Однією з головних функцій міжнародних валютно-фінансових структур є недопущення кризових потрясінь у міжнародних валютних відносинах.
Як і раніше, і МВФ, і Світовий банк продовжують висувати стереотипні стандартні вимоги до всіх без винятку країн світу, які користуються їхніми кредитами, і відповідне стереотипне пояснення неефективності використання країнами цих кредитів.
Відомо, що МВФ і СБ були створені для розв'язання завдань світу, де панували фіксований режим валютного курсу і контроль за рухом капіталів. Сьогодні постав зовсім інший світ глобальних фінансів, коли існують всезагальна конвертованість валют із поточних рахунків, вільний рух капіталів в умовах плаваючих валютних курсів. За цих умов координуюча функція МВФ для розвинених ринкових економік виявляється взагалі непотрібною. Разом з тим концентрація зусиль МВФ на країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою (так званих транзитних країнах) також виявляється малоефективною.
Стандартні вимоги до країн, що розвиваються, були розроблені у відповідь на структурну кризу в Латинській Америці у 80-х роках XX ст., узгоджені між МВФ, СБ і Казначейством США. Вони відомі як "Вашингтонська угода" і з часом стали своєрідною економічною доктриною. Ця доктрина ґрунтується на таких вимогах:
• підвищення відсоткових ставок;
• здійснення жорсткої монетарної і фіскальної політики;
• лібералізація цін, руху капіталів, відкритість економіки;
• приватизація та макроекономічна стабілізація шляхом скорочення інфляції і бюджетного дефіциту.
Головною складовою кризи в цьому регіоні стало падіння довіри інвесторів, для відродження якої у МВФ є добре відомі ліки — підвищення відсоткових ставок, що дало шанс непогано заробити світовим фінансовим спекулянтам, які, ніким не контрольовані, зрештою своїм масовим виходом розвалили нестабільні ринки.
Окреме питання — перехідні економіки України, Росії, інших країн СНД. Рекомендації МВФ передбачають існування до початку реформування бодай зародкових ринкових процесів і структур, як це мало місце в постсоціалістичних країнах Центральної Європи та Балтії.
В умовах пострадянського простору такої бази немає, тому ситуація потребує радикальної переоцінки стратегії МВФ і СБ.
Визначаючи неефективні дії МВФ в умовах сучасної світової валютно-фінансової кризи, необхідно зупинитися на трьох групах причин, які призвели до кризи.
Перша група — це хиби, які виявилися у різних сферах, зокрема в невжитті заходів щодо стримування перегріву економіки й у недостатній гнучкості валюти, що в поєднанні з гарантіями підтримки банківських корпорацій призвело до надзвичайно великого обсягу зовнішніх позик, часто з коротким строком погашення і значним валютним ризиком.
Друга група — це високий ступінь невиправданого державного втручання в економіку, в тому числі у формі надання кредиту на основі особистих зв'язків і вказівок уряду, наслідком чого були неефективні інвестиції та погіршення якості банківських балансів в умовах недостатнього банківського нагляду.
Третя група — це брак даних про проблеми цих країн, причому не тільки від усього світу, а й від них самих, що породило самозаспокоєність влади і хибне почуття безпеки в іноземних інвесторів, викликало паніку на ринку.
Критичне ставлення до діяльності МВФ характерне сьогодні для певної частини економічних і політичних кіл України. Але найбільш послідовно діяльність МВФ критикує західна преса, в якій нерідко зустрічаються матеріали, де МВФ оголошується винуватцем як недавніх фінансових проблем міжнародного ринку, так і спотворення економічних процесів у ряді країн, які активно користуються підтримкою, а точніше кредитами, Міжнародного валютного фонду.
Критика кредитної політики МВФ ґрунтується переважно на тому, що за відсутності реальних позитивних зрушень в економічному становищі країни-позичальниці, остання фактично потрапляє в залежність від кредитора, який диктує не завжди виправдані умови. Багато держав, гостро потребуючи фінансової підтримки, вимушені погоджуватися з волею кредитора.
На сьогодні найбільш актуальним є питання, як досягти розважливої поведінки не тільки позичальників, а й кредиторів.
Для того щоб розв'язати проблему боргової кризи, МВФ висуває жорсткі вимоги до країни-позичальниці, але не передбачає жодних стягнень до кредиторів. Тому є заяви працівників МВФ про те, що його роль має змінюватися. Важливо поставити в рівні умови і кредиторів, і позичальників, аби уникнути виснаження валютних резервів країн.
Отже, на порядку денному сьогодні стоїть питання про реформування постбреттон-вудських фінансових інституцій, щоб привести їх діяльність у відповідність до потреб світової фінансової системи, яка вступила у смугу тривалих кризових потрясінь.
Тому азіатська криза означає завершення певного етапу розвитку світової економіки і відповідних стереотипів світової економічної думки і політики.
На сьогодні світова економічна теорія і практика відійшли досить далеко від традиційного "чистого" монетаризму і кейнсіанства, тому використовувати на практиці ці теорії в сучасних умовах можна лише з високою часткою відносності.
Таким чином, необхідні нові підходи у трактуванні проблем перехідних економік, нове мислення і політика, що залишає позаду застарілі й уже недоречні орієнтації МВФ і СБ. Потрібна нова доктрина на основі перегляду поглядів, що панували в економічній думці й політиці Заходу протягом останніх двадцяти років.
Світ стоїть сьогодні на порозі формування та утвердження нових правил гри, які, безперечно, зменшать значення стихійних сил ринку і підвищать регулятивну роль міжнародних фінансових інститутів та держав на національному рівні.
Можливо, на рубежі тисячоліть ми станемо свідками повернення до елементів Бреттон-Вудської системи регулювання глобальної економіки та світових валютно-фінансових процесів.
Контрольні запитання і завдання
1. Що таке валютне регулювання?
2.Дайте визначення валютної політики.
3. Назвіть характерні особливості облікової та девізної політики.
4. Які особливості валютного демпінгу?
5. Розкажіть про використання девальвації і ревальвації нині та за часів дії золотомонетного стандарту.
6. У чому полягають особливості застосування валютних обмежень?
7. Що таке валютний кліринг?
8. Коли застосовується валютна блокада?
9. Яка мета застосування захисних валютних застережень?
10. Визначте економічну спрямованість системи національного валютного регулювання.
11. Визначте головні причини новітньої світової валютно-фінансової кризи. Які країни вона охопила?
12. Охарактеризуйте поведінку міжнародних валютно-фінансових структур в умовах кризи.
13. Які головні вимоги ставлять МВФ і СБ перед країнами?
14. Які основні засади критики кредитної політики МВФ і СБ з боку провідних економістів світу?
15. Які, на вашу думку, вжито найефективніші заходи на шляху подолання наслідків світової валютно-фінансової кризи?
16. Які основні напрями вдосконалення діяльності міжнародних фінансових структур у сучасних умовах?
