Фінансовий менеджмент ТНК. Особливості інвестиційної діяльності

Основними видами міжнародного бізнесу є міжнародна торгі­вля і зарубіжні інвестиції, насамперед прямі іноземні інвестиції (ПІІ). Одним з головних суб'єктів міжнародного бізнесу є ТНК, що виступають як частина системи глобального підприємництва, які включають в себе постачальників, клієнтів, конкуре­нтів. На ТНК і її діяльність безпосередньо впливають: відстані, тарифні бар'єри, валютні курси, відмінності в рівнях відсоткових ставок і темпів інфляції в різних країнах, мова, політичні проблеми і т. ін.

Ареною діяльності ТНК можуть бути науково-технічна, виробничо-інвестиційна, торговельна, валютно-фінан­сова та кредитна сфери. ТНК глобальної орієн­тації звичайно охоплюють усі види і сфери діяльності.

Сьогодні ТНК займають пані­вне становище в міжнародному бізнесі. В практиці управління корпоративними фінансами ТНК специфіка міжнародного фінан­сового менеджменту та його функцій представлена в найбільш повному вигляді.

Реалізація завдань ТНК визначається вибором географії між­народного ринку, для якого характерним є:

- еластичність, тобто на ринку діє достатня кількість кредит­
них інструментів та фінансових інститутів, що швидко відкликаються на зміни відсоткових ставок та умови кредитування;

- акумулювання вільних фінансових ресурсів;

- стабільність фінансових важелів та інструментів, не­сприйнятливість відсоткових ставок до зовнішньоекономіч­них процесів;

- низька вартість участі в операціях на ринку, тобто існує не­велика різниця між ставкою відсотка за кредитом та відсотком за депозитом;

- легке прогнозування умов розміщення коштів на даному ринку та умов кредитування;

- порівняно легкий доступ до фінансових ресурсів ринку міжнародних облігацій.

Підприємницька стратегія ТНК будується, виходячи з її гло­бальної мети (місії) і має п'ять напрямів:

1) стратегію в галузі дослідження і розвитку;

2) операційну стратегію;

3) фінансову стратегію;

4) маркетингову стратегію;

5) стратегію людських відносин.

Згідно з цим виділяються три основні функції менеджменту: виробничий менеджмент, котрий охоплює перший, другий і п'ятий напрями, маркетинговий менеджмент та фінансовий ме­неджмент.

В управлінні ТНК ці функції утворюють систему, в якій усі функції головні, рівнозначні і взаємообумовлені підсистеми (під­розділи) єдиної системи управління, котрі діють (повинні діяти) в інтересах організації в цілому. її загальним завданням є досяг­нення поставленої мсти якомога ефективніше і продуктивніше, ніж конкуренти.

Управління виробництвом покликане забезпечити ефективне функціонування виробничих систем для реалізації загальної мети фірми в заданих межах щодо витрат і прибутку. Виробничий ме­неджмент пов'язаний з функцією пропозиції.

Маркетинг безпосередньо пов'язаний з функцією попиту, що визначає зміст виробничої діяльності фірми. Його місце визнача­ється тим, що загальна стратегія забезпечення конкурентоспро­можності фірми і стратегічні рішення в галузі виробничої і фі­нансової діяльності приймаються тільки після ретельного аналізу і визначення потреб і самого продукту. Функцією фінансового менеджменту є взаємопов'язання попиту і пропозиції в рамках фінансів фірми. Управління щодо ефективного розподілу коштів в активах підприємства та їх збільшення є головним завданням фінансового менеджменту. В його віданні знаходяться важелі фі­нансового регулювання, а також фінансовий облік і контроль, який дозволяє кожну операцію в корпорації виміряти в показни­ках прибутку і збитків і кожному менеджеру пред'явити позов за успіх або невдачу на довіреній йому дільниці. Зв'язок фінансово­го менеджменту з виробничниками йде по лінії управління мате­ріально-технічними засобами, насамперед в частині системи управління запасами «точно в строк», котра залежить від коли­вань валютного курсу, обмеження експорту, великих відстаней, відмінностей у відносних витратах на робочу силу і валюти опла­ти праці в різних країнах. З маркетингом фінансовий менеджмент пов'язаний по лінії фінансування міжнародної торгівлі, ціноутво­рення і коливань обмінних курсів.

Фінансовий менеджмент ТНК виконує як загальні для всіх фірм функції (хоча вони й мають свої особливості в рамках ТНК), так і функції, притаманні лише міжнародному менедж­менту, котрі зумовлені функціонуванням в неоднорідному се­редовищі, в умовах валютного ризику, обмежень на міжнарод­ну торгівлю й інвестиції, політичного ризику, особливих умов оподаткування й обліку.

Якщо фірму розглядати як сукупність капіталів, що надходять з різних джерел (від інвесторів, що вкладають свої кошти в капі­тал компанії, кредитів, доходів, отриманих внаслідок діяльності фірми) і спрямовуються на різні цілі (придбання основних кош­тів, створення товарних запасів, придбання цінних паперів, готів­кові гроші тощо), то управління таким рухом капіталу і є функці­єю фінансового менеджменту.

Основними специфічними операціями, які виконуються фі­нансовим менеджментом ТНК, є такі:

- зарубіжна інвестиційна діяльність, що включає в себе:

• фінансове планування, тобто процес оцінювання і вибору інвестицій довгострокового призначення, прямих іноземних інвестицій:

• управління інвестиційним ризиком;

• управління портфельними інвестиціями і визначення дивер­сифікації портфеля за країнами:

- складання кошторисів міжнародних капіталовкладень з ви­значенням їх окупності;

- вибір джерел та оптимального рівня фінансування;

- визначення валюти отримання позики й виплати позики;

- фінансування міжнародної торгівлі;

- визначення вартості капіталу і прибутку на інвестова­ний капітал;

- грошові операції між філіями в різних країнах;

- купівля-продаж іноземної валюти;

- управління валютно-кредитним і валютно-фінансовим ризиком;

- визначення шляхів зниження фінансового ризику ТНК;

- питання оподаткування;

- постійний зв'язок з ринками іноземних валют, евровалюта, єврооблігацій і т. ін.;

- визначення дивідендної політики.

Інвестиційна діяльність ТНК насамперед пов'язанна із здійс­ненням прямих іноземних інвестицій.

Прямі іноземні інвестиції здійснюються, як правило, за допо­могою або кредитування, або придбання акцій зарубіжного під­приємства, яке знаходиться значною мірою у власності інвестора або під його контролем.

У сучасних умовах розповсюдженою формою ПІІ стають неречові, рухомі активи. Останні існують при невеликому первіс­ному фінансуванні, а то й без будь-якого переміщення фінансо­вого капіталу за кордон.

Названа форма ПІІ передбачає передавання підконтрольній філії управлінських навичок, торговельних секретів, технологій, права ви­користання торговельної марки батьківської компанії тощо. У зв'язку з цим особливу увагу слід звернути на технологічний трансфер.

Технологічний трансфер включає не лише появу на ринку но­вого устаткування, а й уміння працювати на ньому (техніки ви­конання операцій на ньому). В галузях промисловості, в яких роль інтелектуальної власності істотна, таких як фармакологія або освіта, медицина, наукові дослідження, доступ до ресурсів і розробок материнської компанії призводить до отримання вигод. які набагато перевищують ті, котрі могли бути отримані внаслі­док вливання капіталу. Це пояснює інтерес багатьох урядів до того, щоб ТНК розміщували науково-дослідницькі центри (поту­жності) в їхніх країнах.

Інтегральною частиною технологічного трансфера є мене­джерські здібності, котрі виступають найбільш значним компо­нентом ПІІ.

До принципів технологічного трансфера відносять:

1) корисність відповідної технології.

2) сприятливі соціальні й економічні умови, які забезпечують передавання;

3) готовність і здатність приймаючої сторони використати і пристосувати (адаптувати) технологію.

В індустріальних країнах складні технологічні пронеси відпо­відають рівню їх соціально-економічного розвитку. Фахівці цих країн здатні вирішувати проблеми, що виникають при введенні нових технологій. В країнах, що розвиваються, технологічний трансфер зіштовхується з рядом проблем, зокрема з нестачею кваліфікованих кадрів. Для них технологічний трансфер економі­чно й соціально виправданий лише в тому випадку, якщо техно­логічні новини будуть пристосовані до місцевих умов.

Вплив ПІІ на розвиток міжнародних економічних відносин, на стан світового виробництва країни-інвестора і країни-реципієнта неоднозначний.

Загальний економічний ефект ПІІ проявляється в тому, що пе­реміщення інвестицій з однієї країни до іншої збільшує обсяг су­купного світового виробництва внаслідок ефективнішого пере­розподілу і використання чинників виробництва. При цьому в країні, що вивозить капітал, доходи власників капіталу зроста­ють, а доходи власників інших чинників виробництва (праці й землі) скорочуються. В країні, яка ввозить капітал, доходи влас­ників капіталу зменшуються, а доходи власників інших чинників виробництва збільшуються.

На окремі приймаючі країни країни-інвестори ПІІ справля­ють як позитивний, так і негативний вплив. В приймаючих країнах ПІІ справляють позитивний вплив на нагромадження капіталу, приносячи разом з інвестиціями нову технологію ви­робництва й управління, зменшуючи розміри безробіття, сти­мулюючи внутрішню конкуренцію. Позитивно впливають ПІІ і на стан платіжного балансу, зменшуючи залежність країни від імпорту за рахунок внутрішнього виробництва і на певний час скорочуючи дефіцит за поточними операціями. Негативний вплив ПІІ на приймаючі країни полягає в тому, що вони ство­рюють небезпеку:

- залежності від впроваджуваної нової технології;

- відпливу розумів у дослідницькі центри головного підпри­ємства в країні базування;

- придушення конкуренції;

- порушення трудового законодавства;

- збільшення імпорту товарів, необхідних транснаціональній корпорації;

- економічного і політичного втручання ТНК в діяльність уряду приймаючої країни.

Негативні наслідки ПІІ досить істотні, особливо для країн, що розвиваються, однак за умов нестачі інвестиційних ресурсів бі­льшість приймаючих країн прагне залучити іноземний капітал шляхом надання податкових та інших пільг.

Для країни базування позитивний ефект ПІІ перевищує такі негативні наслідки, як утрата робочих місць для трудящих, виве­дення з-під оподаткування частини прибутку ТНК, можливість втрати останніми конкурентних позицій на світовому ринку вна­слідок недостатнього використання технологічних переваг. Для ТНК ПІІ є інструментом створення системи міжнародного виро­бництва, розміщеного в багатьох країнах, але контрольованого з одного центру.

У наступний час зростає роль ТНК на міжнародному ринку інвестицій. На їх частку припадає переважна кількість угод. Пря­мі іноземні інвестиції здійснюються, як правило, шляхом ство­рення нових підприємств або придбання існуючих місцевих фірм, що забезпечує зростання обсягів виробництва. Список про­відних ТНК за показником «іноземні активи» наведений у

Здійснюючи ПІІ транснаціональні корпорації беруть до уваги насамперед стан розвитку міжнародного ринку інве­стицій.

Важливим чинником, що визначає розвиток міжнародного ри­нку інвестицій і полегшує міжнародну міграцію капіталу, є про­ведення національними урядами й міжнародними організаціями політики лібералізації міжнародного інвестиційного простору і вироблення уніфікованих норм державного регулювання інвес­тиційних процесів. Вони містяться як у двосторонніх, так і в ба­гатосторонніх міждержавних, регіональних угодах про захист і заохочення капіталовкладень, які діють у рамках міжнародних економічних організацій, зокрема СОТ. До норм державного регулювання ПІІ можна віднести:

- по-перше, надання державних гарантій як країною базуван­ня, так і приймаючою країною. Гарантією інвестицій на багато­сторонньому рівні займається Багатостороннє агентство з гаран­тування інвестицій, створене під егідою Світового банку. Гарантії інвестицій містяться в Ломейській конвенції, підписаній між країнами ЄС і багатьма країнами, що розвиваються. В угоді «Про торговельні аспекти інвестиційних заходів (TRIMS), підписаній країнами-членами COT, міститься пряма заборона на викорис­тання по відношенню до іноземних інвесторів заходів державної промислової політики;

- по-друге, врегулювання інвестиційних спорів. Так, у рамках Країн — членів ОЕСР прийнято принцип міжнародного арбітражу, оскільки часто врегулювання спорів на базі національного законо­давства не влаштовує як країни базування, так і приймаючі країни;

- по-третє, усунення подвійного оподаткування;

- по-четверте, страхування зарубіжних інвестицій;

- по-п'яте, дипломатична та адміністративна підтримка. На­приклад, урядові переговори із зарубіжними партнерами про створення найбільш сприятливих умов за рубежем для націона­льних інвесторів або запрошення представників міжнародного бізнесу до складу міжнародних делегацій для обговорення еко­номічних питань.

Щодо України, то прямі іноземні інвестиції ще не почали суттєво впливати на її економічний та політичний розвиток. Разом з тим. останні тенденції свідчать про поступове збіль­шення обсягу залучених ПІІ, що обов'язково приведе і до зага­льного підвищення впливу діяльності ТНК на розвиток країни.

Країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою прагнуть привернути інвестиції за рахунок створення пільгового режиму господарювання для іноземного інвестора, використову­ють заходи промислової політики, пов'язані зі стимулюванням міжфірмової кооперації між вітчизняними та іноземними інвес­торами, заохочують експортну діяльність підприємства з інозем­ною участю тощо.

Найбільш ліберальний підхід до залучення ПІІ серед країн, що розвиваються, характерний для Латинської Америки.

Із країн, ринок яких ще формується, найбільш привабливими для іноземного інвестора є Бразилія, Аргентина, Мексика, Польща, Чехія.

В основному транскордонне інвестування в країнах, що розвиваються, здійснюється в рамках інтеграційних об'єднань, а вивезення капіталу з країн, що розвиваються, в розвинуті країни незначне.