Виділяють такі типи фінансової політики:
1. Жорстка регламентація, яка полягає у тому, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою; права підприємств і громадян у здійсненні фінансових операцій визначаються не стільки їх інтересами, скільки правилами, установленими законами чи адміністративними рішеннями.
2. Помірна регламентація, яка здійснюється в законодавчій формі та охоплює обмежену частину фінансових відносин — взаємовідносини з державою, окремі елементи взаємовідносин на кредитному, фондовому, валютному та страховому ринках. Вона забезпечує юридичним і фізичним особам достатні стимули для продуктивної діяльності і водночас дає змогу державі впливати на соціально-економічний розвиток суспільства.
3. Політика мінімальних обмежень, що передбачає регламентацію тільки взаємовідносин із державою, які до того ж зводяться до мінімуму, переважна частина фінансових відносин за таких умов регулюється на договірних засадах між окремими суб'єктами.
Залежно від завдань, на розв'язання яких спрямована фінансова політика, вона буває таких видів:
• політика стабілізації, яка спрямована на підтримання макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при стабільності цін;
• політика економічного зростання, яка спрямована на досягнення необхідного для країни рівня щорічного збільшення обсягів ВВП з урахуванням її потенціалу;
• політика стримування ділової активності, яка використовується для регулювання економічного циклу з метою запобігання кризи надвиробництва чи недопущення виснаження економіки внаслідок надмірних темпів економічного зростання.
