План
1. Економічна система: суть, структура, елементи і типи.
2. Власність: суть, типи, форми.
3. Роздержавлення і приватизація.
Економічна система являє собою всю сукупність економічних процесів, що відбувається в даному суспільстві на основі діючих в ньому відносин власності і організаційних форм господарювання..
Взаємозв'язок і відносини між елементами системи характеризують її цілісність. Основними елементами економічної системи є:
1. Продуктивні сили і виробничі відносини.
2. Господарський механізм - спосіб регулювання господарської діяльності на макрорівні або на рівні всієї економки. Конкретні економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами і організаційні форми господарської діяльності (малі підприємства, кооперативи).
Продуктивні сили суспільства- це люди з культурним досвідом всіх поколінь, які володіють навиками до праці і виробляють матеріальні і духовні блага.
Продуктивні сили - це засоби виробництва, створені суспільством нематеріальні фактори виробництва (знання, наука, досвід, культура, інформація).
Центральне місце у продуктивних силах належить людині і її праці. Історично продуктивні сили розрізняють за рівнем розвитку:
1. примітивно ручне виробництво;
2. механізоване виробництво;
3. автоматизоване виробництво;
4. ручне виробництво на основі автоматизації з приміненням сучасного устаткування і нематеріальні технології (інформаційна, біотехнологія, технологія лазерної обробки).
Виробничі відносини - це відносини, які виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ. Сукупність виробничих відносин утворює економічну базу суспільства і є фундаментом формування і розвитку ідеологічної і політичної надбудови. Надбудова має бути адекватна базису, що склався в суспільстві.
Вона не лише утворюється базисом, а в свою чергу активно впливає на економічні відносини, регулює їх за допомогою специфічних нормативних актів (законів, які приймаються Верховною Радою України).
При цьому надбудова може сприяти економічному розвитку або протидіяти йому. А тому економічні відносини вивчають у взаємодії з надбудовою, особливо з економічною політикою.
До типів економічних систем відносимо:
1. Традиційна економічна система (притаманна слаборозвинутим країнам). Основні види виробництва: сільське господарство;- мисливство; - рибальство.
Відстала технологія, ручна праця, багатоукладність економіки, натуралізації виробництва і активна роль держави, підтримання традицій і звичаїв, кастовий поді. суспільства.;
2. Адміністративно-командна: монополія державної власності: монополізація і бюрократизація виробництва; централізоване директивне планування та управління виробництвом: централізований розподіл матеріальних, трудових, фінансових ресурсів; держапарат керує господарською діяльністю переважно за допомогою адміністративних методів, в результаті чого підривається матеріальна зацікавленість в результатах праці, розвивається бюрократизація господарського механізму, монополізація виробництва і реалізації продукції; відсутність конкуренції ліквідує інтерес міністерств і відомств до впровадження нових технологій і техніки.
3. Ринкова економіка вільної конкуренції (характерна для 19-20 сторіччя): приватна власність на засоби виробництва; велика кількість товаровиробників однорідної продукції і вільна конкуренція між ними; вільне ціноутворення; свобода суб'єктів господарської діяльності; стихійне ринкове регулювання; держава не грає ніякої ролі в розподілі ресурсів,відсутня необхідність державному управлінні і плануванні економічних процесів.
4. Сучасна ринкова економіка (сучасний капіталізм характерний особливо для другої половини 20 сторіччя): колективно-приватна і державна власність;
державне регулювання економіки з метою стимулювання споживчого попиту пропозиції на рівні підприємства у вигляді маркетингових систем, управління на рівні економіки в цілому -це державне індикативне планування, регулювання цін податкової системи, фінансово-кредитної системи; вирішується проблема використання ресурсів (обмежених); все більше ресурсів, як крупних підприємств, так і державні, направляються на розвиток людського фактору: фінансування системи освіти, вдосконалення медичного обслуговування, вирішення соціальних проблем суспільства (30-40% бюджетних асигнувань направляється на боротьбу з бідністю).
Відносини власності є соціально-економічною основою функціонування економічної системи.
Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ.
Однак власність - це не лише юридична її й економічна категорія. Причому остання є визначальною саме економічні відносини власності детермінують їхню юридичну форму. Класифікацію відносин власності здійснюють за такими критеріями:
- внутрішньогенетичним;
- суб'єктами і економічними рівнями:
- об'єктами;
- типами, формами та видами.
Найважливішою для розкриття сутності відносин власності і в той же час найскладнішою для розуміння є структура власності з внутрішньогенетичної точки зору.
Суть відносин власності в науковій літературі розкривають через аналіз взаємодії відносин привласнення і відчуження.
Привласнення - це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ природи і суспільства, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб'єктів.
Володіння характеризує не обмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом власності.
Розпорядження - це здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам право прийняття планових і управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта власності.
Користування (використання) - це процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта власності, а також створених за його допомогою благ.
Парною категорією привласнення є відчуження.
Відчуження - процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, уречевлення результатів функціонуючої та суспільної праці з перетворенням власності суб'єктів на об'єкти економічних відносин.
Основними суб'єктами власності є: особа, колектив і держава. А об'єктами є: основні засоби виробництва, особисте майно, корисні копалини, надра.
Основними типами відносини власності є: індивідуальний тип власності який має форми: індивідуально - трудова - де засоби виробництва належать власнику і він на них працює; індивідуально-приватна - засоби виробництва належать власнику, а працює на них наймана робоча сила; а також змішана форма.
Загальний тин - який має форми: державна засоби виробництва належать державі і працює на них співвласник ( громадянин України); акціонерна власність - засоби виробництва належать акціонерам а працюють на них як акціонери так і наймані робітники. Акціонер - це той, хто вніс певний пай у капітал підприємства і в результаті цього отримав титул власника: цінний папір - акцію. Акціонерна власність школи, якщо підприємство діє. не може бути фізично розділена. Позбавлення чи отримання частини власності може відбуватися тільки шляхом відчуження відповідних акцій. Кооперативна форма власності ( пайова власність) об'єднана частина власності, де право безпосереднього контролю об'єкта належить групі суб'єктів, які домовляються про спосіб управління нею. і самі на них працюють.
Згідно Закону України «Про власність» існують такі форми власності: приватна, колективна і державна.
3. Роздержавлення - це перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших (недержавних) формах власності. Воно означає істотне скорочення державного сектора економіки і масштабів державного втручання в економіку.
Роздержавлення може здійснюватися двома шляхами:
- приватизації державних підприємств;
- комерціалізації державних підприємств.
Приватизація - це відчуження майна, що перебував у загальнодержавній і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.
Комерціалізація державних підприємств означає позбавлення невластивих державі функцій господарської діяльності і перетворення їх у самостійні господарські одиниці, які будують свою діяльність на засадах підприємництва, тобто самостійно і цілком беруть відповідальність за результати господарської діяльності.
Зміни форм власності викликані масштабною приватизацією, яка є як одним із основних елементів ринкової трансформації української економіки.
В Україні об'єктами масової приватизації стали:
1) майно державних підприємств;
2) державний житловий фонд; *$) державний земельний фонд
Відчуження державної власності передбачає можливість як продажу об'єктів власності, так і їх безплатної передачі новим власникам.
Приватизація підприємств як економічне явище властиве не тільки країнам з перехідними економічними системами ( як, наприклад, для України), але й для країн з розвинутими системами змішаного типу.
Способом приватизації:
1. Оренда підприємств з наступним викупом остаточній вартості.
2. Викуп майна трудовим колективом, або аукціон.
3. Безкоштовна передача майна трудовому колективу.
4. Банкрутство.
У країнах з розвинутими ринковими системами приватизація має обмежені масштаби. Вона передбачає використання ринкових (грошових) способів відчуження і направлена перш за все на оздоровлення державних фінансів:
- скорочення витрат державного бюджету на утримання неефективних державних підприємств;
- збільшення дохідної частини за рахунок продажу капіталу і значних податкових надходжень від "оздоровлених" у приватних руках підприємств.
У країнах з перехідною економікою приватизація має інші параметри. Тут цілями приватизації виступають:
- прискорення розвитку вільного підприємництва;
- розширення приватного сектора в економіці;
підвищення в послідуючому ефективності використання виробничого майна за рахунок включення вільної економічної ініціативи, високого особистого інтересу нових власників по ефективному використанню економічних ресурсів, що їм належать.
Література
1. Башнянин Г.І., Шевчук Є.С. Політична економія.-Л,2006.-Т.2-3
2.Башнянин І.І.,. Лазур Л.Ю., Медведєв В.С. Політична економія - К, 2008. - Т.3.
3. Білецька Л.В., Білецький О.В, Савич В.І. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка. - К, 2006. - Гл. 3-4.
4. Єщенко П.С., Палкін Ю.І.Сучасна економіка. - К, 2006. Розд.4.п.2.
5. МочерниЙ С.В, Ларін Л.С.Політична економія. - К, 2006. - Т.4.
6. Оганян Г.А, Паламарчук В.О, Румянцев А.П.Політична економія.К, 2006. Розд.І. п
7. Предборьский В.А, Гарін Б.Б, Кухаренко В.Д. Економічна теорія – К 2007 Розд.1.п.6-7
Додаткова література
1. Гальчинський А.С. Основи економічних знань. - К, 2006. - Розд.7.
2. Климко Г.Н., Несторе нко В.Н. Основи економічної теорії. Політекономічний аспект. - К, 2003. - Розд.5.
