Нафтопродукти зберігають на спеціально обладнаних складах і нафтобазах, невелику кількість нафтопродуктів можна зберігати у місткостях заправних пунктів.
Склади, на яких зберігають менше 11 м палива, розміщують на відстані 15 м від дороги, 30-40 м - від будівель і споруд. При зберіганні більшої кількості палива розмір пожежного розриву збільшують до 30-60 м. При зберіганні палива в підземних резервуарах віддаль між ними і будівлями І і II ступеня вогнестійкості становить 10 м, III ступеня -12, IV і V ступенів -14 м.
Територію нафтоскладу обносять земляним валом, розмір якого залежить від кількості палива, що зберігається, огорожею з неспалимих матеріалів і в'їздними воротами.
Усі цистерни повинні бути встановлені на спеціальних фундаментах і заземлені. Відстань між резервуарами має становити
не менш як 5 м.
Тара та інші пристрої, що застосовуються на складі, повинні зберігатися в спеціальному приміщенні. На в'їздних воротах складу, а також на території вивішують відповідні знаки безпеки.
Склад освітлюють світильниками, встановленими за межами складу, і захистом від блискавки. На складі повинен бути обладнаний щит з набором первинних засобів пожежегасіння: вогнегасниками, лопатами, ящиками з піском (закритим від опадів), кошмою або брезентом розміром 2x2 м. Тут забороняється користуватися відкритим вогнем.
Кам'яне вугілля зберігають на спеціальних паливних складах або на відкритих майданчиках, під навісами, у підвалах і спеціальних приміщеннях у буртах. Здатність кам'яного вугілля до самозагоряння визначає його пожежну небезпеку. Температура загоряння різних видів вугілля становить 150-250 °С.
Майданчики захищають від стічних і ґрунтових вод, їх вкривають теплопровідним шаром із щебеню, глини або граніту. Майданчик від центру до боків повинен мати невеликий похил.
На механізованих складах розміри штабелів за довжиною можуть досягати 100 м, шириною - 20 м з кутом відкоси 40-45°. Висота штабелів при укладанні вугілля ущільненими шарами залежить від схильності окремих марок вугілля до само загоряння і може коливатися в межах 4-8 м.
При зберіганні вугілля під навісом між верхньою частиною штабеля і перекриттям залишають простір висотою не менше 1,9 м. На кожному штабелі встановлюють табличку з позначенням марки вугілля і дати прийняття на склад.
Для контролю температури всередині штабелів у шаховому порядку на відстані 20 м один від одного і на глибині до 0,5 м від висоти штабелю встановлюють спеціальні термометри. Якщо температура в штабелі не перевищує 40°С, то її вимірюють подекадно, а при вищій температурі - щоденно. Щодобове підвищення температури на 5 °С вважається небезпечним і при досягненні 60° С вживають термінових заходів, щоб запобігти загорянню.
Залежно від технології добування торф надходить на склад у вигляді грудок певної геометричної форми (грудковий), а також крихтоподібний (фрезерний). Зберігають торф на відкритих майданчиках у штабелях. Здатність до самозагоряння у торфа значно вища, ніж у вугілля, особливо фрезерного.
Процес самозігрівання торфу в штабелі проходить спочатку повільно: добове підвищення температури становить близько 0,5 °С. При досягненні температури 35-40 °С нагрівання посилюється на 2-2,5 °С на добу. При досягненні температури 50°С необхідно негайно вживати заходів, щоб не виникло самозагоряння, яке наступить при температурі близько 140-160 °С. У цьому випадку на відміну від вугілля штабель торфу поливають водою.
