Основні напрямки сучасної економічної думки сформувалися наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., період становлення індустріального суспільства, характерний виникненням і ростом монополій, активним втручанням держави в економіку.
Основні напрямки сучасної економічної думки:
1) неокласична політекономія виникла на базі класичної політекономії,
є основною теорією ринкового господарювання.
Теорія виступає за обмеження державного втручання в економіку, за вільну конкуренцію. Англійський економіст А.Маршалл і український учений М. Туган - Барановський стверджували, що необхідно об'єднати в єдину теорію класичний і маржиналістський підхід до формування вартості. Представники неокласичної економіки також висунули теорію загальної економічної рівноваги, згідно з якою механізм вільної конкуренції забезпечує « справедливу винагороду кожного з факторів виробництва і повне використання економічних ресурсів».
Нині неокласична теорія поділяється на дві течії:
1) монетаризм ( англ. money – гроші) - теорія , яка виступає за обмежене втручання держави в економіку. згідно з цією теорією головну роль в економічній діяльності країни відіграє стан грошового обігу (кількість грошей, їх реальна купівельна спроможність).
Монетаризм виник всередині ХХ ст..в США. Його лідер – глава чіказької школи політекономії М.Фрідмен. Роль держави обмежується контролем за грошовим обігом і збалансованістю бюджету.
2) неолібералізм – теорія, яка заперечує активну роль держави в економіці, пропонує повернення до «вільного» саморегульованого ринку.
2) інституціоналізм (лат. institutum - установа) – виник на базі історичної школи. Засновниками інституціоналізму були американські вчені Т.Веблен, Д.Коммонс, у. Гамільтон, англійський вчений А.Гобсон та інші.
Рушійною силою розвитку ця теорія вважає соціально-правові, психологічні фактори. Інститутами в сучасних умовах вважають корпорації, державу, профспілки та ін., а вирішальними факторами розвитку – техніку. Науково-технічний прогрес. Головним державним інститутом вважають державу, яка проводить активну соціальну політику. Найбільш прогресивними ідеями інституціоналістів є ствердження необхідності участі трудящих в розподілі власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій.