Основою організації заробітної плати на підприємствах є тарифна система.
Тарифна система дозволяє зіставити конкурентні види праці, беручи до уваги їх складність і умови виконання, тобто якість праці. Вона складається з таких основних елементів:
- тарифної сітки (з 2002 р.) 25 тарифних розрядів з діапазоном тарифних коефіцієнтів від 1 до 4,51;
- тарифних ставок; розмір тарифної ставки першого розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру заробітної плати, нижче якого не може провадитися оплата за фактично виконану працівником норму праці;
- тарифно-кваліфікаційних довідників, які поділяють різні види робіт на групи залежно від їх складності.
Тарифні сітки (тарифних розрядів і тарифних коефіцієнтів) можна визначати різні для різних видів виробництва, робіт, окремих груп і категорій працівників або на підприємстві може бути визначена єдина тарифна сітка (тарифних розрядів і тарифних коефіцієнтів) для оплати праці всіх груп і категорій робітників або навіть усіх працівників підприємства, включаючи керівників, фахівців і технічних службовців.
Сьогодні підприємства самостійно встановлюють форми, системи і розміри оплати праці, а державні тарифні ставки служать орієнтиром у процесі організації оплати праці.
Для розроблення тарифної сітки можна використовувати чотири варіанти збільшення (від розряду до розряду) міжрозрядних коефіцієнтів: з прогресивним абсолютним та прогресивним відносним (у відсотках) зростанням тарифних коефіцієнтів; 2) з прогресивним абсолютним та постійним відносним зростанням тарифних коефіцієнтів; з постійним абсолютним та регресивним відносним зростанням тарифних коефіцієнтів; з регресивним абсолютним і відносним регресивним зростанням тарифних коефіцієнтів.
Після того, як визначили тарифні ставки для працівників усіх розрядів, наявних на підприємстві, виникає питання, як визначити розряд того або іншого працівника.
Кваліфікаційні розряди присвоюються робітникам відповідно до виконуваних ними робіт, які, в свою чергу, належать до певних тарифних розрядів.
Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів здійснюється керівництвом (власником) підприємства відповідно до кваліфікаційних вимог і з обов’язковим узгодженням із профспілкою підприємства.
Професійні назви робіт (професій) визначають згідно з Державним класифікатором України «Класифікатор професій ДК 003–95», а кваліфікаційні вимоги до них – відповідно до «Довідника професійних кваліфікаційних характеристик професій працівників».
На підставі тарифної системи підприємства можна використовувати дві форми оплати праці: відрядну та погодинну.
За відрядної форми оплати праці розмір заробітної плати працівника визначають кількістю продукції (робіт, послуг), виготовленої за певний проміжок часу (зазвичай за місяць), та відрядною розцінкою за її одиницю:
1. Заробітна плата за прямою відрядною системою оплати праці:
де m — кількість різних видів продукції, що виготовляє робітник; Pi — розцінка за і-й вид продукції; NФ — фактичний випуск продукції і-го виду.
2. Розцінка за певний вид продукції:
де Тшт — норма часу на виконання і-ї операції; Св— годинна тарифна ставка відрядника за розрядом робіт.
3. Заробітна плата за відрядно-преміальною системою оплати праці:
де Зт.в. — тарифна заробітна плата відрядника (Зт.в =Зп.в);Дв— преміальні доплати;
П1 — процент доплат за виконання плану (10–15%); П2— процент доплат за кожний процент перевиконання плану; Пп.п — процент перевиконання плану;
де Nф, Nпл— фактичний і плановий обсяги випуску продукції.
4. Заробітна плата за відрядно-прогресивною системою оплати праці:
де Nв.б— обсяг випуску продукції, що відповідає вихідній базі для нарахування доплат (110–115%); P— розцінка за певний вид продукції;
де Нч— норма часу на виконання і-ї операції; Св— годинна тарифна ставка відрядника за розрядом робіт; Нвир— норма виробітку; Pп— підвищена розцінка за виконання операції.
де Пзр.р..—процент зростання розцінки, який визначається за шкалою, розробленою на підприємстві залежно від процента перевиконання вихідної бази для нарахування доплат.
Процент перевиконання вихідної бази:
де Nф,Nпл, Nв.б — фактичний, плановий обсяги випуску продукції та адекватний вихідній базі для нарахування доплат.
Погодинна форма передбачає оплату праці залежно від відпрацьованого часу і рівня кваліфікації робітника.
Погодинну форму оплати праці застосовують передусім тоді, коли немає можливості вимірювати результати праці, необхідної для встановлення норм виробітку та розцінки, або у випадках, коли робота надто трудомістка; робітник не може безпосередньо впливати на збільшення випуску продукції, що визначається насамперед продуктивністю машин, обладнання, агрегату; визначальну роль відіграють не кількісні, а якісні результати роботи; робота є небезпечною для працівника. ;
Заробітна плата за прямою погодинною системою оплати праці:
де Тф.—фактично відпрацьований погодинником час; Сп— годинна тарифна ставка погодиннику (за розрядом робітника).
Тема 5. СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ
5.1. Економічна сутність собівартості і вартості продукції.
5.2. Класифікація витрат підприємства та їх характеристика.
5.3. Калькулювання собівартості продукції.
5.4. Види і показники собівартості.
5.5. Методи визначення собівартості.
5.6. Шляхи зниження собівартості продукції.
5.7. Особливості розрахунку собівартості транспортної продукції.
