Формування та розподіл прибутку

Поняття, склад і значення прибутку підприємства.

Прибуток – це частина чистого доходу, яка створюється в сфері матеріального виробництва додатковою працею.

Як фінансова категорія прибуток виконує такі функції:

1) відтворювальна – прибуток є джерелом розширеного відтворення;

2) оціночна – результат діяльності підприємства;

3) стимулююча;

4) розподільча – частина йде до бюджету, частина в фонди виплати дивідендів, соціального розвитку, матеріального заохочення.

Основні показники, що мають вплив на обсяг прибутку:

1. Обсяг виробництва.

2. Розмір та питома вага собівартості в ціні товару.

3. Рівень цін на ринку подібних товарів.

4. Номенклатура та асортимент продукції.

Згідно Податкового кодексу: Прибуток = Доходи - Собівартість - Інші витрати

Згідно з визначенням ПКУ (п. 14.1.57), доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій , матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

До складу доходів, які враховуються при визначенні об’єкта оподаткування (прибутку), включаються:

1. доходи від операційної діяльності, які складаються, у першу чергу, з доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 135.4);
2. інші доходи, що включають доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, від операцій оренди/лізингу, за операціями в іноземній валюті, суми штрафів, безповоротної фінансової допомоги, доходи від реалізації необоротних активів тощо (детальніше розкрито у п. 135.5 ПКУ).

Доходи, які не враховуються у розрахунку оподатковуваного прибутку, наведено в ст. 136.

Загалом ці переліки не дуже відрізняються від аналогічних у старому Законі про прибуток. Але є деякі суттєві відмінності:

1. віднині не будуть потрапляти до доходу отримані авансий передоплати (п. 136.1.1);
2. вартість безоплатно отриманих платником товарів (робіт, послуг) визначається з метою включення до доходу на рівні не нижче від звичайної ціни (п. 135.5.4);
3. сума поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновника платника податку та повернутої не пізніше 365 днів з дня її отримання, не включається до оподатковуваного доходу (п.135.5.5).

Собівартість

Згідно з п. 138.8 ПКУ, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвомтаких товарів (виконанням робіт, наданням послуг), а саме:

• прямі матеріальні витрати - на сировину, матеріали та напівфабрикати, що утворюють основу виготовленого товару (роботи, послуги) - п. 138.8.1 ПКУ;
• прямі витрати на оплату праці - на зарплату та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (робіт, послуг) - п. 138.8.2 ПКУ;
• амортизаціявиробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів (робіт, послуг);
• вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів (робіт, послуг);
• інші прямі витрати -витрати з придбання електроенергії, внески на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв - п. 138.9 ПКУ.

Розрахунок обсягу прибутку підприємства.

1 –йПланування та обчислення прибутку методом прямого розрахунку:

П_і = Ц_і – С_і , де : і – і-та продукція.

Виділяють повну та виробничу собівартість.

Якщо визначати прибуток у товарній продукції:

П_тп = (Ц_і - С_і) * N_i

Прибуток від реалізації товару:

П_рп = П_п + П_тп - П_к

П_тп – прибуток від реалізації

Методика розробки кошторису витрат на виробництво і реалізацію продукції за економічними елементами лежить в основі визначення собівартості товарної продукції.

Приклад кошторису по елементах витрат (загальний).

тис. грн.

С_рп = С_п + С_тп - С_к

С_к = * n, де:

n – норма в днях;

С_{IV КВ} – собівартість 4 – го кварталу.

Прибуток від іншої реалізації може визначатися також методом прямого розрахунку:

1. При реалізації основних засобів результат дорівнює різниці між ціною реалізації та їх залишковою вартістю з врахуванням витрат на реалізацію.

2. При реалізації товарно–матеріальних цінностей (все, крім готової продукції), сировини, матеріалів, запчастин – результат дорівнює різниці між ціною реалізації та балансовою вартістю з врахуванням витрат на реалізацію.

Якщо прибуток від іншої реалізації займає невелику питому вагу, тоді розрахунок проводиться виходячи з рівня рентабельності іншої реалізації минулого періоду і коригується на обсяг іншої реалізації планового періоду.

Використання аналітичного методу при розрахунку прибутку.

Використовується частіше для багатономенклатурних виробництв.

Прибуток визначається виходячи з прибутку минулого періоду та врахуванням змін, які відбудуться в плановому періоді. Розрахунок ведеться окремо по порівняльній та непорівняльній продукції.

Порівняльна – та, що вже випускалась цим підприємством.

Етапи аналітичного методу планування:

1. Визначення базової рентабельності: Р =

Рбазова = * 100 %

Прибуток – 100 тис. грн. Собівартість – 400 тис. грн.

Р = * 100 % = 25 %

2. За допомогою базової рентабельності розраховується прибуток планового періоду з врахуванням зміни обсягів товарної продукції планового періоду (враховується лише фактор обсягу).

Плановий обсяг виробленої продукції за собівартістю – 500 тис. грн.

Пплановий = Спланова * Рбазова

Пплановий = 500 * 0,25 = 125 тис. грн.

3. Враховуються зміни в собівартості продукції.

Припустимо що в плановому періоді ціни на сировину зростуть, що спричинить зростання собівартості на 20000 грн.

зниження на

∆С + 20000 грн. → ∆П – 20000

4. Враховуються зміни в асортименті та якості продукції.

Припустимо, що за рахунок цих факторів передбачається зростання прибутку на 25000 грн.

∆П + 25000 грн.

5. Після обґрунтування ціни на готову продукцію визначається вплив на прибуток зміни цін.

Зростання ціни повинно принести додатково 30000 грн.

∆П + 30000 грн.

6. Врахування впливу всіх попередніх факторів на обсяг планового прибутку.

125 – 20 + 25 + 30 = 160 тис. грн.

7. Врахування змін прибутку, що знаходиться в залишках нереалізованої продукції на початок і кінець періоду.

Прибуток в залишках на початок року – 10000 грн.

Прибуток в залишках на кінець року – 5000 грн.

Пплановий = 10 + 160 – 5 = 165 тис. грн.

Переваги аналітичного методу : врахування впливу факторів на розмір планового прибутку.

Недолік методу – це недостатня точність розрахунків із – за низької достовірності впливу цих факторів в умовах постійних змін у виробництві.

Розрахунок прибутку на основі витрат на одну гривню товарної продукції.

1. Спочатку визначаємо витрати по собівартості на одну гривню товарної продукції.

2. Визначаємо зниження (збільшення) витрат на одну гривню товарної продукції в плановому періоді.

3. Визначаємо прибуток планового періоду.

П плановий = V реалізації * Витрати на 1 грн. ТП планового періоду

П плановий = V реалізованої продукції * (1 - Витрати на 1 – ю)

Витрати на 1 – у грн. продукції базового періоду становлять 85 коп. на гривню.

В базові – 0,85 грн. / грн.

Планується зменшити витрати на 1 грн. в плановому періоді на дві копійки.

В планові – 0,83 грн. / грн.

Плановий обсяг продукції повинен становити 500 тис. грн. Визначити плановий прибуток.

П плановий = 500 тис. – 500 тис. * 0,13 = 85 тис. грн.

П плановий = 500 тис. * (1 – 0,83) = 85 тис. грн.

Планування прибутку з використанням сили дії операційного важелю.

Сила ефекту операційного важелю – це показник, за допомогою якого можна відразу визначити зміну планового прибутку підприємства

С_ЕОВ = , де:

ЗВ – змінні витрати;

П – прибуток;

Vр.п. – обсяг реалізованої продукції.

∆П = ∆ Vр.п. * С_ЕОВ

Приклад:

Постійні витрати підприємства складають 60000 грн. Змінні витрати – 190000 грн. Обсяг реалізованої продукції – 329000 грн. Припустимо, що обсяг реалізованої продукції підвищився на 15 %. Визначити, як зміниться плановий прибуток підприємства.

1 метод.

П = 329000 – 190000 – 60000 = 79000 грн.

ЗВ₁ = 190 * 1,15 = 218500 грн.

Vр.п.₁ = 329000 * 1,15 = 378350 грн.

П₁ = 378350 – 218500 – 60000 = 99850

Відносне збільшення ∆П = * 100 % - 100 % = 26 %

2 метод.

С_ЕОВ = = 1,76 - це як коефіцієнт.

+ ∆П = 15 % * 1,76 = 26 %

Якщо обсяг реалізованої продукції збільшиться на 6 % збільшиться прибуток = 6 % * 1,76 ≈ 11%

Якщо зменшиться - ∆Vр.п. 4 % - ∆П = 4 % * 1,76 = 0,0704

Рентабельність, її види і методика розрахунку.

Рентабельність – якісний відносний показник, який характеризує рівень віддачі витрат або міру прибутковості та використання наявних фінансових ресурсів в процесі виробництва і реалізації товарів, робіт і послуг.

Види рентабельності:

1. Рентабельність продукції.

Р = * 100 %

2. Рентабельність продаж.

Р продаж = * 100 %, де :

Пр – прибуток підприємств від реалізації;

Вр – виручка від реалізації продукції.

Цей вид характеризує наявність прибутку в 1 – й гривні реалізованої продукції.

3. Рентабельність інвестицій.

Рі = * 100 %, де:

П – загальний прибуток;

І – загальний обсяг всіх інвестицій вкладених в підприємство.

4. Рентабельність виробництва.

Рвиробництва = * 100 %, де:

∑А – загальна сума активів

Р = * 100 %, де:

ОК – оборотні кошти; ОФ – основні фонди.

Р = * 100 %, де:

К – весь капітал.

Рентабельність виробництва ще називають нормою прибутку на капітал.

Розрахунок норми прибутку на капітал:

Якщо Vпрод. – С = П

Якщо з П – податки = Чистий прибуток / Vпрод. = рентабельність.

Якщо ОФ + ОК = К, а якщо Vпрод. / К = Ш

Швидкість обороту капіталу дає можливість визначити з якою ефективністю підприємство використовує свій капітал для досягнення головної мети – випуску продукції.

НПК – норма прибутку на капітал.

НПК = Рпр *Ш

НПК = * = , де:

ЧП – чистий прибуток;

К – капітал.

Підвищення рентабельності виробництва можливе з використанням екстенсивних та інтенсивних шляхів.

До екстенсивних відносять:

- Нарощення обсягів виробництва.

- Використання додаткових основних засобів.

- Збільшення оборотних коштів.

До інтенсивних відносять такі:

- Зниження собівартості продукції.

- Зниження фондоємності продукції.

- Прискорення обертання оборотних коштів.

Розподіл прибутку.

Перший принцип.

Прибуток, отриманий підприємством в результаті своєї діяльності, розподіляється між державою і підприємством.

Другий принцип.

Прибуток, що надходить до держави у вигляді податків та зборів, не може бути змінений ні по своєму складу, ні по ставках.

Третій принцип.

Розмір прибутку, що залишився у підприємств, не повинен знижувати їх зацікавленість в рості обсягів виробництва та покращенні результатів виробничо–господарської діяльності.

Четвертий принцип.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, в першу чергу направляється на накопичення для подальшого розвитку, виробництва і тільки потім - на споживання.

П’ятий принцип.

Розподілу на потреби підприємства підлягає тільки чистий прибуток.

Оподаткування підприємств та обов’язкові відрахування і платежі

Економічний зміст, функції та класифікація податків.

Податки - це обов’язкові платежі, які встановлюються державою і застосовуються до фізичних та юридичних осіб.

Функції податків:

1. Фіскальна – за допомогою податків створюють державні фонди.

2. Розподільча – перерозподіл фінансових ресурсів.

3. Регулююча – держава впливає на платоспроможність підприємств та населення.

Податкова система – це сукупність податків, зборів і обов’язкових платежів, які надходять в бюджет і цільові фонди.

Принципи податкової системи:

1. Стимулювання виробничої та інвестиційної діяльності.

2. Принцип обов’язковості сплати.

3. Економічної обгрунтованності.

4. Соціальної справедливості.

5. Принцип доступності.

6. Принцип єдиного підходу до системи оподаткування.

Податковий механізм – це система організаційно – правових норм та методів управління оподаткуванням. Держава надає податковому механізму правову форму через податкове законодавство. Податковий механізм повинен базуватися на принципі оптимального оподаткування.

Загальнодержавні податки і збори:

1. ПДВ.

2. Акцизний збір.

3. Податок на прибуток підприємств.

4. Прибутковий податок з громадян.

5. Державне мито.

6. Плата за землю.

7. Збір у фонд соціального страхування.

8. Обов’язкове пенсійне страхування.

9. Податок з власників транспортних засобів.

10. Інші

Місцеві податки і збори:

1. Комунальний податок.

2. Податок на рекламу.

3. Ринковий збір.

4. Готельний збір.

5. Курортний збір.

6. Збір за паркування автотранспорту.

7. Збір за право використання місцевої символіки.

8. Збір з власників собак.

9. Збір з місцевих аукціонів і лотерей.

10. Збір за транзитний проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон.

Класифікація податків.

1. Прямі податки:

1.1. Реальні податки (встановлюються виходячи з середньої, а не з фактичної доходності платника (податок на землю чи з власників транспортних засобів)).

1.2. Особисті податки (розмір залежить від особистого доходу (прибутковий податок з громадян)).

2. Непрямі податки (встановлюються на товар у вигляді надбавки до ціни. Об’єктом оподаткування є товарообіг ( ПДВ, Акцизний збір, мито)).

3. Загальні податки – це податки, які взагалі йдуть до держбюджету і не можна визначити їх використання (ПДВ, Акцизний збір, Податок на прибуток).

4. Спеціальні податки – йдуть на певні цілі(Відрахування в соцстрах, Пенсійний фонд).

Податок на прибуток та методика його розрахунку.

Оподатковуваний прибуток визначається як сума скоригованого валового доходу - сума валових витрат підприємства – суму амортизаційних відрахувань.

Основна ставка податку на прибуток =(оподатковуваний прибуток * 25%) / 100%

Платниками податку є:

1. Резиденти – суб’єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку

2. Нерезиденти – фізичні та юридичні особи, створені в будь – якій організаційно – правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України.

3. НБУ та його установи.

4. Управління залізниці від господарської діяльності залізничного транспорту.

5. Установи пенітенціарної системи (тюрми, колонії).

Ставка податку на прибуток визначена статтею 151 ПКУ.З урахуванням п. 10 підрозділу 4 Перехідних положень, ставка податку на прибуток становить:

• з 01.04.2011 р. по 31.12.2011 р. - 23%;
• з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р. - 21%;
• з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. - 19%;
• з 01.01.2014 р. - 16%.

Податковий кодекс передбачає також інші ставки податку на прибуток:

• 0% - при оподаткуванні страхової діяльності юросіб, що здійснюють страхування життя (п. 151.2, 156.2 ПКУ);
• 0, 4, 6, 12, 15 і 20% - при оподаткуванні доходів нерезидентів та прирівняних до них осіб з джерелом їх походження з України у випадках, встановлених ст. 160 ПКУ.

Податок на додану вартість та методика його розрахунку.

ПДВ – цей податок носить фіскальний характер і обраховується на кожній стадії пересування товарів. Об’єктом оподаткування виступають:

1. Операції по оплаті вартості послуг по договорах оперативної оренди (лізинг).

2. Операції по передачі права власності на об’єкт застави (з продажу товарів, робіт, послуг на території України, операції з ввозу товарів в Україну, операції з вивозу товарів, робіт, послуг за межі України).

Базова ставка ПДВ = 20 %.

Податкове зобов’язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді. Податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшувати податкове зобов’язання. Для визначення суми для внесення до бюджету суб’єкт оподаткування заповнює податкову декларацію з ПДВ.

Не є об’єктом оподаткування ПДВ:

1. Операції з випуску, продажу цінних паперів державними органами влади та НБУ.

2. Операції з передачі майна орендодавцем орендарю.

3. Надання послуг зі страхування та перестрахування.

4. Операції по обігу валютних цінностей. Операції по інкасації та розрахунково–касовому обслуговуванню.

5. Оплата вартості державних платних послуг.

6. Виплата зарплат, пенсій, стипендій.

7. Передача основних засобів у вигляді внесків до Статутного фонду.

ПДВ =

Існує “0” ставка ПДВ.

Акцизний збір та методика його розрахунку.

Ц = С +П + А + ПДВ

Акцизний збір - непрямий податок на споживачів (одержувачів) окремих товарів, визначених законом як підакцизні, що стягуються з них (споживачів) під час здійснення оборотів з продажу таких товарів на митну територію України.

Платниками акцизного збору є:

1. Суб’єкти підприємницької діяльності, а також їх філії та відділення – виробники підакцизних товарів на митній території України.

2. Нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів на митній території України.

3. Будь – які суб’єкти підприємницької діяльності, які імпортують на митну територію України підакцизні товари.

4. Фізичні особи - резиденти та нерезиденти, які ввозять або пересилають підакцизні речі та предмети на митну територію України.

5. Юридичні чи фізичні особи, які купують або одержують підакцизні товари у податкових агентів.

Акцизний збір нараховується лише один раз і платниками його виступають або виробники підакцизних товарів, або суб’єкти, що імпортують підакцизні товари.

Нарахування акцизного збору для вітчизняних товарів здійснюється:

1. Для товарів за регульованими цінами.

∑А = Ц_А * А %

Ц_А = * 100 %

2. Для товарів за вільними цінами.

∑А = (С+П) * А%

Приклад. 1 – й 2 – й

Для імпортованих товарів об’єктом оподаткування є митна вартість завезених товарів з урахуванням митних зборів і мита.

∑А = (В + З + М) * А %

Ставки акцизного збору встановлюються:

1. Тверді ставки.

2. У відсотках.

3. В євро.

Оборотні кошти підприємства

Сутність оборотних коштів, їх склад та структура.

Кошти, які використовуються для створення оборотних виробничих фондів та фондів обігу, називаються оборотними коштами.

Оборотні виробничі фонди складаються:

1. Сировина.

2. Основні та допоміжні матеріали.

3. Напівфабрикати.

4. Паливо, тара.

5. Запасні частини для ремонтів.

6. МШП.

7. Незавершене виробництво.

8. Напівфабрикати власного виготовлення.

9. Витрати майбутніх періодів.

До фондів обігу належать:

1. Залишки готової продукції на складі.

2. Відвантажені, але не сплачені товари.

3. Залишки коштів на поточному рахунку.

4. Кошти у касі.

5. Гроші в розрахунках.

6. Дебіторська заборгованість.

7. Кошти, вкладені в к/с цінні папери (Короткострокові фінансові вкладення).

Склад оборотних коштів відображає 2-й і 3-й розділ активу балансу підприємства.

Оборотні кошти (оборотний капітал) - це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди та фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку.

Вони являють собою активи, які протягом 1-го виробничого циклу або 1-го року можуть бути перетворені на гроші.

Оборотні кошти виконують дві основні функції:

А. Виробнича – тобто забезпечують безперервність процесу виробництва.

Б. Платіжно–розрахункова – використовується в сфері обігу та розрахунків підприємства.

Структурою оборотних коштів називається співвідношення між їх окремими елементами та питомою вагою кожного з цих елементів.

Фактори, що впливають на структуру оборотних коштів :

1) тривалість виробничого циклу.

2) рівень спеціалізації, концентрації, кооперації виробництва.

3) місце знаходження підприємства.

4) складність продукції, що виробляється.

5) умови постачання.

6) комплектність продукції та вимоги до упаковки.

7) система розрахунків і стан платіжної дисципліни.

Основні принципи організації оборотних коштів:

· Нормування – економічно обґрунтоване встановлення необхідного розміру власних оборотних коштів для успішного виконання ними виробничої та платіжно-розрахункової функції.

· Цільове призначення - використання оборотних коштів не за призначенням призводить до негативних тенденцій у виробництві, кризи неплатежів, заборгованості перед бюджетом та з робітниками по зарплаті.

· Збереження та раціональне використання.

· Прискорення оборотності.

Класифікація оборотних коштів.

1. Залежно від участі в кругообігу:

- оборотні виробничі фонди, які обертаються в сфері виробництва;

- фонди обігу, які обслуговують сферу обігу.

2. За методами планування, принципами організації та регулювання:

- Нормовані (оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві, витратах майбутніх періодів, в залишках готової продукції на складі).

- Ненормовані.

До нормованих оборотних коштів належать.

До ненормованих включаються фонди обігу, за винятком готової продукції на складі.

3. За джерелами формування:

- Власні.

- Запозичені.

До власних належать: початкове утворення оборотних коштів відбувається при створенні підприємства за рахунок статутного фонду (капіталу); джерелом поповнення служить чистий прибуток підприємства; до власних оборотних коштів прирівнюють стійкі пасиви, котрі постійно знаходяться в обігу підприємства і використовуються для фінансування його господарської діяльності, але не належать йому (це min заборгованість по зарплаті, по нарахуванням на неї, min заборгованість по резервах на покриття витрат і платежів в майбутньому, заборгованість перед постачальниками по документах, строк оплати яких не настав, заборгованість по авансових платежах за продукцію і заборгованість перед бюджетом по деяких видах податків)

До запозичених належать кредити банків та інших кредитних установ, і кредиторська заборгованість.

Перед організацією оборотних коштів стоять наступні задачі:

1. Визначення оптимальної потреби в оборотних коштах.

2. Визначення складу та структури оборотних коштів найбільш відповідних до конкретного підприємства.

3. Визначення джерел формування оборотних коштів, та напрямків їх цільового використання.

Визначення потреби в оборотних коштах.

Нормування потреби в оборотних коштах відбувається по кожному окремому підприємству виходячи з конкретних умов виробництва, постачання сировиною, умовами реалізації готової продукції та порядку розрахунків зі споживачами.

1-й метод.Метод прямого розрахунку - нормування оборотних коштів.

Розрахунок потреби в оборотних коштах відбувається за окремими видами сировини, матеріалів та інших матеріальних цінностей, цей метод доволі точний, але трудомісткій.

Нормування оборотних коштів починається з розробки необхідних норм запасу сировини, матеріалів, палива.

Н_с = М_с * N_з, де:

М_с – середньо добова витрата матеріалів, ресурсів;

N_з – норма запасу в днях.

М_с = або

N_з – складається з транспортного запасу (Т_з) поточного (П_от) підготовчого (П_з) страхового (С_з)

N_з = Т_з + П_з + П_отз + С_з, де:

Т_з – час знаходження сировини в дорозі.

П_з – визначається терміном необхідним для відвантаження, аналізу і складування та підготовки матеріалів для виробництва

С_з – це половина поточного запасу. Гарантійний запас.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві.

Н_нзв = Т * Д * К, де:

Т – це строк виробничого циклу.

Д – середньодобовий обсяг виробництва товарної продукції за виробничою собівартістю.

К – це коефіцієнт наростання витрат якій визначається в свою чергу як: К =

А – витрати які відбуваються одночасно з початком виробничого циклу.

Б – це всі послідуючі витрати.

Норматив витрат майбутніх періодів нормується за принципом:

Н_вмп = В₀ + В₁ – В₂, де:

В₀ – це сума коштів у витратах майбутніх періодів на початок року;

В₁ – це витрати що передбачені протягом року;

В₂ – це витрати які будуть списані на собівартість продукції протягом майбутнього періоду.

Норматив запасу готової продукції визначається:

Н_гп = Т_с * N_гп , де:

Т_с – середньодобове виготовлення товару.

N_гп – норматив запасу в днях для готової продукції який складається з часу необхідного:

1. для знаходження товару на складі, який необхідний для упаковки, комплектації і оформлення документації.

2. для транспортування до станції відправлення. Загальний норматив потреби в оборотних коштах визначається шляхом складання всіх нормативів.

Н_ок = Н_с + Н_нзв + Н_вмп + Н_гп

2-й метод.Аналітичний метод визначення потреби в оборотних коштах.

Потреба в оборотних коштах визначається, виходячи з розміру середніх фактичних залишків оборотних коштів за минулий рік та плану по збільшенню або зменшенню обсягів виробництва продукції.

Одночасно з цими розрахунками проводиться аналіз з метою виявлення непотрібних запасів, неліквідних засобів, аналізується тривалість робочого циклу та вишукуються шляхом його скорочення, аналізуються причини накопичення готової продукції на складі і вишукуються шляхом скорочення цих запасів.

3-й метод.Економічний метод (метод коефіцієнтів).

Цей метод є різновидом аналітичного. Особливість його полягає в тому, що нормативи оборотних коштів поточного року ділять на дві частини.

1. Нормативи оборотних коштів, розмір яких прямо залежить від обсягів витрат на виробництво (сировина, матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво, готова продукція)

2. Це нормативи оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво (запчастини для ремонту устаткування, МШП, витрати майбутніх періодів).

Для визначення нормативу оборотних коштів на плановий рік виробничій норматив (1-а група) збільшується відповідно до темпів зростання виробничої програми. Невиробничий норматив (2-а група) збільшується на 50 % від зростання виробничої програми. Отримана загальна сума нормативів зменшується на суму коштів вивільнилися в результаті планового прогнозованого прискорення обертання оборотних коштів.

Приклад:

Нормативи оборотних коштів підприємства на початок планового року становив 1600 тис. грн. в тому числі виробничий 1200 тис. грн. Невиробничий 400 тис. грн. Зростання виробничої програми на плановий рік передбачили в розмірі 16 % проти минулого року. В плановому році в результаті заходів з поліпшення використання оборотних коштів передбачається прискорення їх обертання на 3 %.

1. Визначення виробничого нормативу оборотних коштів планового року.

= 1200 – 1,16 = 1392 тис. грн.

2. Невиробничий норматив оборотних коштів планового року.

16 / 2 = 8 % (50%) 400 * 1,08 = 432 тис. грн.

3. Загальний норматив оборотних коштів планового року.

1392 тис. грн. + 432 тис. грн. = 1824 тис. грн.

4. Очікувана сума вивільнення оборотних коштів з обігу в плановому році.

1824 * 0,03 = 54,72 тис. грн.

5. Норматив оборотних коштів планового року з урахуванням прискорення обороту коштів.

1824 – 54,72 = 1769,28 тис. грн.

6. Приріст нормативу оборотних коштів в плановому році.

1769,28 – 1600 = 169 ,28 тис. грн.

На відміну від методу прямого розрахунку, який є досить трудомістким, цей метод не потребує виконання складних розрахунків по окремих статтях оборотних коштів.

Показники стану та використання оборотних коштів.

Показники стану оборотних коштів характеризуються наступними даними.

1. Наявність власних оборотних коштів та прирівняних до них коштів.

ВОК = І розділ пасиву – І розділ активу + (умовно може додаватися ІІІ розділ пасиву)

2. Надлишок або недостатність власних оборотних коштів.

3. Наявність заборгованості по банківських позиках.

4. Прострочена заборгованість по банківських позиках.

5. Наявність кредиторської заборгованості (з виділенням в межах нормальної заборгованості та понад неї)

6. Наявність нормованих оборотних коштів.

7. Надлишкові та непотрібні ТМЦ.

Використання оборотних коштів характеризується рівнем іммобілізації оборотних коштів та прирівняних до них коштів.

Іммобілізація оборотних коштів – це відволікання до наднормативних засобів, використання коштів не за цільовим призначенням (надлишкові витрати).

Іммобілізацією оборотних коштів вважається:

1. Витрати, що не перекриваються коштами цільового фінансування .

2. Нестачі понад нормами природних збитків.

3. Збитки від псування ТМЦ, що не списані з балансу в установленому порядку.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується показниками.

1. Кількість обертів (обертаємість оборотних коштів) (чиста виручка)

n = ,де:

n - кількість обертів

P - обсяг реалізації продукції в оптових цінах;

О - залишок оборотних коштів.

2. Коефіцієнт завантаження (обратний показник): Кз =

Показує участь оборотних коштів в гривні реалізованої продукції.

3. Тривалість 1-го обороту оборотних коштів: t = ,де:

(90) – квартал

n – кількість оборотів

t =

4. Рентабельність оборотних коштів: Р₀ = ,де:

П – прибуток

О – залишок оборотних коштів

6. За рахунок прискорення оборотності оборотних коштів відбувається вивільнення оборотних коштів.

Абсолютне вивільнення (економія) відбувається, якщо фактичний залишок оборотних коштів нижче планового при виконанні плану виробництва та реалізації продукції.

Відносне вивільнення (економія) – якщо при постійному залишку оборотних коштів виробляється та реалізується більше продукції.

Приклад:

Плановий обсяг реалізованої продукції склав 200000 грн. Середній плановий залишок оборотних коштів – 50000 грн.

Розрахувати абсолютну та відносну економію оборотних коштів якщо очікується прискорення обертаємості оборотних коштів до 5.

Р = 200000 грн.

О = 50000 грн.

n₀ = 5

Еа - ?, Ев - ?

Ппланове = 200/50 = 4 оберти

Очікуваний залишок = 200/5 = 40 тис. грн.

Еа = 50 – 40 = 10 тис. грн.

Р очікуваний = 50 * 5 = 250 тис. грн.

О^' = 250/4 = 62,5 тис. грн.

Ев = 62,5 – 50 = 12,5 тис. грн.

Шляхи прискорення обертаємості оборотних коштів.

Наявність у господарському обігу підприємства власних оборотних коштів, в розмірах, які покривають нормативні потреби в них, а також залучення кредитних та інших позикових коштів, ще не є гарантією створення умов для нормального господарювання. Підприємство має забезпечити раціональне розміщення цих ресурсів за призначенням, що є однією з найважливіших ділянок роботи бухгалтерського та фінансового відділів.

Про нераціональне використання цих всіх коштів свідчать відволікання їх:

- у понаднормативні запаси ТМЦ і витрат виробництва;

- у дебіторську заборгованість за товари, роботи, послуги, не оплачені в строк покупцями;

- у іншу дебіторську заборгованість за претензіями та за розрахунками з підзвітними особами;

- у різні витрати, що перевищують наявні джерела їх фінансування.

Для визначення наднормативних запасів за кожною зі статей нормованих активів їх балансовий залишок порівнюють зі встановленим нормативом і кредитом банку під відповідний об’єкт. Для запобігання накопичення наднормативних запасів і здійснення надлишкових витрат необхідне постійне спостереження за повним обігом оборотних коштів від постачання до реалізації.

Шляхи прискорення оборотності оборотних коштів:

· На стадії поставок:

- спеціалізація та кооперування, засноване на тривалих зв’язках;

- укріплення договірної дисципліни;

- удосконалення організації складського господарства при прийомці сировини та ін.

2. На стадії виробництва:

- удосконалення технології виробництва;

- удосконалення організації виробництва праці;

- підвищення ритмічності роботи;

3. На стадії реалізації готової продукції:

- удосконалення системи розрахунків зі споживачами;

- встановлення прямих зв’язків з покупцями продукції;

- удосконалення складського та транспортного господарства.

Кредитування підприємств

Види кредитів, які надаються підприємствам.

Кредит – це економічні відносини, що виникають між кредитором та особою, котра бере позику, з приводу одержання кредиту в грошовій або товарній формі на умовах повернення та виплати відсотків.

Необхідність кредиту для підприємств обумовлена:

· Існуванням товарно–грошових відносин.

· Розвитком спеціалізації (залежність між виробниками) та кооперування.

· Різною тривалістю кругообігу ресурсів на підприємствах.

· Коливаннями потреби підприємства в фінансових ресурсах на різних стадіях кругообігу.

· Сезонністю багатьох виробників.

Кредити, які можуть бути отримані підприємствами, класифікуються за ознаками:

1. За кредиторами (банки та інші кредитно–фінансові установи, підприємства, держава, міжнародні фінансово – кредитні установи).

2. За формами (грошова, товарна), видами (банківський, лізинговий, комерційний, державний).

3. За метою використання (що спрямовані на фінансування оборотних коштів і основних засобів).

4. За терміном надання (короткострокові (до 1 року), довгострокові).

5. За забезпеченням (забезпечені; бланкові (незабезпечені)).

6. За порядком надання:

- прямі - надаються безпосередньо одним кредитором.

- консорціальні - надаються у випадках, коли підприємству-позичальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений 1 – м кредитором. В цьому випадку декілька кредиторів об’єднуються і кожен надає частину кредиту.

- позики участі - банки передають частини позики іншим кредиторам.

Забезпечені кредити гарантуються:

А.Активами підприємства (нерухоме майно, цінні папери, ТМЦ, ДЗ).

Б.Правами підприємства (на землю, торгову марку).

В.Гарантіями (кошти, майно 3 – ї особи).

Г.Інші забезпечення (поручительство, поліси страхових компаній).

Банківські кредити, що можуть надаватися підприємствам, розрізняються за видами надання та представлення гарантій на:

9.Іпотечний – під нерухомі об’єкти, нерухоме майно.

1. Обліковий – банк купує вексель, строк платежу по якому ще не настав. Кредитна угода виникає внаслідок придбання банком векселя, за яким одержувачем коштів є його клієнт. Клієнт отримує гроші в формі готівки, або переказом на поточний рахунок.

Передача векселя банку здійснюється шляхом індосаменту. Одержувачем коштів стає банк. Ця операція і має назву облік векселів. Банк може зберігати обліковий вексель до строку його погашення, а за необхідності може в свою чергу передавати вексель в НБУ за допомогою аналогічної процедури.

Економічна сутність облікових операцій складається в достроковій грошовій реалізації векселя держателем банку і перетворення комерційного кредиту в банківський. Для розрахунку різниці в номінальній вартості векселя (вартості погашення) та закупівельній вартості його (завжди менше) використовується формула дисконтної знижки.

З = , де:

N – номінальна вартість векселя;

Т – це строк в днях від дня обліку векселя до дня платежу;

С – ставка облікового кредиту.

Ця сума утримується банком одночасно з обліком векселя, а на рахунок банку надходить після погашення векселя.

2. Акцептний – виступає в якості гарантійної послуги, яка надається комерційними банками своїм клієнтам. На відміну від облікового, який надається векселедержателю, акцептний надається векселедателю (платнику по векселю). Кредитна угода оформлюється з використанням переказного векселя, в цьому документі виставник вказує платника, який повинен акцептувати вексель, тобто дати згоду провести платежі. Клієнт виставляє на банк переказний вексель. Банк його акцептує за умови, що до настання строку платежу по векселю клієнт внесе в банк суму, необхідну для погашення векселя.

Векселедавець може використати акцептований вексель як платіжний засіб для придбання товарів, оплати своїх зобов’язань та обліку в інших банках.

Облік векселя може бути здійснений в банку, що його акцептував, тоді банк стає не тільки гарантом, але й безпосереднім кредитором клієнта.

Оскільки умовою акцептного кредиту є грошове покриття суми векселя боржником до настання строку погашення векселя, банки пред’являють високі вимоги до надійності клієнта.

3. Авальний – застосовується комерційними банками в якості гарантійної послуги. Його призначення – покрити зобов’язання клієнта, якщо той не зможе виконати їх самостійно.

Він існує у вигляді різноманітних форм гарантій чи доручень. Це доручення по кредиту, гарантія платежу постачання, гарантія надання позики, податкові митні судові доручення.

4. Кредит під цінні папери (виступають заставою). Позики під заставу цінних паперів- зручна форма кредитування між кредитором та позичальником, оскільки вони засновані на відносно нескладних операціях прийняття під заставу та визначення вартості цінних паперів. Витрати зі збереження такого виду застави незначні. Комерційні банки можуть приймати цінні папери під заставу на принципах:

- юридичного права;

- та на правах справедливості.

Застава на принципах юридичного права зобов’язує клієнта передавати свої цінні папери до банку, підписувати меморандум про депозит цих цінних паперів для оформлення звичайних умов їх передання для збереження банком. Дивіденди від цінних паперів перераховуються на рахунок клієнта, але банк є юридичним власником цінних паперів на строк дії застави. Застава на принципах права справедливості – клієнт висилає до банку лише сертифікат акцій, заповнює і підписує меморандум про депозит, але без посилання на зворотну передачу цінних паперів після закінчення строку застави (пов’язано з великим ризиком для банку).

Застава під цінні папери оцінюється не за повною їх вартістю, а лише частково в залежності від ступеню їх ліквідності; в межах цієї оціночної системи і надається кредит.

Як правило, якщо державні цінні папери – 90 – 95 % розміру вартості.

Високоліквідні інші цінні папери – 80 – 85 %.

5. Контокорентний - це вид банківського кредиту, який надається клієнтам, що мають в банку поточний рахунок. Обсяг та строки позички визначаються господарськими потребами клієнта, але в межах встановленого в кредитному договорі ліміту. Він встановлюється кожному позичальнику в залежності від його фінансового стану і репутації. Обороти на поточному рахунку (платежі витратні і доходні), як правило, не співпадають за сумою, тому виникає або дебетове, або кредитове сальдо. Виникнення дебетового сальдо означає брак коштів у клієнта для забезпечення поточних платежів (необхідність в контокоренті). Цей кредит не використовується для довгострокових інвестицій, надається в різних формах:

- готівка;

- перекази;

- оплатою векселів;

- купівлею цінних паперів;

- та інше.

Проценти по цьому кредиту одні з найвищих (пов’язано з високим ризиком для банку).

Етапи функціонування кредиту:

ü Укладається договір контокоренту;

ü В договорі встановлюється строк виведення сальдо;

ü В договорі обумовлюється % ставка по кредитовому сольдо % нижчі ніж по дебетовому.

ü Крім % ставок банк бере комісійні платежі за банківські послуги.

6. Овердрафт – це особлива форма контокоренту.

Сутність - банк дозволяє клієнту мати дебетове сальдо на його поточному рахунку протягом короткого терміну. На відміну від контокоренту заборгованість у вигляді овердрафту може не оформлятися особливою угодою. Тому банк завжди може відмовити в оплаті рахунків, що перевищують наявні кошти на рахунку клієнта.

7. Онкольний – це короткостроковий кредит, який повинен повертатися позичальником по першій вимозі банку видається забезпечення цінних паперів або товарів. Погашається позичальником з попередженням за 2 – 7 діб. Ставки % по такому кредиту нижчі, ніж по інших позичках; з точки зору повернення та забезпечення цей кредит вважається одним з більш ліквідних статей активу банку.

Банк відкриває спеціальний рахунок під заставу і в межах суми цієї застави сплачує рахунки клієнтам. При неповерненні кредиту застава реалізується

.

Методи кредитування:

- по обороту;

- по залишку.

При кредитуванні по обороту позичка безпосередньо приймає участь в оплаті матеріальних цінностей, що надходять до покупця і витрат, які ним проводяться. Кредит надається при оплаті рахунків постачальникам, а повертається за рахунок й по мірі надходження виручки від реалізації продукції або регулярними перерахуваннями з поточного рахунку підприємства-боржника (контокорентний).

Кредитування по залишку здійснюється на покриття тимчасових залишків матеріальних цінностей і невідшкодованих витрат. Здійснюючи кредитування по залишку, банк визначає суму кредитування в залежності від розміру сукупного забезпечення кредиту, тобто враховується не надходження і використання цінностей та не нарощування і зниження витрат, а кінцевий наслідок їх руху – залишок на певну дату. При такому кредитуванні позичка має компенсаційний характер, оскільки придбання матеріальних цінностей і проведення витрат здійснюється з поточного рахунку підприємства, а потім підприємством отримуються в банку кошти у вигляді кредиту як компенсація. Позички повертаються періодично, згідно умов договору з поточного рахунку підприємства або вимогами – дорученнями.

Організація кредитування

Для отримання кредиту позичальник подає до банку наступні документи:

1. Заява на отримання кредиту.

2. Баланс та звіт про фінансові результати на останню дату (квартал).

3. Статут організації (для клієнтів інших банків).

4. Техніко – економічне обґрунтування.

5. Забезпечення кредиту.

Наступний етап передбачає вивчення платоспроможності клієнта та вивчення ризику за наданою позикою.

3-й етап полягає в підготовці до складання кредитного договору (структурування позики) визначається вид кредиту, сума, строк, спосіб видачі, погашення, забезпечення і розмір позичкового проценту.

Визначення вартості кредиту.

Реальна вартість кредиту:

РВК = * 100%, де:

СП – сума сплаченого %;

МК – сума мобілізованих коштів за рахунок кредиту.

1. Якщо % виплачується одночасно із видачею кредиту.

Сума виданого кредиту 100 грн. на 1 рік під річний % - 15 %.

РВК = *100 % = 17,6 %

2. Якщо % сплачуються авансом, то діє грошова застава. Попередня умова + банк бере грошове забезпечення кредиту обсягом 10 %.

РВК = * 100 % = 20 %

Способи погашення.

Якщо % сплачуються одночасно з погашенням кредиту для визначення суми повернення використовується формула майбутньої вартості.

При простому нарахуванні %:

FV = PV * (1 + r * n)

При складному:

FV = PV * (1 + r)ⁿ

Якщо погашення кредиту відбувається рівномірними платежами протягом визначеного періоду необхідно розрахувати одноразову суму повернення.

PV = A

A =

Кредит не видається на такі цілі:

1. Покриття збитків.

2. Формування уставного фонду (статутного).

3. Купівлю цінних паперів.

Визначення потреби підприємства в кредитах.

Передумовою видачі кредиту є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника.

Обґрунтування потреби в кількості:

1. Розмір кредиту визначається у сумі фактичного резриву в платіжному обігу (більші платежі, ніж наявність коштів підприємства).

2. Межі банківського кредиту розраховуються в сумі передбачуваних платежів. Позика визначається у 100 % розмірі суми розриву платіжного обороту.

3. Якщо банк видає кредит під реальне накопичення ТМЦ, сума позики визначається по залишках ТМЦ.

4. Якщо кредитуються витрати, то сума кредиту визначається як різниця між сумою витрат підприємства та сумою відшкодування цих витрат в плановому періоді.

5. При сезонному виробництві необхідний розмір кредиту розраховується як сума перевищення сезонних витрат над надходженнями.

6. Якщо кредит надається під відвантажені товари сума кредиту визначається по вартості відвантажених товарів. Банк може дати кредити за плановими витратами на виробництво і відвантаження продукції.

Позичка видається не в повній сумі, а за мінусом тієї частини, що не прокредитовується банком. Цю частину банк визначає самостійно виходячи з економічного ризику, надійності та платоспроможності клієнта.

Обґрунтування ефективності залучення кредитних ресурсів.

Приклад:

Підприємство має 2000 тис. грн. оборотних коштів, з них : власних 1200 тис. грн., позичкових - 800 тис. грн. Отримано прибутку 400 тис. грн. Визначити вигідність залучення кредитних коштів, якщо % по кредиту = 15 %.

1. Визначаємо загальноекономічну рентабельність.

ЕР = * 100 % = * 100 % = 20 %

2. Визначаємо суму сплачених % по кредиту.

СП = 800 * 0,15 = 120 тис. грн.

3. Розподіл отриманого прибутку на прибуток, отриманий від власного капіталу і прибуток від позичкового.

1 сп.

400 если 400, то это

2 сп.

= 160 тис. грн. 1200 * 0,2 = 240 тис. грн.

4. Визначаємо долю вільного прибутку від використаних позичкових коштів.

160 – 120 = 40 тис. грн.

5. Цей прибуток нарощується до прибутку від власних коштів. Звідси рентабельність власних коштів становитиме:

* 100 % = 23,3 %

6. Таким чином, приріст рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позичкових коштів складатиме 3,3 %.

Ефект фінансового важеля показує, на скільки % збільшується або зменшується рівень рентабельності власних коштів у зв’язку з залученням позичкових коштів.

ЕФВ = (ЕР – СП) * , де:

ПК – позичкові кошти;

ВК – власні кошти;

ЕР – економічна рентабельність;

СП – ставка кредиту.

ЕФВ = (20 % - 15 %) * = 3,3 %

За тієї ж умови змінимо ставку по кредиту 23 %. Тоді сума сплачених % по кредиту становитиме:

800 * 0,23 = 184 тис. грн.

160 - 184 = 24 тис. грн. – погасяться за рахунок прибутку від власного капіталу.

(5) ЕР = * 100 % = 18 % - рентабельність власних коштів

ЕФВ (20 % - 23 %) * = - 2 %