В Статуті Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) і в конвенціях Міжнародної організації праці (МОП) визначена ціла низка завдань щодо забезпечення на виробництві безпечних умов праці. Реалізація цих завдань є однією з найважливіших проблем, що мають соціально-економічне і політичне значення, сприяють збереженню та зміцненню здоров'я працюючого населення.
Здоров'я працюючих залежить від таких показників, як умови праці і стан санітарно-гігієнічного обслуговування.
За оцінками Міжнародної організації праці щороку понад 250 млн. осіб на нашій планеті отримують виробничі травми, страждають від різних хвороб внаслідок шкідливих умов праці - і серед них частина працівників сільського господарства. Сільськогосподарським виробництвом займаються 1,3 млрд. трудящих (приблизно 50% світової робочої сили). Із них 170 тис. гинуть на виробництві
щорічно.
Ця сфера людської діяльності поряд з гірничодобувним виробництвом і будівництвом є однією з трьох найбільш, небезпечних галузей економіки. І якщо для перших двох галузей розроблено міжнародні норми і сучасні зведення практичних правил охорони праці, для сільського господарства донедавна таких і нормативних актів не існувало.
І 21 червня 2001 р. Генеральна конференція Міжнародної ! організації праці прийняла Конвенцію 184 про безпеку та гігієну і праці в сільському господарстві.
І Об'єднаний комітет з професійного здоров'я Міжнарбдної і організації праці Всесвітньої організації охорони здоров'я дав'таке визначення термінів "сільське господарство" і
'сільськогосподарський робітник": "Сільське господарство означає і>сі форми трудової діяльності, пов'язані з вирощуванням урожаю, збиранням усіх видів зернових, з розведенням, вирощуванням худоби па доглядом за нею, доглядом за садом та розсадниками"; 'Сільськогосподарський робітник — це особа, зайнята роботою постійно або тимчасово, незалежно від законного статусу, у зидах робіт, які належать до сільського господарства, як це визначено вище".
До сільського господарства належать багато галузей землеробства га рослинництва: рільництво, овочівництво, плодівництво, виноградарство та ін. і тваринництво: скотарство, свинарство, ітахівництво, вівчарство тощо.
Праця у сільськогосподарському виробництві характеризується деякими особливостями, які вже стали традиційними:
1. Сезонність і пов'язана з нею конкретна терміновість робіт, що зумовлює напруження організму працюючих у певні періоди року.
2. Польові роботи проводяться на відкритому повітрі з ранньої весни до пізньої осені і частково взимку.
3. Застосування ручної праці характеризується частою зміною зобочих операцій.
4. Типовими є територіальна розосередженість місць роботи та юв'язана з цим віддаленість постійного місця проживання.
5. Використання пестицидів і біологічно-активних речовин їеминуче призводить до забруднення повітря робочої зони, шкіри -іюдини, біосфери.
6. Тваринництво характеризується наявністю у виробничих
приміщеннях складних динамічних факторів хімічної, фізичної та біологічної природи, значною питомою вагою ручних робіт.
Через економічні труднощі, які переживає наша країна, механізовані роботи у рільництві проводяться часто з використанням морально застарілих і технічно зношених машин та механізмів, які є джерелом шкідливих виробничих факторів і не забезпечують комплексної механізації всього циклу робіт у рослинництві. При цьому виникає необхідність у використанні значного обсягу ручної праці, понад 70% якої виконують жінки.
В умовах нових економічних відносин на селі основою виробництва сільськогосподарської продукції стають нові організаційні форми праці — акціонерні товариства, фермерство, сімейний орендний підряд. Нові форми господарської діяльності призводять до інтенсифікації трудових навантажень. Як правило, до складу таких бригад входять жінки, трудове навантаження яких включає й значне сімейне-побутове, люди похилого віку, підлітки, залучаються діти. При цьому нагляд за додержанням правил безпеки, медичний контроль за станом здоров'я, санепідемнагляд за умовами праці не відповідають сучасним вимогам. На низькому рівні і санітарно-побутове забезпечення сільських працівників.
Усі перелічені особливості, кожна окремо і всі разом узяті, можуть відбитися на здоров'ї працюючих, стати причиною високого рівня травматизму. Ускладнюють ситуацію екологічні умови, що склалися, погіршення матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва, економічна нестабільність у країні. Останнє певним чином позначається на умовах праці, побуту, стану здоров'я сільських жителів.
Усі зміни, які відбуваються в житті та праці жителів сільської місцевості, призводять до багатофакторних і неоднорідних навантажень. У останні роки рівень професійної захворюваності в Україні підвищився з 1,2 до 1,9 особи на 10 тис. працюючих за рахунок збільшення кількості потерпілих більше ніж у 1,5 рази.
В умовах підвищеного рівня шуму під час роботи перебувають до 30% працівників сільського господарства, вібрації - до 20%, високої запиленості - до 17%, загазованості - до 13%, високої температури повітря - до 10%). Навіть на сучасних тракторах і самохідних сільськогосподарських машинах повітря робочої зони забруднено пилом, відпрацьованими газами, частками пестицидів, мінеральних добрив. У тваринницьких приміщеннях рівень шуму перевищує
допустимий на 3-10 дБ, швидкість руху повітря - в 1,2-1,6 разу, вміст аміаку - до 5 разу, концентрація пилу - у 3-10 разів, вміст у повітрі антибіотиків, які використовують як стимулятори росту у 5-7 разів, кількість мікроорганізмів коливається від 20 тис. до 1 млн. у 1 м3 повітря.
