Частина І

ОСНОВИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ПЛАНУВАННЯ
НА ПІДПРИЄМСТВІ

ТЕМА 1. ПЛАНУВАННЯ В СИСТЕМІ
МЕНЕДЖМЕНТУ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Чим більше хаосу в зовнішньому середовищі,
тим більше порядку має бути у внутрішній
організації дій підприємства.

Планувати чи бути планованим.

Одні з головних постулатів менеджменту

1.1. Суть планування і його місце
в менеджменті підприємства

Одні з головних властивостей людського розуму — здатність до передбачення і вибору. А саме передбачення і вибір є основними етапами й метою планування: спрогнозувати розвиток подій, явищ і вибрати найкращий варіант. Цим займаються всі люди й усі колективи.

Людина, перш ніж розпочати будь-яку справу, повинна ретельно продумати, що саме, до якого терміну, якими способами, за допомогою яких засобів і з якою ефективністю вона має це зробити. У протилежному разі її наміри можуть бути нереалізованими. Отже, першою і основоположною стадією управління будь-яким видом до­цільної діяльності завжди є процес поставлення мети і віднаходження способів її досягнення. А це, зрештою, і є функції планування.

Чому ми плануємо? Тому що турбуємось про те, що має відбутись. Тому що прагнемо передбачати і діяти, випереджаючи час. Тому що завдяки плануванню можемо уникнути помилок і використати наявні можливості. І, що не менш важливо, — планування дозволяє позбутися невизначеності або ж зменшити її ступінь, впливає на поведінку працівника в організації.

Про це так писав Петер Друкер: «Планування не говорить нам, що ми робитимемо завтра. Воно говорить нам, як ми повинні діяти сьогодні, щоб упоратись із невизначеністю майбутнього; як ми можемо краще підготуватись до розв’язання проблем, що виникають» [55].

Слово «план» походить від латинського слова planum — площина, рівне місце. Спочатку цей термін використовувався на позначення креслення (рисунка), що характеризує певну ділянку в масштабі площини. Потім його стали застосовувати для визначення (опису) проектів, реалізація яких передбачає систему взаємозв’язаних завдань, показників та розрахунків.

Планування — це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людей, що має на меті визначення цілей і завдань функціонування певних систем (підприємство, район, держава…) та шляхів і методів досягнення цих цілей і завдань. Тобто планування передбачає прийняття заздалегідь рішення про те, що робити, коли робити, хто і як буде робити, проектування бажаного майбутнього та ефективних шляхів його досягнення. Образно кажучи, планування — це міст між нашим нинішнім становищем і тим, якого ми прагнемо.

На рівні підприємства планування виробничо-фінансової діяльності й соціального розвитку колективу має назву внутрішньогосподарського планування й охоплює сукупність планово-розрахункової, економічної та організаційної роботи зі складання, обґрунтування і контролю за ходом виконання плану діяльності підприємства та його підрозділів на певний період.

Планування як самостійна галузь знань є наукою, спеціалізованим видом управлінської діяльності (професією) і, водночас, мистецтвом. Під наукою взагалі розуміють сферу людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність. Планування як наука оформилось у самостійну галузь знань на початку ХХ ст. і являє собою сукупність систематизованих знань про закономірності формування і функціонування різних господарських систем. Як нау­ка планування має свій предмет, об’єкт і методи дослідження.

Предмет визначає, чим займається наука, яка сфера її застосування. Предметом планування як науки (не плутати з предметом планування як управлінської діяльності) є відносини, які складаються між учасниками виробничого процесу з приводу встановлення і реалізації пріоритетів, цілей, пропорцій та комплексу заходів, що забезпечують їх досягнення.

Об’єктом плануванняна підприємстві є його діяльність, під якою розуміють виконання ним своїх функцій. Основними функціями (видами діяльності) підприємства є:

· господарська діяльність, що спрямована на одержання прибутку для задоволення соціальних та економічних інтересів власника майна і членів трудового колективу. Вирішення цього завдання підприємством можливе тільки на основі виробництва і реалізації необхідних суспільству продукції і послуг;

· соціальна діяльність, що забезпечує умови для відтворення працівника і реалізації його інтересів (політика оплати праці, забезпечення безпечних умов усім, хто працює на підприємстві; підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів і т. д.);

· екологічна діяльність, що спрямована на зниження і компенсацію негативного впливу виробництва, яке здійснюється на підприємстві, на довкілля. Фінансування цих заходів здійснюється за рахунок власних коштів або інших джерел і має бути чітко пов’язано з основною діяльністю.

Розробка і прийняття планових рішень — не тільки наука, а й мистецтво. Адже планування, як жодна інша функція управління, тісно пов’язане з розумовою діяльністю людини, має творчий характер і в основі своїй неповторне.

Планування є також спеціалізованим видом управлінської діяльності. Серед п’яти основних функцій управління організацією (планування; організація; координація і регулювання; активізація і стимулювання; облік, контроль і аналіз) провідна роль належить саме плануванню (рис. 1.1). Воно — перший і найзначніший етап процесу менеджменту. На основі системи планів, створених фірмою, у подальшому здійснюються організація запланованих робіт, мотивація залученого для їх виконання персоналу, контроль результатів та оцінка їх з погляду планових показ­ників. План — це фундамент майбутнього, і якщо він буде зроблений неправильно, ненадійно і тим більше не на тому місці, то й уся споруда буде неефективною.

Рис. 1.1. Зв’язок планування з іншими функціями управління

Один із «батьків» сучасного менеджменту А. Файоль відзначав: «Управляти — це передбачати, а передбачати — це вже майже діяти» [135]. Причому планування — це не просто вміння прогнозувати і визначати необхідні дії. Це також здатність передбачати будь-які несподіванки, що можуть виникнути в процесі роботи, та вміти впоратись із ними. Підприємство не може повністю ліквідувати ризик своєї діяльності, однак воно здатне управляти ним за допомогою ефективного планування.

Планування виробництва, як особливий вид управлінської дія­льності, забезпечує цілеспрямованість і погодженість роботи всіх учасників виробничого процесу. Планування відокремилось у самостійний вид діяльності у ході розподілу праці, виникнення кооперації і збільшення обсягів виробництва. Виокремлення особливої функції планування як виду діяльності відбулось раніше, ніж сформувалась наука планування.

Нині, у зв’язку з переходом пострадянських країн до ринкових методів господарювання, в науці й практичній роботі відбувається переусвідомлювання місця і ролі планування в управлінні економікою. Розрізняють два типи управління: перше базується на принципах централізованого планування, а друге — на ринкових механізмах регулювання.

У колишньому СРСР існувала загальнодержавна система централізованого планування, що пронизувала від верху до низу діяльність усіх суб’єктів управління і господарських органів та жорстко регламентувала всі аспекти життєдіяльності людини, колективу і суспільства. Плани всіх рівнів і часових горизонтів набували сили закону, а винні у невиконанні планових завдань карались адміністративно та економічно.

Планування з однієї, хай навіть найважливішої, функції перетворилося на мету і зміст процесу управління. В умовах надання функціям планування і контролю гіпертрофованої ролі, існування жорсткої системи розподілу ресурсів не було потреби розвивати функції, пов’язані з вивченням попиту і ринку. Це призвело до орієнтації виробництва не на споживача, а виключно на план, до того ж часто відірваний від реальної дійсності, що, у свою чергу, спричинило кризу концепції соціалістичного планування і господарських систем, які побудовані на його принципах.

Ринкова концепція управлінняґрунтується на тому, що суб’єкти господарювання є повністю самостійними й незалежними в правовому та економічному відношеннях від органів держав­ної влади й управління. Господарська діяльність комерційних організацій регламентується лише чинним законодавством і договірними відносинами зі своїми контрагентами, і управлінські рішення вони приймають на основі ринкових механізмів регулювання господарських процесів.

Таким чином, необхідність реформування планування взагалі й внутрішньогосподарського планування зокрема обумовлена невідповідністю системи планування, що склалась, ринковому механізмові господарювання; і це є важливим народногосподарським науковим і практичним завданням.

Що ж до питання про сумісність планування з ринковою економікою, то досвід розвинених країн світу свідчить, що план і риноквзаємозв’язані й доповнюють один одного. Кожен з них має свою сферу впливу на економіку і свої методи її регулювання. Планування дає змогу виявити проблеми, що існують на ринку, і намітити необхідні заходи для їх подолання у майбутньому. Однак неможливо абсолютно точно передбачити всі параметри економічної системи, яких буде досягнено на практиці, адже фор­мування плану завжди відбувається в умовах інформаційної недостатності. І саме ринок має можливість скоригувати економічні процеси і привести їх до необхідної рівноваги. План в умовах рин­ку і самостійності підприємств має забезпечити насамперед ритмічність виробництва, одержання стабільних доходів і стійке фінансове становище підприємств.

1.2. Необхідність планування на підприємстві

В останнє десятиріччя в Україні спостерігається приниження ролі планування в системі менеджменту на всіх його рівнях. Головними причинами цього є:

ü негативне ставлення до директивного планування, яке в поєднанні з адміністративно-командною системою управління придушувало ініціативу підприємств і окремих працівників. З початком переходу до ринку підприємства отримали економічну свободу. У законі «Про підприємства в Україні» зазначається, що «підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку…».

Але свободою ще треба навчитись користуватись ефективно. Згідно з чинним законодавством з усіх елементів внутрішньогосподарської економічної роботи — планування, обліку, контролю, аналізу та матеріального стимулювання — обов’язковим та цент­ралізовано регламентованим для підприємства є тільки бухгалтерський облік;

ü труднощі планування, у першу чергу вартісних показників, в умовах гіперінфляції, яка спостерігалася в Україні в 1993—1994 рр. У поєднанні з безпосередньою лібералізацією цін та заробітної плати все це негайно і негативно вплинуло на стан та якість внутрішньогосподарського планування;

ü зосередження уваги економістів України на проблемах макроекономіки: економічному суверенітеті, правових основах підприємництва, власній валюті, зміні форм власності тощо. Настав час вирішити долю економічних підойм, які діють переважно на підприємстві та в його підрозділах, тобто інструментів мікроекономіки;

ü недостатність досвіду планування в ринкових умовах.

Усе це дозволило проф. Ю. Коваленку зробити такий прогноз: «…внутрішнє планування зникає, бухгалтерський облік орієнтується переважно на фінансові аспекти, занедбана аналітична робота. Якщо цій тенденції не протидіяти, то можна впевнено прогнозувати повний розвал планово-аналітичної роботи і примітивізацію обліку. Багаті вітчизняні традиції і досвід у галузі внутрішньогос­подарського планування та аналізу виявляться забутими. А їм на зміну прийдуть зарубіжні сурогати, за які ще й доведеться платити» [69, с. 14].

Природно постає запитання: чи відповідає такий підхід до внутрішньогосподарського планування закономірностям переростання адміністративно-командної економіки в ринкову та основним принципам ринку? Відповідь на це запитання можна одержати виходячи з:

¨ історичного вітчизняного та сучасного зарубіжного досвіду ринкової організації сільськогосподарського виробництва;

¨ логічних міркувань щодо вигоди чи втрат підприємства в разі застосування або за відсутності планування його діяльності.

Історичний вітчизняний та сучасний зарубіжний досвід ринкової організації сільськогосподарського виробництва дозволяє зробити висновок, що планування виробничо-фінансової діяльності сільськогосподарських виробничих об’єктів не може розглядатись як притаманне виключно суспільним формам власності та централізованому управлінню економікою. Про це свідчать:

· історичний досвід планування діяльності економій поміщицьких цукробурякових маєтків, яких було багато на території України. Воно мало систематичний характер і здійснювалось у формі складання річних планів їхньої діяльності (детально розроблялись виробничі програми з рослинництва, тваринництва, переробних цехів, а також кошториси витрат і надходжень) [67];

· досвід бюджетного планування на фермах США і країн ЄС [37, с. 372—404; 64, с. 145—166]. Фермер складає щорічно так званий фінансовий бюджет (загальний чи частковий), де детально представлено план з рослинництва і тваринництва, визначено потребу в трудових і матеріальних ресурсах, баланс доходів і витрат. Такі плани складають або самі фермери, або ж за їхнім замовленням спеціальні фірми аграрного менеджменту, що існують, наприклад, у США з 50—60-х років;

· запровадження у США державно-приватних програм ком­п’ютерної розробки для ферм оптимальних структур провідних елементів витрат (кормів, добрив) або повного розрахунку оптимальної структури основних фондів та поточної господарської діяльності всього фермерського господарства;

· використання в країнах з ринковою економікою за вертикальної агропромислової інтеграції контрактної форми узгодження роботи окремих її ланок. Це застосовується в разі, коли в інте-
грації задіяно багато власників. Наприклад, у межах вертикальної агропромислової інтеграції фірма-інтегратор з виробництва брой­лерів, яєць тощо (комбікормовий завод чи м’ясокомбінат) об’єднує фермерів, які виробляють зерно кукурудзи, сорго, сої і т. д., яйця чи бройлери; а також інкубатор, комбікормовий і переробний заводи, транспорт, торгівлю. Фермери працюють на основі контрак­ту, який одночасно виконує функцію планового документа. Згідно з ним фірма бере на себе постачання ресурсів (добовий молодняк чи кури-молодки, корми тощо), ветеринарний нагляд та зоотех-
нічне обслуговування, транспортування, переробку та реалізацію продукції. У контракті особлива увага приділяється нормативам витрат кормів і собівартості продукції. Форма оплати праці фермерів відрядна з урахуванням результатів виробництва: кількості і якості продукції та оплати корму продукцією;

· обов’язковість розробки регіональних планів розвитку сільськогосподарських кооперативів Японії, що у свою чергу формуються із загального регіонального плану заходів щодо вдосконалення керівництва розвитком сільського господарства, планів розвитку господарств — членів кооперативу, регіонального плану виробництва, плану розвитку ділової активності кооперативу. Ферми в Японії — найменші у світі за розмірами виробництва, проте вони обов’язково розробляють змістовні плани поточної діяльності. І справа не змінюється від того, що обов’язковість є не державною, а кооперативною.

Важливість планування висловлено у відомому афоризмі: «Планувати чи бути планованим». Зміст цього виразу полягає в тому, що підприємство, яке не вважає за потрібне або не вміє планувати свою діяльність, саме стає об’єктом планування, засобом для досягнення чужих цілей. Звичайно, планування — не всемогутній інструмент, не золотий ключик, що здатний відкрити будь-які двері. Однак серйозний підхід до планування створює основу для стабільної та ефективної роботи підприємства.

Однією з головних аксіом менеджменту підприємств, що працюють у ринкових умовах, є твердження: «Чим більше хаосу в зовнішньому середовищі, тим більше порядку має бути у внутрішній організації дій підприємства». Адже відсутність планування ставить підприємства в таке становище, коли вони:

¨ не розуміють майбутніх задач;

¨ не вміють розглядати господарювання як безперервний процес, коли поточні дії організації органічно пов’язані з майбутнім;

¨ утрачають орієнтацію в господарському світі, бо керуються тільки короткостроковими інтересами і не розуміють загального змісту подій, що відбуваються;

¨ неспроможні визначити основні потреби ринку;

¨ опиняються в слабкішій позиції порівняно з іншими учасниками ринкової діяльності.

В остаточному підсумку все це може стати причиною незадовільного стану справ на підприємствах або навіть їхнього краху.

І навпаки, застосування планування діяльності підприємств та їхніх ділових відносин створює важливі переваги:

· прояснює проблеми, що виникають;

· робить можливою підготовку до використання майбутніх сприятливих умов;

· готує підприємство до раптових змін у зовнішньому середовищі;

· поліпшує координацію дій і контроль в організації;

· створює передумови для підвищення кваліфікації менеджерів;

· сприяє раціональнішому розподілу і використанню ресурсів, підвищенню ефективності господарювання.

Сучасний ринок висуває чимраз вищі вимоги до планування. Основними факторами зростання ролі планування в нинішніх умовах є:

Ø зростання рухомості зовнішнього середовища. Вимоги з боку попиту, що постійно змінюються, зумовлюють зрушення інших факторів зовнішнього середовища, технологій і засобів зв’язку — комунікацій, соціальних відносин тощо. Такі ж самі швидкі та глибокі зміни змушений здійснювати бізнес. В українській економіці підвищена рухомість обумовлена перш за все перехідним характером вітчизняного господарства і, як наслідок, нестабільністю соціально-політичної сфери;

Ø посилення відцентрових сил в економічних організаціях, унаслідок чого останні надають високий ступінь автономії і самостійності окремим підрозділам і менеджерам фірм. Поряд з позитивними результатами (підвищення гнучкості й підприємницької активності підрозділів) така практика створює ряд проблем і негативних ефектів (втрата центром контролю за роботою підрозділів; подрібнення фундаментальних цілей фірми на множину часткових, більша частина яких не може бути виконана, або ж повне розмивання загальних цілей). Існує ряд апробованих на практиці способів регулювання процесу переборювання негативних наслідків відцентрових тенденцій; одним із найефективніших є планування, вироблення єдиної корпоративної стратегії і механізму її реалізації;

Ø новий стиль керівництва персоналом, який дає працівникові значно більшу свободу дій, сприяє розвиткові його ініціативи і творчих можливостей.

1.3. Особливості планування
в сільському господарстві.
Обмеження планування на підприємстві

Планування в сільському господарстві має ряд специфічних особливостей, що зумовлені необхідністю комплексно враховувати значно більшу порівняно з іншими галузями сукупність факторів:

ü біологічних, до яких належать біологічні цикли виробництва, захист рослинного і тваринного світу, карантинні правила, потреба в агрокліматичному потенціалі, видові та сортові вимоги тощо;

ü технологічних. У сільському господарстві технології надзвичайно диференційовані й диверсифіковані. Вони залежать від природноекономічних умов, технічної оснащеності виробництва, фінансових можливостей виробника. Варіанти технологій вимагають ґрунтовної експертизи та аналізу їхньої економічної ефективності. Надійним інструментом такої оцінки є технологічні кар­ти та розроблені на їх основі нормативи витрат;

ü технічних, що обумовлено необхідністю застосовувати в сільському господарстві широкий асортимент технічних засобів. Більшість із них використовується протягом обмеженого проміжку часу. Технічні засоби часто не уніфіковані, експлуатаційні й витратні матеріали, запасні частини не є взаємозамінними. Тому вартість техніки є відносно високою порівняно з вихідним продуктом;

ü екологічних. Природне середовище є невід’ємною складовою аграрного виробництва, тому дотримання правил екологічної безпеки є обов’язковим. Виробничі процеси не можуть ставити під загрозу екологічну безпеку регіону, місцевості, конкретного ландшафту. Екологічність господарської діяльності покращує соціальний імідж підприємства, полегшує співпрацю з громадськістю, місцевими органами влади, зрештою, є економічно вигідною;

ü соціальних. У сільській місцевості у працівників можливості вибору сфер прикладання своєї праці дуже обмежені, адже часто в населеному пункті єдиним підприємством є тільки сільськогосподарське. Тому створення позитивного соціально-психологічного клімату, врахування місцевих традицій, потреб і настроїв працівників, членів їхніх сімей має набагато більше значення, ніж у містах. На селі значно більша питома вага людей пенсійного віку (33,5 % проти 23,8 % у містах), які потребують соціального захисту;

ü економічних. Економічна ефективність аграрного виробництва у світі є нижчою, ніж в інших галузях виробництва; воно дотується. Отримання результату є пролонгованим у часі і має великий ступінь ризику;

ü організаційних. Сільськогосподарське виробництво як жодне інше розпорошене практично по всій території України. Це зумовлює значні додаткові витрати, що пов’язані зі створенням великих транспортних, інженерних та інших комунікацій, складністю управління, зв’язку тощо.

У попередньому розділі висвітлено необхідність планування на підприємстві, показано переваги і втрати господарств, які планують свою діяльність або не роблять цього. Разом з тим можливості планування на підприємстві обмежені низкою об’єктивних і су­б’єктивних причин. Серед об’єктивних найважливішими є такі:

· невизначеність ринкового середовища. Повністю усунути невизначеність неможливо, адже це означало б усунути сам ринок з його різноманітністю інтересів і дій суб’єктів ринку, які не збігаються. Зменшити ж ступінь невизначеності й допомагає планування. Основними способами посилення контролю над зовнішнім середовищем і одночасного розширення меж плануванняє:

а) вертикальна інтеграція, коли організація, що здійснює планування, об’єднує підприємства, які входять до складу єдиного технологічного ланцюжка. Наприклад, птахофабрика інтегрує під­приємства з виробництва кормів, комбікормовий завод, переробний цех, транспортні й торговельні організації;

б) контроль над попитом через поліпшення маркетингової діяльності фірми, тобто не шляхом грубого попереднього тиску на попит, а внаслідок пристосування фірми до споживчих потреб;

в) контрактні відносини, що стали у світі надійним засобом істотного зменшення невизначеності й уможливили планування дія­льності підприємства. Так, у кінці ХХ ст. більше 2/3 усіх товарних угод у західному світі мали контрактний характер;

г) створення підприємницьких мереж. Від звичайних ринкових угод відносини в рамках мережі відрізняються тим, що вони підкріплюються не силою закону, а морально-етичними нормами, відносинами довіри;

· витрати планування. Додаткові витрати потрібні на організацію підрозділу, залучення додаткового персоналу, дослідження затрат часу. Правилом визначення ефективності витрат на планування може бути правило будь-яких витрат: додаткові кошти мають бути витрачені тільки в тому разі, якщо вони створять додатковий позитивний ефект. Мінімальними витратами на планування є такі, що забезпечують виживання економічної організації, а будь-які додаткові витрати мають забезпечувати її розвиток. Складність при визначенні оптимальних витрат полягає в тому, що за допомогою кількісних методів не можна визначити дохід, одержаний від планування. Ефект планової діяльності може визначити тільки досвідчений менеджер, використовуючи якісні (об’єктивні) та суб’єктивні методи оцінки;

· масштаби діяльності підприємства. Великі фірми мають переваги у здійсненні планування, оскільки в них більші фінансові можливості, вони мають висококваліфікований персонал і спроможні також залучати спеціалістів зі сторони. Однак попри всі труднощі здійснення планування на невеликих підприємствах, воно їм необхідне ще більшою мірою, ніж на великих.

Друга група причин включає суб’єктивні перешкодидля здійснення ефективного планування:

¨ пріоритет короткострокових завдань та інтересів над дов­гостроковими. У кожного підприємства є багато невідкладних завдань, які вони прагнуть вирішувати в максимально короткий проміжок часу. Однак термінове — це не завжди найважливіше: як правило, найбільш важливим є визначення загального напряму дій підприємства, його головних цілей, довготермінових завдань. Тому менеджеру слід виховувати в собі вміння віддавати перевагу справді важливому, а не терміновому, поточному;

¨ слабкі навички управлінців у плануванні. М. Алексєєва [29, с. 25] звертає увагу на природу особистості управлінців, особ­ливо тих, які досягли високих посад завдяки енергійності й підприємницькій обдарованості, тобто які вміють робити бізнес. Причому завжди змушені робити все швидко і рішуче. Утім, накопичений господарський досвід не привчив їх до дисциплінованого, систематичного мислення. Тому участь менеджерів у систематичному плануванні є обов’язковою і за поступового накопи­чення досвіду дає позитивні результати;

¨ природа особистості спеціаліста в галузі планування — плановика, що відрізняється від управлінця. Плановики добре володіють методами планування, але, на відміну від управлінців, віддають перевагу теоретичним підходам до проблем. Їм нерідко не вистачає практичних підходів, реалістичної оцінки «політики» фірми. Тому взаємодія менеджерів і плановиків буде ефективною як у процесі планової діяльності, так і в обговоренні загальних питань роботи фірми.

1.4. Принципи планування

Планування спирається на певні закономірності, що одержали назву принципів планування (від лат. principium — початок, основа. 1. Першооснова — те, що лежить в основі певної теорії, учення, науки, світогляду. 2. Внутрішні переконання людини, практичні, моральні і теоретичні засади, якими вона керується в житті й діяльності). Вони визначають характер і зміст планової діяльності на підприємстві. Правильне дотримання їх створює передумови для ефективної роботи підприємства і зменшує можливість негативних результатів планування.

А. Файоль визначив чотири основні принципи планування, назвавши їх загальними рисами ефективної програми дій. Це — єдність, безперервність, гнучкість і точність [135]. Значно пізніше Р. Акофф обґрунтував ще один ключовий принцип планування — принцип участі [28].

Принцип єдності (системності)передбачає, що планування в економічній організації повинно мати системний характер. Поняття «система» означає: існування сукупності елементів, взаємо­зв’язку між ними, наявності єдиного напряму розвитку елементів системи, поведінки, що зорієнтовані на загальні цілі. Реалізація цього принципу здійснюється на основі:

· координації планової діяльності на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів (виробничий відділ, фінансовий, відділ маркетингу і т. д.). Це означає, що будь-які зміни в планах одного з підрозділів мають бути відображені в планах інших підрозділів. Таким чином, головні риси координації планування на підприємстві — взаємозв’язок і одночасність;

· інтеграції планової діяльності в межах вертикальної єдності підрозділів (підприємство в цілому — цех — бригада). Це передбачає, що на підприємстві є багато досить відокремлених процесів планування і планів окремих підрозділів, але кожна з підсистем діє виходячи із загальної стратегії фірми, а кожен окремий план є частиною плану вищого підрозділу та організації в цілому.

Принцип безперервностіозначає:

· підтримування безперебійності планової перспективи, взаємоузгодження довго-, середньо- та короткострокових планів, тобто процес планування на підприємствах має здійснюватись постійно в межах установленого циклу;

· розроблені плани мають постійно змінювати один одного.

Якщо друга з умов безперервності планування роботи підприємства, як правило, витримується, то перша — ні. Тобто підприємство розробляє план, затверджує його і припиняє планування до початку наступного планового періоду. Процес планування має бути безперервним, адже зовнішнє середовище дуже нестабільне і постійно змінюється; зазнає змін і уява підприємства про свої внутрішні цінності й можливості.

Принцип гнучкостівзаємозв’язаний з принципом безперервності і полягає в наданні планам і процесові планування здатності змінювати свій напрям у зв’язку з виникненням непередбачених обставин. Тому плани, як правило, мають так звані резерви. Однак існують певні межі резервів планування:

· резерви, що їх закладено в показниках, не повинні бути дуже великими, бо плани будуть недостатньо точними;

· дуже низькі межі резервів призводять до занадто частих змін у планах, а це розмиває орієнтири діяльності фірми.

Принцип точностіозначає, що кожен план слід складати з таким ступенем точності, який тільки може бути сумісним з рівнем нестабільності функціонування підприємства. Тобто плани мають бути конкретизовані й деталізовані до такої міри, яку дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності підприємства.

Принцип участіреалізує одну з головних аксіом планування: «План має складати той, хто його виконуватиме». Головним недоліком планової системи в СРСР була саме надзвичайна централізація планування, коли всі головні рішення приймались у центрі, а роль підприємств та їхніх колективів зводилась до їх деталізації і виконання. Принцип участі означає, що кожен член економічної організації стає учасником планової діяльності незалежно від посади і виконуваних ним функцій. Реалізація принципу участі забезпечує значний ефект. По-перше, кожен з учасників організації починає глибше розуміти і знати різні сторони її життя. Він одержує ширшу й об’єктивнішу інформацію про організацію, ніж раніше. По-друге, особиста участь членів організації, у тому числі рядових працівників, у процесі планування сприяє тому, що плани організації стають особистими планами працівників, а участь у досягненні цілей організації дає можливість задовольняти їхні власні потреби. У кожного з працівників з’являються нові, більш виразні мотиви до ефективної праці.

Принцип участі тісно пов’язаний з переходом від централізованої до децентралізованої системи управління. Постійні реорганізації, що їх здійснюють японські, американські та західноєвропейські корпорації, завжди мають на меті підвищення самостій­ності, відповідальності, а отже й ефективності філіалів, відділків, підприємств, «розвантаження» керівників корпорацій від прийнят­тя рішень, що випливають з поточних, оперативних завдань, і переходу від ієрархічного типу відносин до партнерських.

Вирізняють ще такі принципи планування:

Ø збалансованість, тобто необхідна і достатня кількісна відповідність між взаємозв’язаними розділами та показниками плану. Головним її виявом є відповідність між потребами в ресурсах та їх наявністю;

Ø оптимальність використання застосовуваних ресурсів(див. підрозділ 5.3).

1.5. Методи планування.
Прогнозування в системі планування

План — це не довільний набір цифр, продиктований суб’єк­тивними побажаннями того чи іншого керівника чи плановика. Планування — це наука, і як кожна наука вона не терпить су­б’єктивізму, необґрунтованих рішень. Методична сторона науки охоплює поняття «метод», «методика» і «методологія».

Під методом планування розуміють конкретний спосіб, технічний прийом, за допомогою якого вирішується яка-небудь проблема планування, розраховуються числові значення показників пропозицій, стратегічних програм і планів.

Методика планування — це сукупність методів, прийомів розробки, обґрунтування та аналізу прогнозів, стратегічних програм і планів усіх рівнів і часових горизонтів, системи розрахунків планових показників, їх взаємного узгодження. Наприклад, методика складання обороту стада, розрахунку потреби в кормах, фінансового плану і т. д.

Методологія науки — це вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання, сукупність методів пла­нування.

При плануванні діяльності підприємства використовують різні методи, вибираючи які слід ураховувати певні вимоги до них. Методи планування мають відповідати зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних станів процесу становлення та розвитку ринкових відносин; ураховувати специфіку діяльності об’єктів планування та різноманітність засобів і шляхів досягнення основної підприємницької мети — збільшення прибутку (валового доходу). Класифікацію методів планування за різними ознаками наведено в табл. 1.1 [57, с. 310].