Для кращого розуміння умов утворення горючого середовища, джерел запалювання, оцінки та попередження вибухопожежонебезпеки, а також вибору ефективних заходів і засобів систем пожежної безпеки, треба мати уявлення про природу процесу горіння, його форми та види. Горіння − екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму та виникненням полум’я або світінням.
Для виникнення горіння необхідна одночасна наявність трьох чинників − горючої речовини, окисника та джерела запалювання. При цьому горюча речовина та окисник повинні знаходитися в необхідному співвідношенні один до одного і утворювати таким чином горючу суміш, а джерело запалювання повинно мати певну енергію та температуру, достатню для початку реакції.
Горючу суміш визначають терміном «горюче середовище» − середовище, здатне самостійно горіти після видалення джерела запалювання. Для повного згоряння необхідна присутність достатньої кількості кисню, щоб забезпечити повне перетворення речовини в його насичені оксиди. За недостатньої кількості повітря окислюється тільки частина горючої речовини. Залишок розкладається з виділенням великої кількості диму. В цих умовах також утворюються токсичні речовини, серед яких найбільш розповсюджений продукт неповного згоряння-оксид вуглецю (СО), який може призвести до отруєння людей. Слід зазначити, що горіння деяких речовин (ацетилену, оксиду етилену), які здатні при розкладанні виділяти велику кількість тепла, можливе й за відсутності окисника.
Горіння може бути гомогенним та гетерогенним. При гомогенному
горінні речовини, що вступають у реакцію окислення, мають однаковий агрегатний стан газо- чи пароподібний. Якщо початкові речовини знаходяться в різних агрегатних станах і наявна межа поділу фазв горючій системі, то таке горіння називається гетерогенним.
Пожежі, переважно, характеризуються гетерогенним горінням. У всіх випадках для горіння характерні три стадії: виникнення. поширення та згасання полум’я. Найбільш загальними властивостями горіння є здатність осередку полум’я пересуватися по всій горючій суміші шляхом передачі тепла або дифузії активних частинок із зони горіння в свіжу суміш. Звідси виникає й механізм поширення полум’я, відповідно тепловий та дифузійний. Горіння, як правило, проходить за комбінованим теплодифузійним механізмом.
За швидкістю поширення полум’я горіння поділяється на:
− звичайне горіння − швидкість полум'я в межах декількох метрів за секунду;
− вибухове надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії і утворенням стиснутих газів, здатних виконував и механічну роботу;
− детонаційне − це горіння, яке поширюється із надзвуковою швидкістю, що сягає кількох тисяч метрів за секунду.
Виникнення детонацій пояснюється стисненням, нагріванням та переміщенням незгорілої суміші перед фронтом полум’я, що призводить до прискорення поширення полум’я і виникнення в суміші ударної хвилі, завдяки якій і здійснюється передача теплоти в сумі ті.
За походженням та деякими зовнішніми особливостями розрізняють такі форми горіння:
− спалах − швидке згоряння горючої суміші без утворення стиснених газів, яке не переходить у стійке горіння;
− займання − горіння, яке виникає під виливом джерела запалювання;
− спалахування займання,що супроводжується появою полум’я;
− самозаймання − горіння, яке починається без впливу джерел;
запалювання;
− самоспалахування − самозаймання, що супроводжується по явою полум’я;
− тління − горіння без випромінювання світла, що, як правило розпізнається за появою диму.
Залежно від агрегатного стану й особливостей горіння різню горючих речовин і матеріалів пожежі, за ГОСТ 27331-87, поділяються на відповідні класи та підкласи:
клас А − горіння твердих речовин, що супроводжується (підклас А1) або не супроводжується (підклас А2) тлінням;
клас В − горіння рідких речовин, що не розчиняються (підклас В2) у воді;
клас С − горіння газів;
клас Д − горіння металів легких, за винятком лужних (підклас Д1) лужних (підклас Д2), а також металовмісних сполук (підклас ДЗ);
клас Е − горіння електроустановок під напругою.
