Механізм процесу оцінки, відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України» від 12 липня 2001 р. (із внесеними змінами та доповненнями 2005 р.), регламентується Національним Стандартом №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» і включає наступні процедури:
1. Підготовчий етап (ознайомлення з об’єктом оцінки, характерними умовами угоди, для укладання якої здійснюється: оцінка, визначення бази оцінки, надання замовнику пропозицій із приводу істотних умов договору на проведення оцінки).
2. Укладення договору на проведення оцінки.
3. Ознайомлення з об’єктом оцінки, збирання та опрацювання вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки.
4. Ідентифікація об’єкта оцінки та пов’язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів.
5. Вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування.
6. Узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів.
7. Складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об’єкта оцінки на дату оцінки.
8. Доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об’єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).
Незважаючи на те, що механізм процесу оцінки має універсальний характер, цілі, для яких здійснюється така оцінка можуть істотно варіювати. Так, вищезгаданим Законом «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», регламентуються обов’язкові випадки проведення вартісної оцінки:
- створення підприємств на базі державного майна або майна, що є в комунальній власності;
- реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств з державною часткою майна (часткою комунального майна);
- виділення або визначення частки майна в спільному майні, у якому є державна частка (частки комунального майна);
- визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника зі складу такого товариства;
- приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є в комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду;
- переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку;
- оподаткування майна згідно з законом;
- визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом;
- в інших випадках за рішенням суду або в зв’язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.
Крім цих обов’язкових випадків, оцінка може здійснюватись також з метою:
- формування статутного фонду господарчого товариства (без пайової участі держави);
- розробки плану розвитку підприємства;
- оцінки ефективності управління;
- вибору варіанта розпорядження власністю;
- обгрунтування ціни купівлі-продажу підприємства або його частки;
- перевірки фінансової дієздатності позичальника;
- установлення розміру страхового внеску і страхових виплат;
- перевірки обґрунтованості котирувань цінних паперів;
- перевірки доцільності інвестиційних вкладень.
Існування різноманітних цілей оцінки посилює вимоги до обґрунтованості і вірогідності величини вартості, яка повинна правильно відбивати сферу використання результатів оцінки.
