В економічній літературі цінними паперами називають фінансові документи, які продаються і купуються, а також дають право їх власнику одержувати в майбутньому грошову винагороду. До цінних паперів належать акції, облігації, депозитні сертифікати, казначейські зобов'язання, чеки, векселі та інші аналогічні фінансові документи. На відміну від нерухомого майна — земельних ділянок, будівель, залізниць та інших споруд — цінні папери є рухомим, ліквідним товаром особливого роду.
Купівля цінних паперів за своєю формою досить близька до позики капіталу. Так, власник грошей, купуючи ті чи інші цінні папери, надає в розпорядження їх емітентів гроші, які можуть використовуватися для розвитку виробництва або розширення торговельної діяльності. Однак цінні папери не можуть бути формою існування дійсного капіталу. Реальний капітал завжди функціонує окремо від цінних паперів. При їх продажу цінні папери дають їх емітенту можливість володіти капіталом, але самі вони не є капіталом. Чому?
По-перше, цінні папери не можуть бути безпосередньо авансовані у виробництво, вони не можуть пройти першу стадію кругообігу капіталу без того, щоб попередньо не перетворитися в гроші.
По-друге, цінні папери не завжди можуть бути перетворені в гроші ще й тому, що капіталом вони є не в дійсності, а в перспективі.
По-третє, при подальшому обігу цінних паперів на ринку їхня ціна може змінюватися в той чи інший бік, тоді як загальна маса капіталу за рахунок цього не змінюється, а залишається попередньою.
Поява цінних паперів зумовлена безпосередніми потребами процесу суспільного відтворення, оскільки розвиток національних економік вимагає все більше і більше капіталовкладень, які навіть великі комерційні банки не в змозі забезпечити.
У післявоєнні десятиліття значно зросла роль емісії цінних паперів у фінансуванні капіталовкладень. Саме цінні папери все більшою мірою перетворюються у специфічні інструменти розподілу грошових ресурсів між господарюючими суб'єктами. Цей процес одержав назву сек'юритизації. Емітентами цінних паперів виступають окремі фірми і корпорації, центральні уряди та муніципальні органи влади.
Випуск цінних паперів реалізується спочатку на первинному ринку шляхом прямого звернення емітента до інвесторів чи через посередника, який бере на себе зобов'язання реалізувати ці папери. Цінні папери, придбані інвесторами при емісії, потім можуть бути ними перепродані на вторинному ринку, який складається з фондових бірж та позабіржового обігу.
Спочатку цінні папери функціонували на території країн-емітентів, згодом вони переступили національні кордони і стали обертатися на ринках інших країн. Цей процес особливо прискорився у 70-ті роки, коли в розвинутих країнах були відмінені обмеження на переміщення капіталу за кордон. У результаті цього фондовий ринок набув інтернаціонального характеру. Загалом частка п'яти промислово розвинутих країн (США, Японія, Німеччина, Велика Британія і Франція) складає понад 70 % всього обсягу світового ринку цінних паперів.
Міжнародний ринок цінних паперів почав формуватися у результаті масового вивозу капіталу перш за все з країн, яким належать основні транснаціональні корпорації та банки. Формування цього ринку було прискорено такими факторами:
• сучасною науково-технічною революцією, що породила проекти, реалізація яких потребувала використання капіталу декількох країн;
• розвитком інтеграційних процесів;
• стійкістю валютних курсів;
• використанням спільних багатонаціональних валют;
• успіхами у розбудові банківської та біржової справи. Міжнародний ринок цінних паперів є фактором, який полегшує різним господарським суб'єктам доступ до міжнародного ринку вільних капіталів і прискорює світовий процес економічного зростання. Сьогодні він є основним інститутом, який регулює міжнародне інвестування.
Ринок цінних паперів займає особливе місце у структурі сучасного міжнародного інвестиційного ринку, що обумовлено насамперед унікальними особливостями цінних паперів як фінансово-інвестиційних інструментів.
