Зміст фінансів підприємств

Дамо загальну характеристику теорії Максвела. Вона розроблена способом послідовного теоретичного і математичного узагальнень основних експериментальних законів електричних і магнітних явищ: закону Кулона, узагальненого на основі теореми Гауса, закону повного струму та закону електромагнітної індукції. Теорія Максве­ла є феноменологічною, тобто такою, яка електричні і магнітні яви­ща не пов'язує із структурою речовини і заряду. В ній не розкри­вається внутрішній механізм явищ взаємодії поля і речовини. Вплив середовища характеризується макроскопічними параметрами: діелектричною ε і магнітною μ, проникностями та питомою електро­провідністю σ. Теорія Максвела розглядає поля, що створюються макроскопічними зарядами та струмами, рівномірно розподіленими в об'ємах, що є значно більшими від характерних об'ємів атомів і мо­лекул речовини, на відстанях від джерел значно більших за атомні розміри. Зміни полів розглядаються в часових інтервалах, значно більших від характерних часових інтервалів атомних процесів (наприклад, періоду обертання електронів на орбітах навколо ядер). Теорія Максвела розглядає макрополя, які є наслідком усереднення по фізично нескінченно малих об'ємах й інтервалах часу мікрополів. Ця теорія є теорією близькодії на противагу помилковим поглядам, які сформувалися на основі емпіричних законів електрики і магне­тизму, що допускали миттєве поширення у просторі електричних сигналів на будь-яку відстань без участі проміжного середовища (концепція далекодії). Концепція далекодії базувалася на ньютонівських уявленнях про характер сил всесвітнього тяжіння. Пізніше Дж. Максвел розвинув ідеї М. Фарадея, за якими електро­магнітні явища є проявом фізичних процесів у проміжному середо­вищі, що заповнює простір між зарядженими тілами або струмами. За Дж. Максвелом, електромагнітна взаємодія передається від однієї точки простору до іншої матеріальним агентом — електромаг­нітним полем — зі скінченою швидкістю, яка у вакуумі дорівнює швидкості світла с = 3∙10⁸ м/с. У теорії Максвела розкривається електромагнітна природа світла і, отже, електричні, магнітні та світлові явища розглядаються в єдності і зведені до однакової їхньої природи.

Рис. 8.1 Рис.8.2

Принципово важливою особливістю електричних і магнітних полів є наявність тісного взаємозв'язку між ними. Ще М. Фарадей експериментальне виявив, що зміна в часі магнітного поля спричи­няє виникнення вихрового електричного поля (явище електромаг­нітної індукції), а Дж. Максвел теоретично довів, що зміна в часі електричного поля має спричиняти виникнення вихрового маг­нітного поля. Теоретичний висновок Максвела пізніше, у 1888 р., було підтверджено дослідами Герца.

Закон електромагнітної індукції в інтегральній формі записують так:

. (8.1)

Зв’язок між зміною магнітного поля і напруженістю E вихрового електричного поля (або електрорушійною силою ) схематично показано на рис. 8.1. Напрям ліній відповідає правилу Ленца. Цю закономірність відображає також і знак мінус у формулі (8.1). Гіпотеза Максвела полягала в тому, що існує аналогічне до (8.1) співвідношення між зміною в часі електричного поля і вихро­вим магнітним полем

. (8.2)

Зі зміною в часі індукції (зміщення) електричного поля виникає магніторушійна сила . Це й було теоретично передбачено Дж. Максвелом.

Зв'язок між зміною індукції електричного поля і напрямом напруженості вихрового магнітного поля ілюструє рис.8.2. Звер­німо увагу на те, що зв'язок напряму H і визначається за прави­лом правого гвинта.

Вихрове магнітне поле, як відомо, створюється також струмами провідності (закон повного струму):

. (8.3)

Об'єднавши формули (8.2) і (8.3), можна записати

. (8.4)

З рівності (8.4) випливає, що в природі існує два джерела вихро­вого магнітного поля: струми провідності і змінне в часі електричне поле . Оскільки змінне в часі електричне поле створює магнітне поле так само, як і струми провідності, то природ­но було вважати, що є також особливим струмом, який Дж. Максвел назвав струмом зміщення.

Перейдемо до диференціального запису рівняння (8.4). З цією метою застосуємо до лівої частини цього рівняння теорему Стокса і одержимо

. (8.5)

Тоді рівність (8.4) перепишемо так:

. (8.6)

Оскільки поверхня інтегрування в (8.6) є довільною, то від рівності інтегралів можна перейти до рівності підінтегральних ви­разів

. (8.7)

Рівності (8.4) і (8.7) виражають узагальнений Дж. Максвелом закон повного струму. Зформули (8.7) видно, що вихрове магнітне поле створюється струмом провідності густиною j та струмом зміщення густиною . Густину струму зміщення вимірюють у тих самих одиницях, що й густину струму провідності, тобто в А/м². Термін «струм зміщення», введений Дж. Максвелом на основі уявлень про існування ефіру і його зміщення в електричному полі, за сучасними поглядами на природу електромагнітного поля не є вда­лим. Справді, взявши до уваги, що , можна записати

. (8.8)

Доданок називають поляризаційним струмом зміщення. Цей струм пов'язаний зі зміщенням під дією електричного поля зв'язаних зарядів в атомах діелектриків і, отже, він має певну аналогію зі струмом провідності. Складова , яку називають чистим струмом зміщення і яка може існувати не тільки в діелектриках, а й у вакуумі, ніяких аналогів струму не має (не відбувається зміщення зарядів). Отже, цю складову називають струмом зміщення формально. Вона має єдину спільність зі струмами, яка полягає в однаковому харак­тері збудження магнітного поля, що створюється струмами провідності і зміною електричного поля . Ця складова струму зміщення не переносить зарядів, не виділяє джоулевого тепла у ваку­умі, не проявляє хімічної дії.

Система рівнянь Максвела є узагальненим математичним запи­сом основних експериментальних законів електромагнітних явищ у довільному середовищі. Ці рівняння встановлюють співвідношення між векторами електромагнітного поля Е, В, D і Н та розподілом у просторі їх джерел: електричних зарядів і струмів. Обмеження, які накладаються на застосовність цих рівнянь, такі: тіла, вміщені в поле, є нерухомими; параметри ε, та σ, які характе­ризують властивості речовини в кожній точці, є незмінними в часі і не залежать від температури та напруженості зовнішнього поля; в полі немає постійних магнітів, сегнетоелектриків та феромагне­тиків. В інтегральній формі система рівнянь Максвела записується так:

; (8.9)

; (8.10)

; (8.11)

; (8.12)

а у диференціальній –

; (8.13)

; (8.14)

; (8.15)

. (8.16)

Перше рівняння Максвела – це узагальнення закону Біо-Савара-Лапласа і є більш загальною формою закону повного струму, який відображає той експериментальний факт, що джерелами вихро­вого магнітного поля можуть бути струми провідності і струми зміщення.

Друге рівняння Максвела є математичним записом експеримен­тального закону електромагнітної індукції Фарадея. Узагальнений фізичний зміст його полягає в тому, що всяка зміна в часі магнітного поля спричиняє збудження вихрового електричного поля.

Третє рівняння Максвела відображає експериментальний факт відсутності в природі магнітних зарядів, тобто відсутність джерел магнітного поля, подібних до джерел електричного поля (зарядів).

Четверте рівняння Максвела є узагальненням на основі теореми Гауса закону Кулона і фізично вказує на існування в природі джерел електричного поля у вигляді електричних зарядів, розподілених у просторі з об'ємною густиною ρ.

Як видно, рівняння Максвела не є симетричними відносно елек­тричного і магнітного полів. Це зумовлено наявністю в природі дже­рел електричного поля (електричних зарядів) і відсутністю подібних джерел магнітного поля (магнітних зарядів, монополів). Рівняння Максвела в інтегральній формі частіше використовують для розра­хунків характеристик поля. Ці рівняння застосовують і тоді, коли є поверхні розриву, де характеристики поля і середовища змінюються стрибкоподібне. Разом з тим ці рівняння в диференціальній формі передбачають неперервність усіх характеристик поля і речовини в просторі й часі. Диференціальну систему рівнянь доповнюють гра­ничними умовами

; ;

; .

Система рівнянь Максвела разом із граничними умовами не є замкненою системою рівнянь електромагнітного поля, оскільки вони не містять ніяких констант, що характеризують властивості середовища, в якому збуджується електромагнітне поле. Ці рівняння треба доповнити так званими матеріальними рівняння­ми, які для випадку слабких полів, що порівняно повільно зміню­ються в просторі і часі для ізотропних не феромагнітних і не сегнетоелектричних середовищ, можуть бути записані у вигляді

; ; ,

де σ — питома провідність провідника.

Константи ε, та σ вводяться в теорію феноменологічно без зв'язку з атомно-молекулярною структурою речовини, їх визнача­ють експериментально.

Рівняння Максвела разом з матеріальними рівняннями і гра­ничними умовами становлять повну замкнену систему рівнянь, яка дає можливість розв'язати будь-яку задачу макроскопічної електродинаміки: відшукати вектори поля в кожній точці просто­ру в довільний момент часу за відомим розподілом електричних зарядів і струмів у функції координат і часу або ж, навпаки, визна­чити розподіл зарядів і струмів за відомими значеннями векторів поля. Для стаціонарних полів система рівнянь Максвела розпадається на дві незалежні системи: на систему рівнянь електростатичного поля

; ; ;

;

і систему рівнянь магнітостатичного поля

; ; ;

; .

Статичні електричні й магнітні поля є незалежними між собою. У цьому разі джерелами електричних полів є лише електричні за­ряди, а джерелами магнітних — лише струми провідності.

Для вакууму ( ; ) рівняння Максвела для електричного і магнітного полів стають симетричними

; ;

; .

У цьому разі джерелами вихрового магнітного поля є лише змінні в часі електричні поля, а джерелами вихрового електричного поля — лише змінні в часі магнітні поля.

Система рівнянь Максвела описує величезну область фізичних явищ. Ці рівняння лежать в основі розрахунків задач електро- і радіотехніки, теорії і практики магнітної гідродинаміки, нелінійної оптики, вони відіграють велику роль у розвитку фізики плазми та у вирішенні проблем термоядерного синтезу, їх застосовують при роз­рахунках прискорювачів елементарних частинок, в астрофізиці тощо.

Зміст фінансів підприємств

Сутність фінансів підприємств і їх функції.

Підприємство – це окремий господарський суб‘єкт, який створено для ведення господарської діяльності з метою отримання прибутку, задоволення суспільних потреб. Фінанси підприємств як частина загальної системи фінансових відносин відображають процес створення, розподілу використання доходів на підприємствах різних галузей народного господарства і міцно пов‘язані з фінансами держави, банків та інших суб‘єктів.

Фінанси підприємств –це система грошових відносин, які відображають формування, розподіл, використання грошових коштів, грошових доходів і фондів у процесі відтворення.

Специфічність фінансів підприємства:

1.Об‘єктом розподілу є виручка та інші доходи підприємства.

2.Фінанси пов‘язані із забезпеченням виробничо-господарської діяльності підприємства.

3.Рух коштів ґрунтується на обов‘язковому поверненні.

Система грошових відносин включає в себе наступні відносини:

1)підприємство – бюджет - та позабюджетні фонди( з приводу перерахування податків,зборів та виділення з бюджету трансфертних платежів);

2)між підприємством та банком (з приводу одержання та погашення кредиту, виплати %);

3)підприємством та страховими компаніями(внесення страхових платежів та відшкодування у вигляді компенсацій у разі настання страхових випадків);

4)між підприємствами (оплата поставок, комерційне кредитування);

5)між підприємством та робітниками (виплата заробітної плати,премій; придбання робітниками акцій підприємства та інші відносини).

Фінанси підприємств виконують такі функції:

Функція розподілу пов‘язує виробництво та споживання. При отриманні виручки та інших доходів частина цього доходу надходить до бюджету, інша - в розпорядження підприємства. Підприємства безпосередньо на місцях формують відповідні фонди. Розподілу підлягають виручка і прибуток, прибуток, що залишається після розрахунку з бюджетом, розподіляється на підприємстві на резерви, розвиток і споживання.

Контрольна функція виявляється в контролі за правильним використанням фінансових ресурсів і виконується з двох сторін - внутрішній та зовнішній контроль.

Роль і задачі фінансів підприємства у відтворювальному процесі.

Капітал, котрий внесено до підприємства, постійно рухається і цей рух має здійснюватись вгору.

Фінанси підприємства - основа фінансової системи країни, тому що охоплюють фінансові відносини у сфері суспільного відтворення.

Роль фінансів підприємства визначається наступним:

А.Фінанси підприємства забезпечують формування фінансових ресурсів країни – бюджетних та позабюджетних фондів.

Б.Забезпечують фінансовими ресурсами сферу матеріального виробництва.

В.На рівні підприємницького колективу забезпечують формування грошових коштів для оплати праці, матеріального стимулювання, соціальний і виробничий розвиток.

Від фінансів залежить конкурентна позиція підприємства.

Фінанси підприємств виконують наступні задачі:

1.Створення фінансових ресурсів для розвитку підприємства.

2.Покращення фінансового стану підприємства (платоспроможність, ліквідність балансу).

3.Пошук оптимального варіанту фінансування підприємства.

4.Фінансова підтримка програм вдосконалення виробництва продукції та укріплення конкурентної позиції.

Предметом курсу «Фінанси підприємств» є вивчення економічних відносин, котрі виникають в процесі утворення, розподілу і використання грошових коштів на підприємстві, методів розподілу, методів підвищення ефективності використання фінансових ресурсів та закріплення конкурентних позицій підприємства на цьому підґрунті.

Задачі курсу:

А.З‘ясування ролі та сутності фінансів підприємств.

Б.Вивчення закономірностей руху грошових коштів.

В.Вивчення методики, аналізу і оцінки фінансового стану підприємства.

Г.Вивчення механізму добуття фінансових ресурсів, їх використання та управління ліквідністю.

Грошові фонди і фінансові ресурси підприємств.

Фінансові ресурси підприємств - це грошові фонди, кошти, котрими володіє підприємство та використовує в процесі свого господарювання.

Фінансові ресурси – грошові кошти, які утворюються в процесі кругообігу і забезпечують потреби підприємства у відтворювальному процесі і опосередковані відносини з іншими контрагентами.

Фінансові ресурси – грошові засобиу фондовій і нфондовій формах, які знаходяться у розпоряджені підприємства і використовуються для розширеного відтворення і виконують фінансові зобов'язання.

Класифікація фінансових ресурсів здійснена за трьома ознаками:

За напрямками використання:

- для забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності підприємства (власні оборотні кошти, планові стійкі пасиви, кошти, тимчасово залучені зі сторони (кредиторська заборгованість, к/строкові кредити));

стійкі пасиви – мінімальна заборгованість із з/плата, відрахувань до ПФ, соцстраху, авансування покупцям (замовникам), резерв майбутніх платежів.

- для відтворення та відновлення основних засобів (нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування, фонд капітального ремонту, інноваційний фонд, довгострокові кредити, залучені кошти);

- для оплати і заохочення праці та задоволення соціально-культурних потреб (фонд оплати праці, фонд матеріального заохочення, фонд матеріальної допомоги, фонд соціального розвитку, кошти для покриття збитків житлово-комунального господарства, спеціальні кошти цільового призначення);

- для компенсації збитків (фінансові резерви всіх видів, страхові фонди).

За джерелами фінансування (формування) поділяється на:

- власні фінансові ресурси (прибуток, амортизація, грошові накопичення).

- позикові кошти (кредити, облігації, позики).

- залучені фінансові кошти (кошти від продажу акцій, пайові внески, інвестиції).

За формою власності поділяються:

- державні;

- колективні;

- приватні.

Капітал – частина ресурсів, яка знаходиться у обороті і приносить дохід.

Капітал – перетворена форма фінансових ресурсів.

Рис. Класифікація фінансових ресурсів підприємства за напрямками використання

Принципи організації фінансів підприємств.

1.Самофінансування – забезпечення розширеного виробництва, матеріального стимулювання робітників за рахунок власних фінансових ресурсів (прибутку, амортизаційних відрахувань). Також фінансуються капвкладення, приріст ВОК за рахунок власних фінансових ресурсів. Також не виключаються залучення д/строкових кредитів банка на основі повернення і платності.

2.Самоокупність – покриття витрат підприємства власними доходами і отримання накопичень, необхідних для сплати відповідних податків в бюджет, вирішення соціальних питань і матеріального стимулювання робітників. Мінімальний рівень рентабельності, що забезпечує підприємствам отримання прибутку, необхідно для їх роботи на самоокупності, згідно з розрахунками економістів, повинна складати 8-15% собівартості реалізованої продукції.

3.Самоуправління і саморегулювання – право самостійно вирішувати, що і як виробляти, кому реалізовувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитись прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використати. Підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів.

4.Контроль за фінансово–господарською діяльністю та своєчасність виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання застосовуються фінансові санкції. Самостійно підприємство покриває свої витрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку. Воно зобов'язане компенсувати збитки. Завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва.

Фінансовий механізм підприємства – це система управління фінансами підприємств, направлена на досягнення прибутків, фінансової стабільності підприємства.

Грошові розрахунки

Сутність та види грошових розрахунків

В залежності від використання грошових коштів всі розрахунки в народному господарстві поділяють на готівкові та безготівкові.

Готівковий обіг – обслуговує наявними грошовими знаками.

Безготівковий обіг – платіжними засобами в депозитній формі та формі комерційних зобов‘язань.

Переваги безготівкового обігу:

1.Скорочення суспільних витрат обігу.

2.Створення сприятливих умов для державного регулювання грошового обігу.

3.Покращення економічного становища суб‘єктів грошового обігу, оскільки прискорюється обіг їх грошей та забезпечується тісний взаємозв‘язок з банками та з грошовим ринком в цілому.

До системи безготівкових розрахунків входять принципи, вимоги до організації, форми і способи розрахунків, черговість платежів, розрахункові документи.

Принципи організації безготівкових розрахунків:

1.Обов‘язкове зберігання грошей на рахунках в банку і проведення розрахунків лише через банк.

2.Здійснення розрахунків в найкоротший проміжок часу після відвантаження товарів чи надання послуг.

3.Розрахунки з рахунків підприємств здійснюються за згодою власників рахунків і в тій черговості, котру встановлює керівництво підприємства і за наявності коштів на рахунку.

4.Підприємства мають право вибору форми розрахунків та способів платежу в рамках діючого законодавства.

5.Вільний вибір банків для відкриття свого рахунку.

Організація безготівкових розрахунків має відповідати наступним вимогам:

1.Забезпечувати своєчасність платежу за реалізовані товари та послуги.

2.Створювати умови для взаємного контролю платників і одержувачів коштів за додержанням розрахункової і договірної дисципліни.

3.Сприяти прискоренню обігу коштів підприємства та забезпечувати безперебійну діяльність.

Види рахунків та порядок їх відкриття.

Підприємством в банку може бути відкритий поточний, депозитний, валютний рахунок та субрахунки в розрізі основних діючих рахунків.

Поточний рахунок відкривається банками для підприємств усіх видів та форм власності, їх відокремленим підрозділам для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими розрахунками відповідно до чинного законодавства України. Господарським організаціям, які мають в своєму складі негоспрозрахункові одиниці, по місцю їх знаходження відкривають розрахункові субрахунки на основі письмового розпорядження банку.

Бюджетні рахунки – рахунки, які відкривають в банках для обліку доходів і видатків з бюджетів для підприємств і організацій. Для обліку кожного виду доходів і видатків з певного бюджету відкривають окремі бюджетні рахунки. Відкриває казначейство.

Кредитні рахунки – в установі банку, що видав кредит, для обліку виданих кредитів.

Депозитні рахунки – відкриваються підприємствами для зберігання тимчасово вільних коштів і мають визначений термін зберігання грошей. Цей рахунок відкривається на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку. Кошти на депозитні рахунки підприємств перераховуються з поточного рахунку і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунку юридичної особи забороняється.

Відсотки за депозитними рахунками можуть перераховуватись на поточний рахунок відповідно до умов депозитного договору або зараховуватись на поповнення депозиту.

Валютний рахунок – відкривається підприємствам, які мають ліцензію на валютні операції (депозитний, кредитний, поточний – для попереднього зарахування валюти для продажу на МБВБ України).

Для відкриття рахунку в банку клієнтом подаються такі документи:

1. Заява на відкриття рахунку.

2. Копія свідоцтва про державну реєстрацію (в єдиному реєстрі СПД).

3. Копію затвердженого статуту чи положення.

4. Картки з зразками підписів і відтиску печатки.

5. Копія документа, що підтверджує взяття на податковий облік.

6. Картка реєстрації в органах ПФ.

7. Картка реєстрації платника ПДВ.

8. Копія реєстраційних документів в Ф. зайнятості, соцстрах, статистичних органах.

9. Договір встановленої форми на обслуговування клієнта.

Організація та форми безготівкових розрахунків.

Рис. Форми безготівкових розрахунків

Форми безготівкових розрахунків :

- платіжні доручення,

- платіжна вимога-доручення,

- чеки,

- розрахунки по клірингу,

- акредитиви (покриті, непокриті, безвідзивні, відзивні),

- векселі (прості, переказні, комерційні, фінансові).

Основними документами розрахунків між партнерами є:

1. Платіжне доручення – це письмове розпорядження платника банку, який його обслуговує, про списання з рахунку покупця зазначеної суми на рахунок одержувача коштів. Розрахунки полягають в тому, що після видачі товару чи послуги постачальник виписує рахунок – фактуру і вручає їх покупцю для складання тим платіжного доручення. Платіжне доручення також використовується для попередньої оплати товарів та послуг, погашення кредиторської заборгованості за раніше одержані товари чи послуги, внесення авансових платежів для розрахунків з бюджетом та позабюджетними фондами.

2. Платіжна вимога – це наказ постачальника своєму банку про переведення йому коштів з рахунка платника за відвантажені товари чи послуги.

Оплата платіжної вимоги здійснюється з рахунка платника тільки за його згодою, платник може повністю чи частково відмовитись від акцепту платіжних вимог.

Мають обмеження у господарських розрахунках і часто використовуються при безакцептному списанні коштів за рішенням суду.

3. Платіжна вимога-доручення – це вимога постачальника до платника сплатити йому на основі надісланих розрахункових документів вартості відвантажених товарів, виконаних робіт або послуг. Платник, отримавши цей документ, визначає можливість оплати і здає вимогу доручення до установи банку для перерахування грошей з рахунку платника на рахунок постачальника.

4. Чек – складений за установленою формою документ, який містить письмове розпорядження власника рахунку кредитній установі, яка обслуговує його, сплатити певну суму грошей чекодержателю. Види чеків: розрахунковий (документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти на рахунок пред’явника чека; передається платником отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції) та грошовий (застосовується тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати зарплати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження). Переваги чекової форми розрахунків: швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Недоліки: недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів, неможливість розрахунків чеками на велику суму, складність оформлення чеку.

5. Акредитив – розрахунковий чи грошовий документ, це доручення однієї кредитної установи іншій провести за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги або видачу пред’явнику акредитиву певної суми готівки.

8

2 4 6 7

1

1.Це укладення контракту на поставку товарів та проведення акредитивного розрахунку по цій операції.

2.Доручення покупця своєму банку виставити акредитив на користь постачальника.

3-4.Повідомлення про відкриття акредитиву.

5.Відвантаження продукції.

6. Постачальник подає документи до свого банку про відвантаження товарів.

7. Оплата чи кредит.

8. Пересилка документів до банку покупця.

9. Оплата.

Види акредитивів: покритий – передбачає попереднє депонування коштів; непокритий – платежі постачальнику гарантує банк, в цьому випадку платник звертається до свого банку з проханням виставити для нього гарантований акредитив, таке клопотання задовольняється банком, якщо клієнт платоспроможний і надійний; відзивний – може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця без попереднього узгодження з постачальником; безвідзивний – не можна змінити або анулювати без згоди постачальника, на користь якого був відкритий акредитив.

1. Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Є простий та переказний. Індосамент – передаточний надпис на векселі.

Кліринг – система безготівкових розрахунків за товари, цінні папери та надані послуги шляхом заліку взаємних вимог. При клірингу банки приймають чеки та інші платіжні документи не тільки своїх клієнтів, а й клієнтів інших банків. Клієнт відкриває рахунок по взаємозаборгованності на який зараховуються борги і кому він скільки винен. На конкретну дату виводиться сальдо та відбувається взаємозалік.

Кліринг – (взаємозалік) – залік взаємної заборгованості, яка виникла між суб’єктами, що розраховуються та мають рахунки у кліринговому банку.

Міжбанківські клірингові розрахунки здійснюються через спеціальні клірингові палати: ЦБ або великі КБ(на Україні за наказом НБУ).

Клієнт відкриває р/р по взаємозадоволеності на які зараховуються борги і визначається, скільки винен клієнт. На конкретну дату виводиться сальдо і відбувається взаємозалік.

НАПРИКЛАД:

А Б---200у.о.

Б В---550у.о. 1600у.о.

В Г---550у.о.

Г А---300у.о.