Ми живемо у світі випадковостей і порядку. Але жодна випадковість не є взятою з “нічого”, вона або “вихвачена” з якогось порядку, про який ми нічого не знаємо (тому й випадковість), або, з’явившись ситуативно, створює свій порядок.
Теорія ймовірності, як розділ математичної статистики, встановлює, чого варта так звана “випадковість” і де знаходиться місце “випадкової події” у порядку й сутності речей, до яких вона належить. Іншими словами, найбільш поширеним визначенням ймовірності є її вираз у вигляді відношення. Це відношення може змінюватися від 0 до 1, причому при p=0 вірогідність або ймовірність того, що подія наступить (буде мати місце) рівна нулю, і навпаки, при р=1 дана подія відбудеться обов’язково.
Якщо р = 0,50, то подія може проявлятися у 50 випадках зі 100 (або в одному разі з двох).
Якщо р=0,95, то подія здійснюється у 95 випадках зі 100, якщо р=0,25, то подія відбувається у 25 випадках із 100 (в одному разі з чотирьох).
Ймовірність можна уявити і як відношення числа умов, які сприяють здійсненню конкретної події, до всіх можливих умов та обставин, за яких вона взагалі може виникати:

Зробимо ілюстрацію з монетою. Якщо прийняти випадання орла за подію А, а випадання решки – за подію не-А, то ймовірність випадання орла при одному викиданні монети буде визначатися:

Отже, міра здійснення (виникнення) події називається ймовірністю. Класична ймовірність події А визначається, таким чином, як відношення числа причетних подій m, що входять до сукупності А, до числа усіх можливих подій n у тій самій сукупності подій А:

У випадку з монетою, коли вона викидається один раз, можливими є дві події: випадання орла і випадання решки. Обидва різновиди рівноймовірнісні, тобто
(випадання орлом) =
(випадання решкою) =
.
При викидуванні монети двічі можливі вже 8 варіантів події з її випаданням: два орла (підряд), орел і решка, решка і орел, дві решки. Якщо не враховувати послідовність випадання, то результати орла і решки будуть описані так:
· два орла – тільки один спосіб;
· орел і решка – два способи;
· дві решки – тільки один спосіб.
Усього, як було видно, є чотири способи, або варіанти події.
Якщо монету викидувати тричі, то частота можливих варіантів збільшується, і всі можливі події будуть такими:
Можливий результат (х)
| Частота (А)
| Ймовірність Р(х)
|
Три орла
|
| 0,125
|
Два орла
|
| 0,375
|
Один орел
|
| 0,375
|
Ні одного орла
|
| 0,125
|
|
| 1,000
|
Діленням частоти випадання конкретного результату на число усіх можливих результатів ми отримуємо ймовірність очікуваної події. Скажімо, очікувати випадання трьох орлів з трьох викидів монети можна тільки 1 раз із 8 можливих варіантів, що складає ймовірність у 12,5%, або це можна записати:
= 0.125
Багато сукупностей, з якими доводиться мати справу в психології, складаються з елементів двох типів. Наприклад, “так – ні”, “згоден - не згоден”, “вірно – не вірно” або очікуваний результат “є – немає” і т. ін. Такі сукупності називаються двозначними, дихотомічними або суто математичне – біноміальними. Можливі результати експериментів, що виконуються з біноміальними сукупностями явищ і подій, можуть досягатися шляхом перебору усіх варіантів, а ймовірності можуть попередньо розраховуватись.Аналогічні розрахунки здійснюються і стосовно оцінки фактів (подій), які вже зафіксовані у психодіагностичних чи інших вимірах. Особливо це важливо, коли треба визначитися у тому, яку вагу у сукупності психічних проявів людини, групи, соціуму займають конкретні виміри, або де треба з’ясувати закономірну сутність і ймовірність прояву того чи іншого явища психіки.
Хоча б у першому наближенні психолог-діагност повинен мати уявлення про альтернативний, варіаційний і кореляційний математичні аналізи в психології.
Альтернативний аналіз. Загальна теорія (короткі відомості прикладного значення)
Явища у прикладних психологічних дослідженнях, зазвичай, вивчаються у їх взаємозв'язках і співставленнях та розглядаються залежно від їх структури і співвідношень, у яких вони між собою знаходяться. Для цього у статистиці використовуються показники відносної долі (або показники структури) та показники співвідношення. Ті й інші показники подаються у відсотках (%), проміле (‰), продециміле (0/000).
, де
m – кількість випадків, яким притаманна дана ознака;
n – загальна кількість усіх випадків.
Альтернативний статистичний аналіз має справу з випадковими, раніш не прогнозованими подіями, якостями чи ознаками. Це вказує на те, що ознака, яка досліджується у кожному конкретному випадку, може бути чи не бути, тому такі ознаки називають альтернативними. Серед альтернативних показників виділяють показники структури і показники співвідношень.
Показники структури називають екстенсивними показниками і поділяють на дві групи:
а) екстенсивно-розчленувальні – відображають виражене у відсотках співвідношення між часткою та цілим;


б) екстенсивно-вказівні – відображають виражене у відсотках співвідношення між частинами цілого.



Показники співвідношення (частоти або інстенсивності) показують частоту досліджуваних явищ. Їх також дві категорії:
а) інтенсивні – співвідношення між кількістю випадків відомої події та середовищем, у якому ця подія відбувається;
б) координаційні – співвідношення між кількістю випадків у двох явищах, між якими є непрямий зв'язок.

У роботі з альтернативними показниками не слід забувати, що
1. За вирахуваними відносними величинами стоять конкретні дані. Іноді 1% будь-якого показника за своїм абсолютним значенням дорівнює 10% того ж показника, який вирахуваний для іншого об'єкта.
2. Показники відносної долі не рекомендується підсумовувати та осереднювати.
3. Екстенсивно-вказівні величини показують відсоткове співвідношення між частинами одного й того ж цілого, тому тут можливий результат, як менший, так і більший 100%.
4. При обчисленні статистичних показників інтенсивності необхідно ретельно визначати середовище, у якому відбуваються події, що досліджуються.
5. Треба бути особливо обережним при обчисленні показників відносної долі при малочисельних вибірках.
У психологічних наукових дослідженнях використовуються два види статистичного дослідження: суцільне та вибіркове.
При вибірковому дослідженні спостереження ведеться лише за частиною випадків, які входять до об’єкту дослідження, а одержані результати узагальнюються стосовно усієї генеральної сукупності.
Вибіркові дослідження мають деякі переваги: вони дешевші, проводяться у коротші терміни, а іноді являються єдиною можливою формою дослідження. Але, у зв'язку з тим, що ці спостереження не суцільні, у них завжди наявна певна неточність, яка називається помилкою репрезентативності.