На ефективність трудової діяльності управлінських працівників, як і працівників будь-якої іншої сфери діяльності, можна впливати. Оскільки ефективність діяльності організації в цілому суттєво залежить від ефективності управління, одним з головних завдань управляючої системи є визначення напрямків її підвищення. До них, зокрема, відносять:
- просування за службою;
- забезпечення прийнятного рівня освіти;
- набуття практичного досвіду;
- підвищення кваліфікації працівників управління;
- провадження періодичної атестації.
Важливим стимулом кваліфікаційного зростання управлінського працівника і розвитку його ініціативи є систематичне просування за службою. Однак менеджер повинний твердо знати, що воно залежатиме від того, як він підвищує свою ділову кваліфікацію, наскільки активний у роботі.
Просування менеджера, фахівця може здійснюватися у формі:
1) переміщення в межах тієї ж посадової категорії і розмірів зарплати, але з розширенням виконуваних функцій;
2) підвищення заробітної плати без підвищення в посаді;
3) просування його щаблями посадових сходів.
Перша форма просування доцільна в роботі з молодими менеджерами - розширення функцій і повноважень є стимулом для розвитку їх активності й ініціативи.
Друга і третя форми прийнятні для працівників з досвідом у роботі, здатних самостійно вирішувати серйозні проблеми.
При оцінці значення просування менеджера службою потрібно враховувати, що занадто тривале перебування його на одній, особливо низовій, посаді знижує його інтерес до роботи.
Одним з факторів, що визначають ефективність праці в управлінні, є освіта. Висока освіта управлінських працівників позитивно відбивається на їх участі у винахідництві і раціоналізації - працівник з більш високим рівнем освіти вносить у поліпшення економіки свого підприємства більший внесок, прискорює науково-технічний прогрес і широко використовує його результати у виробництві.
Варто враховувати деякі обставини у розвитку творчої активності:
1) новаторство припускає певний ступінь ризику і пов'язані з ним витрати;
2) новаторство повинне морально і матеріально заохочуватись;
3) надмірна опіка впливає на ініціативу менеджера, особливо, коли вказівки і розпорядження викладені в письмовій формі.
Керівникам необхідний і достатній практичний досвід. Дотримання цієї умови, як і попередньої, досягається кропіткою діяльністю служб із підбору персоналу і слугує вихідним пунктом у підвищенні ефективності управлінської праці.
Щоб підтримувати освіту і досвід на прийнятному рівні і перетворити в постійно діючий фактор підвищення ефективності праці, необхідно їх систематично удосконалювати. Мова йде про систему підвищення кваліфікації працівників. Підвищення кваліфікації спрямоване на удосконалювання і поглиблення знань, умінь і навичок працівника в конкретному виді діяльності.
Стимулюючу роль у підвищенні ефективності праці менеджерів виконує їх періодична атестація. Основна мета атестації - виявити здібності того чи іншого працівника, визначити міру його винагороди. При цьому активізується почуття відповідальності і спонукає його до більш повного використання своїх здібностей і досягнення кращих результатів у праці. Атестація дозволяє більш обґрунтовано вирішувати питання щодо просування працівників службою. Атестацію доцільно проводити не рідше 1 рази в 3-5 років.
На підставі характеристики, атестаційного листа і бесіди із працівником атестаційна комісія дає одну з наступних оцінок його діяльності:
1) відповідає займаній посаді,
2) відповідає займаній посаді за умови поліпшення роботи і виконання рекомендацій комісії з повторною атестацією через рік,
3) не відповідає займаній посаді.
Зрозуміло, підвищення ефективності управлінської праці не обмежується тільки розглянутими напрямками. На неї впливають і наступні фактори:
- удосконалення виробничої структури організації;
- раціональна організація виробництва і праці, у тому числі управлінського персоналу;
- оптимізація організаційної структури, форм і методів керування;
- удосконалення комунікаційних процесів тощо.
ПОНЯТТЯ ПРО СТАТИСТИЧНУ ЗНАЧИМІСТЬ РЕЗУЛЬТАТІВ ЕКСПЕРИМЕНТУ.
Жоден реальний експеримент не може абсолютно точно довести правильність експериментальної гіпотези. Його результати можуть виявитися випадковими (навіть при умові достатньої внутрішньої валідності). Тому висновки з експерименту базують на статистичній обробці отриманих даних, за допомогою яких, наприклад, оцінюють ступінь імовірності того, що ефект (результат) експерименту був випадковим. Одним з підходів до оцінки статистичної значимості результатів експерименту є перевірка вірогідності розходжень між показниками, одержаними у двох (чи більше) груп випробуваних, або у однієї групи при двох (чи більше) умовах експерименту.
При постановці експерименту використовують схеми, приведені у попередній лекції: дві (чи більше) різні групи досліджують за допомогою одної експериментальної операції; одну групу вивчають при двох (чи більше) умовах; дві подібні (еквівалентні) групи вивчають за допомогою різних експериментальних операцій. У всіх цих випадках, користуючись спеціальними статистичними методами, можна оцінити вірогідність розходжень між одержаними показниками.
Приведемо приклад простого експерименту, який нам допоможе зрозуміти процедуру виведення статистичного висновку.
Дві групи дітей дошкільного віку обстежили для оцінки їх рівню готовності до шкільного навчання. У першу групу увійшли 26 дітей 5-6 років, в другу – 30 дітей 6-7 років. Експериментальна гіпотеза полягала в тому, що пам’ять у молодших дітей слабкіша ніж у старших.
Пам’ять у випробуваних оцінювали за допомогою методу 10 слів. Для цього кожній дитині (індивідуально) зачитували 10 іменників і просили повторити їх в будь-якому порядку. Пробу виконували тричі, фіксуючи результат (кількість слів що запам’ятала дитина) після третього повтору. Середня кількість слів, що запам’ятали діти: перша група - 6,5, друга – 7,8 слів, різниця між даними, одержаними від двох груп складає 1, 3 слова.
Здавалося б, що ці дані підтверджують експериментальну гіпотезу. Однак, як говорилось вище, результат експерименту може бути випадковим. Тому експериментальну гіпотезу підтверджують тільки достатньо великі розходження. Але які саме? Для визначення цього існує спеціальна процедура.
