В перші роки розвитку програмування людина записувала алгоритми розв'язування задач як послідовність машинних команд. Такий спосіб мав ряд недоліків: низька продуктивність праці, тяжка робота (при кодуванні алгоритму числами часто допускались помилки).
Важливою подією, що дозволила зробити великий крок в області програмування, стало створення алгоритмічних мов. При цьому відпала потреба вручну перетворювати запис алгоритмічних мов в послідовність машинних команд, процес кодування здійснювався автоматично самою ЕОМ при допомозі програми -транслятора.
Транслятор - це спеціальна програма, яка здійснює перетворення запису алгоритмічної мови в послідовність машинних команд. Зараз існує багато мов програмування: Алгол, Фортран, PL-1, Ада, Бейсік, Сі, Паскаль, Асемблер, Delfy, Perl, PHP і т.д. Всі мови можна умовно розділити на мови високого та низького рівня. До мов низького рівня відноситься Асемблер, всі останні мови - це мови високого рівня.
Коли на початку 70-их років швейцарський вчений Вірт розробив Паскаль, він намагався створити взірцеву мову, на основі якої можна ефективно вивчати
програмування.
Основні поняття мови
Абетка Паскаля складається з букв латинської, української та російської абетки, цифр від 0 до 9, ряду спеціальних символів:
.,:;'+-*/ ( ) [] = <>! |__|
Із символів абетки, цифр будуються слова, словосполучення,
речення.
Слово - число, рядок, ім'я.
Словосполучення - група слів, що має деякий зміст.
Речення - конструкція мови, яка являє собою закінчену думку.
Оператор -повний опис деякої дії.
Рядок - послідовність символів мови, що заключаються в апострофи.
Якщо в рядок необхідно включити, то його записують двічі.
В Паскалі є слова, призначення яких строго визначено, вони не можуть бути використані з другою метою.
Це службові слова: CASE, PROGRAM, IF, THEN, GOTO, PROCEDURE
і т.д.
Структура програми
Програма на Паскалі має слідуючу структуру:
Приклад:
PROGRAM PR1;
Var A,B,C: integer;
Begin
A:=3;
В: =2;
C:=A+B;
Writeln(C);
End.
Всі програми починаються з заголовку:
PROGRAM PR1;
Тут слово PROGRAM - службове слово, яке сповіщає транслятор про те, що весь текст, починаючи з цього слова і закінчуючи крапкою, є програмою, яку потрібно перекласти на машинну мову. Після слова PROGRAM йде PR1 - це ім'я, яке програміст дає своїй програмі. Закінчується заголовок ; . Цим знаком (;) ми говоримо про те, що інструкція закінчилась, а далі буде іти нова.
Ідентифікатори.
Ідентифікатори - це імена. Вони використовуються для позначення різних об'єктів. Ідентифікатори повинні дотримуватись наступних правил:
1) завжди починатися з букви, за якою йдуть букви або цифри;
2) в ідентифікаторі не повинно бути проміжків, ком та інших непередбачуваних знаків;
3) в багатьох версіях Паскаля враховуються тільки перші 8 літер;
4) треба уникати подібних з виду імен ах1 - ахі;
5) імена функцій забороняється використовувати як ідентифікатори (cosx, sinx);
6) неможливо використовувати в якості ідентифікаторів
службові слова:
DO, TO, PROGRAM, CASE,...
Наприклад: Які з приведених наборів символів є ідентифікаторами?
ІАМ, MICRO, А54, DJPROB; - правильно.
IAN.2, Зх, DE PR; - не правильно.
Розділ опису складається з наступних розділів:
1. розділ опису міток;
2. розділ опису констант;
3. розділ. опису типів;
4. розділ опису змінних;
5. розділ опису процедур та функцій;
Розділ опису міток починається з службового слова Label, за яким перелічуються мітки, що використовуються в програмі.
Наприклад:
Label 5,14,63;
Для опису міток використовуються цілі числа без знаку (мітка містить не більше 4 символів ). Мітками позначаються зсилки в програмі. Мітка відокремлюється від оператора двокрапкою :.
Наприклад:
5 : Writeln(x);
Якщо в програмі немає помічених операторів, то розділ міток опускається.
Розділ опису констант - починається зі слова Const, після якого йде перелік імен використаних констант та їх значення. Імена та значення констант розділяються = . Кожний опис константи закінчується (;).
Наприклад:
Const АВ=50;
РІ=3.14;
Тип константи визначається типом відповідного значення константи. Якщо в програмі не використовуються константи, то цей розділ опускається.
Константи - це значення, які не змінюються в програмі. Вони можуть бути цілого, дійсного, логічного та символьного типів або задаватися в вигляді рядка (текстові константи). Константи цілого та дійсного типів є числовими константами, які мають додатній чи від'ємний знак.
Константи логічного типу мають два значення - True, False.
Константи символьного типу записуються літерами, що взяті в апострофи: 'К', '?', '8'.
Завдання: Визначити тип вказаних констант:
'К', 2, 2.ОЕ-2, False, 5.6,' ^', True, '2'.
с. ц. д. л. д. с. л. с.
Текстові константи записуються послідовністю символів, взятих в апострофи.
Наприклад: 'Програмування'
Розділ опису змінних починається з службового слова Var, після
якого йде перелік імен змінних та їх типів.
Наприклад:
Var rl, r2, ...,rn: Т; , де r1,r2,…,rп- змінні, Т - тип змінних.
Під змінною розуміють комірку, куди ЕОМ буде записувати дані. Щоб знайти ці дані на кожній комірці повинно стояти ім'я. Якщо в програмі використовуються декілька змінних одного типу, їх імена розділяються комами, після імені останньої змінної ставиться двокрапка та записується їх тип.
