Парадигма як строго наукова, загальновизнана теорія, модель, основна концепція, представлена системою визначених понять і категорій, лаконічно відображає зміст, істотні особливості і взаємозв'язок елементів у цій галузі знань, поступово стає основою кожної серйозно проробленої наукової дисципліни. Вона є однією з основних категорій концептуальної моделі, квінтесенцією визначення, подання та вивчення конкретної галузі знань. Саме в ній органічно поєднуються і реалізуються розглянуті категорії, забезпечуючи комплексне подання універсальної концепції організації.
Теоретичну базу сучасного менеджменту становлять насамперед такі наукові дисципліни, як теорія організації, теорія систем, теорія управління (кібернетика), синергетика. Ці теорії є відносно молодими науками, їх спільність сама по собі має підстави бути об'єктом самостійного дослідження.
Теорія організації вивчає процеси системоутворення і їх закономірності. Разом з цим теорія організації досліджує природу системоутворюючих факторів.
Теорія систем вивчає сутність цілісності і системності, властивості цілого і його частин, тобто організацію деякого сталого об'єкта, цілісність якого і є система.
Кібернетика вивчає проблеми формування та передачі керуючих впливів для досягнення заданого стану системи довільної природи, тобто досягнення певного рівня її організації.
Синергетика вивчає механізми взаємодії елементів системи в процесі її самоорганізації і саморозвитку.
Досліджуючи методи управління соціально-економічними системами з кібернетичних позицій, можна показати, що при певному розвитку цих методів зовнішні критерії стають частиною системи управління. У цьому випадку вихід системи замикається з входом, і вона переходить в режим саморозвитку. При цьому цілі перестають бути головними критеріями управління. Така система стає об'єктом дослідження синергетики.
Спостерігається все більш глибоке і продуктивне взаємопроникнення теорії систем, теорії організації, кібернетики і синергетики по мірі їх розвитку. Проте ця обставина створює проблему ідентифікації зазначених наук. Аналіз цієї проблеми дозволяє зробити припущення про продуктивність ідеї створення єдиної організаційної науки.
На передньому краї теоретичних розробок, які мають велику практичну значимість, в даний час виявилися напрями, які найбільшою мірою відображають умови функціонування організацій. Це викликано і орієнтацією на новітні технології, і проблемою ризикових інвестицій та способами високопродуктивного ведення господарства, і прогнозування споживчого попиту і поведінки конкурентів, і пануванням стратегічного підходу в управлінні. Серед основних напрямків теоретичних узагальнень і розробок можна назвати наступні:
1. Реінжиніринг, або перебудова на сучасній інформаційній і технологічній основі організації виробництва та управління. Це і теорія і методи комплексного оздоровлення корпорацій, управлінського ренесансу з охопленням і реконструкцією всіх без винятку елементів, у тому числі систем людських мотивацій і стимулів. В рамках цього напряму розглядаються і нові імпульси підвищення ефективності, пов'язані з скороченням розмірів і оптимізацією господарюючих суб'єктів, і потенціал матричних структур, органічно поєднують лінійне і програмне управління, і можливості діяльності цільових комплексних команд, і багато іншого.
2. Концепція внутрішніх ринків корпорацій (або організаційних ринків). Вона характеризується перенесенням закономірностей і принципів ринкового господарства на внутрішню діяльність корпорацій. Відповідно до цієї концепції, підрозділи, які мають широку економічну самостійність всередині підприємств, можуть оперативно вносити зміни у виробництво товарів, надання послуг, у всій системі відносин зі споживачами.
3. Теорія альянсів (асоціативних форм організації та управління). Інтеграційні процеси в управлінні, орієнтовані на більш ефективне використання всіх видів ресурсів (і в першу чергу науково-технічних, інвестиційних та фінансових), призводять до появи різноманітних форм горизонтального об'єднання організацій. Утворюються плоскі організаційні ієрархії навколо основних процесів, які мають специфічні цілі. Це не лише так звані горизонтальні корпорації, але і стратегічні союзи, різні модифікації конгломератів, консорціумів, холдингів, господарських асоціацій і групп.
Нова спільна модель передбачає розширення кооперації серед конкурентів, постачальників і споживачів і тим самим змінює уявлення про межі організації. Професійні знання та вміння кожного партнера дозволяють створювати більш ефективну організацію, в якій будь-яка функція і процес реалізуються на глобальному рівні. Компанії об'єднуються для того, щоб використовувати специфічні ринкові можливості, які окремо взятими організаціями не можуть бути реалізовані. Особлива увага приділяється проблемі всебічного розвитку людських ресурсів. Ставлення до людей як до ведучого ресурсу до капіталу, а не як до персоніфікованих витрат виробництва стає мало не центральним постулатом теорії організації. Важливе значення є проблема довіри: до системи управління, прийнятих рішень, їх виконання, керівникам.
