макроекономічної стабілізації; третя — програма розширеного фінансування, яка розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою «стенд-бай».
Крім МВФ, важливу роль у міжнародних валютно-фінансових відносинах відіграє Світовий банк (СБ). Його членами можуть бути лише країни-члени МВФ. Основна функція Світового банку — надання довгострокових позик під досить високі відсотки. Вони надаються державним і приватним підприємствам за наявності гарантій з боку відповідних урядів.
В межах Європи важливу роль у Міжнародних фінансових відносинах відіграє Європейський банк реконструкції та розвитку (Євробанк) Мета діяльності цього банку полягає у фінансовому сприянні переходу країн Центральної і Східної Європи до ринкової економіки. Капітал Євробанку складає 10 млрд ЕКЮ. До його акціонерів входять країни Європи і Америки, найбільшим з яких є США. Внесок України становить 80 млн ЕКЮ. Кредити Євробанку надаються під досить високі відсотки (13—17 % річних).
Участь кожної країни у світовому поділі праці породжує проблему її економічної доцільності. Тож одним з основних питань теорії міжнародної торгівлі є з'ясування того, чим визначаються напрями зовнішньоторговельних потоків. Обґрунтуванням економічної доцільності міжнародного поділу праці є теорія порівняльних переваг, обґрунтована Давидом Рікардо в роботі «Початки політичної економії і оподаткування.
Під порівняльною перевагою розуміють здатність країни виробляти той чи інший товар з дещо нижчими альтернативними витратами порівняно з іншими країнами. Проілюструємо це положення на прикладі виробництва зерна та цукру в Бразилії та Аргентині. Нехай Аргентина на одиницю витрат виробляє 50 т зерна, або 25 т цукру, а Бразилія при аналогічних витратах — 67 т зерна, або 100 т цукру. Тобто, Бразилія має абсолютну перевагу по виробництву і зерна, і цукру. Але до тих пір, поки у співвідношеннях внутрішніх цін між країнами будуть зберігатися відмінності, кожна з них матиме порівняльну перевагу, тобто в неї завжди знайдеться такий товар, виробництво якого буде вигіднішим, ніж виробництво інших товарів. У нашому прикладі, незважаючи на те, що в Аргентині виробництво обох товарів є абсолютно дорожчим, ніж у Бразилії, зерно виявляється відносно дешевшим: 1 т зерна = 0,5 т цукру порівняно з 1 т зерна = 1,5 т цукру в Бразилії. Отже, у виробництві зерна Аргентина має порівняльну перевагу і може його експортувати в обмін на цукор. Сукупний обсяг випуску продукції буде найбільшим тоді, коли кожен товар вироблятиметься країною, в якій альтернативні витрати є меншими.
Запровадження зовнішньоторговельних відносин призводить до того, що зростає рівень добробуту в обох країнах, обсяг споживання цих товарів, обсяг виробництва товарів у світовому масштабі.
Отже, зовнішньоторговельні потоки визначаються відносними витратами незалежно від того, має країна абсолютну перевагу у виробництві певного товару чи ні.
Теорія порівняльних переваг пояснює переваги міжнародної торгівлі, враховуючи відмінності між країнами у відносних витратах, проте не розкриває питання — чом виникають ці відмінності. У 20-30-х рр. шведські економісти Елі Хекшер та Бертиль Олін сформулювали нову теорію міжнародної торгівлі. Згідно з нею, у процесі міжнародної торгівлі країни намагаються експортувати ті товари, які потребують для свого виробництва інтенсивного використання відносно надлишкових і невеликих затрат дефіцитних факторів, в обмін на товари, які виробляються з використанням факторів в оберненій пропорції. Якщо в даній країні будь-якого фактора виробництва відносно більше, ніж в інших країнах, то ціна на нього буде відносно нижчою. Саме так і виникають порівняльні переваги, які визначають напрями зовнішньої торгівлі.
У другій половині XX ст. вплив на розвиток міжнародної торгівлі почав справляти науково-технічний прогрес. Це знайшло своє відображення у неотехнологічній теорії. Технологічний розрив між країнами в окремих галузях виробництва поступово долається, але може виникати знову в інших галузях, між іншими країнами і на більш високому рівні.
