Вибір величини вартості, що найбільшою мірою буде відповідати цінності об’єкта угоди, передує процесу оцінки підприємства та його потенціалу.
У даному контексті вартість – це грошовий еквівалент цінності об’єкта, який покупець готовий обміняти на право власності на цей об’єкт.
Варто розмежовувати поняття вартість і ціна, оскільки перша – це очікувана ціна як результат прояву конкретних умов, а друга відбиває факт витрат, що відбувся, на покупку аналогічних об’єктів за минулими угодами.
Оскільки уявлення про цінність об’єкта залежить від конкретних інтересів покупця, то оцінювачу доводиться визначати різні види вартості.
У міжнародних стандартах оцінки (МСО-2003) «Загальні поняття і принципи оцінки», «Нормах професійної оцінної діяльності оцінювача» України, Національному стандарті №1 «Загальні принципи оцінки майна і майнових прав» України найчастіше зустрічаються види вартості, класифіковані за такими ознаками:
- за ступенем ринковості;
- за цілями оцінки;
- за характером аналога;
- за принципами бухгалтерського обліку;
- залежно від перспектив розвитку підприємства.
За ступенем ринковості розрізняють ринкову та неринкову вартість.
Поняття ринкової вартості,викладене в Міжнародних стандартах оцінки (МСО), прийнятих в 39 країнами світу, у редакції 2003р. звучить так:
«Ринкова вартістьє розрахункова величина, рівна грошовій сумі, за яку передбачається перехід майна з рук у руки на дату оцінки в результаті комерційної угоди між добровільним покупцем і добровільним продавцем після адекватного маркетингу; при цьому покладається, що кожна із сторін діяла компетентно, розважливо і без примусу». (Стандарт 1 п.3 Визначення).
Україна прийняла дані Міжнародні стандарти і у своєму Національному Стандарті №1 «Загальні принципи оцінки майна і майнових прав», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №1440 від 10.09.2003р., адекватно визначила поняття ринкової вартості:
«Ринкова вартість – вартість, за яку можливе відчуження об’єкта оцінки на ринку подібного майна та дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна зі сторін діяла зі знанням справи, розсудливо і без примусу».
У тому випадку, коли не виконується хоча б одна з умов для визначення ринкової вартості, базою оцінки виступають неринкові види вартості,
до яких, відповідно з Національним Стандартом №1, належать: вартість заміщення, вартість відтворення, залишкова вартість заміщення (відтворення), споживча вартість, вартість ліквідації, вартість у використанні, інвестиційна вартість, спеціальна вартість.
За цілями оцінки розрізняють споживчу, інвестиційну, спеціальну, страхову, заставну, оподатковувану, утилізаційну вартість.
Споживча вартість – еквівалент цінності, яку конкретна власність має для конкретного користувача, без урахування найбільш ефективного використання цієї власності або грошової суми, що могла б бути отримана від її продажу. Даний вид вартості належить до неринкових і відбиває наміри власника, не пов’язані з купівлею-продажем та наданням в оренду.
Інвестиційна вартість – вартість визначена з урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об’єкт оцінки. Розраховують при обґрунтуванні інвестиційних проектів. Основними причинами, за якими інвестиційна вартість може відрізнятись від ринкової, може бути розходження: в оцінці майбутньої прибутковості; в уявленнях про ступінь ризику; в умовах оподаткування.
Спеціальна вартість – сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації або особливої зацікавленості потенційного покупця в об’єкті оцінки.
Страхова вартість – вартість власності для визначення суми покриття за страховим договором або забезпечення вимог у зв’язку з втратою або пошкодженням застрахованих активів.
Оподатковувана вартість - вартість майна, що розраховується на базі визначень, які містяться у відповідних нормативних документах, що відносяться до оподаткування власності.
Заставна вартість - вартість активів, яку кредитна установа або інша організація, що займається фінансуванням на основі забезпечення певним майном, сподівається одержати від їх продажу за умов неплатоспроможності одержувача позики або невиконання ним інших боргових зобов’язань.
Утилізаційна (скрапова) вартість - вартість об’єкта власності -
вартість об’єкта власності (за винятком земельної ділянки) не при існуючому його використанні об’єкта, а визначена як сукупна вартість матеріалів, з яких складається цей об’єкт, без додаткового ремонту. Утилізаційна вартість є відображенням поточної ціни, яку реально можна одержати за об’єкт за умов його розпродажу «на запчастини», припускаючи при цьому, що продане майно може бути перебудовано, перетворено для нового використання або бути джерелом запасних частин для інших об’єктів, термін служби яких ще не закінчився. Крім того, утилізаційною є вартість брухту або вартість сировини для вторинної обробки.
Залежно від характеру аналога розрізняють вартість відтворення та вартість заміщення.
Вартість відтворення– це визначена на дату оцінки поточна (тобто приведена у відповідність із цінами на дату оцінки шляхом дисконтування або використання фактичних цін) вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об’єкта, який є ідентичним об’єкту, який є ідентичним об’єкту оцінки.
Вартість заміщення– визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об’єкта, подібного до об’єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною.
За принципами бухгалтерського обліку розрізняють балансову, залишкову та справедливу вартість.
Балансова вартість – витрати на будівництво або придбання об’єкта власності, відображені в бухгалтерському балансі. Балансова вартість буває первісною та відновлювальною. Первісна вартість – це історична вартість об’єкта на момент ведення в експлуатацію. Відновлювальна вартість – вартість відтворення раніше створених основних засобів у сучасних умовах; визначається у процесі переоцінки основних фордів.
Залишкова вартість – балансова вартість об’єкта власності за винятком усіх видів зносу.
Справедлива вартість (у вітчизняній практиці поняття з’явилось у зв’язку з вступом у дію з 01.01.2000 року Закону України «Про бухгалтерський облік і звітність в Україні» і введенням Національних положень (Стандартів) бухгалтерського обліку) – це сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов’язань у результаті операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. В даний час відповідно до вимог стандартів складання фінансової звітності необхідно визначати справедливу вартість основних засобів, нематеріальних активів і запасів для одержання достовірної і об’єктивної інформації в процесі їхньої оцінки та переоцінки.
Справедлива вартість залежно від об’єктів її визначення може дорівнювати ринковій вартості, залишковій вартості заміщення (відтворення) (якщо мова йде про оцінку спеціалізованого майна, майна спеціального призначення або спеціальної конструкції).
Залежно від перспектив розвитку підприємства розрізняють вартість діючого підприємства та ліквідаційну вартість.
Вартість діючого підприємства (вартість у використання) – це вартість підприємства, що сформувалося, як єдиного цілого за умов його подальшого використання специфічним запланованим або існуючим способом. Оцінка діючого підприємства передбачає, що бізнес має сприятливі перспективи розвитку, тому можна очікувати збереження підприємства як системи.
Ліквідаційна вартість – вартість, яка може бути отримана за умов продажу об’єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості (банкрутство та відкритий продаж на аукціоні).
