З метою проведення економічного аналізу рівня витрат підприємства собівартість продукції класифікують за певними ознаками.
Залежно від часу формування витратрозрізняють такі собівартості: планову (визначають перед початком планового періоду); фактичну чи звітну (визначає фактичні витрати на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку); проектну чи прогнозовану (визначають в техніко-економічних обґрунтуваннях на майбутній період); нормативну (розраховують на основі поточних норм витрат); кошторисну (характеризує витрати на вироби замовлення, чи ті що виповнюються в разовому порядку.
Залежності від місця формування: цехова (сума витрат у межах цеху; виробнича (витрати на виробництво продукції в межах усього підприємства); повна (сукупність виробничих і невиробничих витрат).
За тривалістю розрахункового періоду — це такі собівартості: місячна, квартальна, річна, за ряд років.
За масштабами об'єкта розрізняютьіндивідуальну собівартість (характеризує витрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції) та галузеву собівартість (середні витрати в галузі на виробництво і реалізацію продукції).
За складом продукції собівартість може бути: товарної продукції, валової продукції, реалізованої продукції, собівартість незавершеної продукції.
У собівартість товарної продукції входять витрати підприємства на виробництво і збут товарної продукції в розрізі калькуляційних статей витрат.
Собівартість реалізованої продукції — це собівартість товарної продукції за винятком підвищених витрат першого року масового виробництва нових виробів та собівартість продукції реалізованої із залишків минулого року:
де Sр — собівартість реалізованої продукції; Sт – собівартість товарної продукції; Sрм – витрати першого року масового виробництва; Sн1 – собівартість нереалізованої продукції на початок року; Sн2 – собівартість нереалізованої продукції на кінець року.
Собівартість валової продукції включає усі види робіт та послуг, що виконує підприємство. Відмінність від собівартості реалізованої продукції полягає у тому, що в першому випадку підприємство може виробляти продукцію для себе.
Витрати на одну гривню реалізованої продукції – найбільш відомий на практиці узагальнюючий показник. Його використовують для аналізу зниження собівартості; він дозволяє характеризувати рівень та динаміку витрат на виробництво продукції:
де S1грн – витрати на одну гривню реалізованої продукції, грн/грн; Sтов – собівартість товарної реалізованої продукції, грн; Qтов.грн – обсяг реалізованої продукції у вартісному вираженні, грн.
Собівартістьодиниці продукції– витрати підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції:
де Sод – собівартість одиниці продукції; Sтов – собівартість товарної реалізованої продукції, грн; Qтов – обсяг товарної продукції у натуральному вираженні.
