Види фінансово-економічного аналізу.

Аналіз умов праці у галузі за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу в галузі.

1.Литейное производство. Появление опасных и вредных факторов возможно на всех стадиях обработки материалов при проведении технологического процесса в литейных цехах. Основными из них являются:

1) Пыль дезинтеграции и конденсации. Пыль литейных цехов по дисперсному составу относится к мелкой и мельчайшей фракциям. Особую опасность представляет пыль с размерами частиц 1-10 мкм. Количество пылинок с размером 2 мкм при разных процессах составляет 62 – 87 % общего числа пылинок, находящихся в воздухе. При очистке отливок в барабанах в выделениях пыли содержится до 95 % двуокиси кремния (песок), а при выбивке отливок – до 99 %, а кроме песка в пыли содержатся и другие фиброгенные компоненты, такие как уголь, окислы железа и других металлов. Экспериментальные исследования показали, что примеси аморфного углерода и железистых материалов в пыли усиливают ее вредное воздействие на человека.

2) Выделения паров и газов. Выделяются следующие пары и газы – это ацетон, ацетилен, бензол, окись азота, окись углерода, двуокись серы, углекислый газ, формальдегид, хлор и другие. Основной вредный производственный фактор – окись углерода (угарный газ), источники выделения – плавильные агрегаты, сушильные печи, агрегаты поверхностной подсушки форм.

3) Избыточное выделение теплоты. Интенсивность теплового потока на ряде рабочих мест достигает высоких значений. Известно, что интенсивность менее 0,7 кВт/м² не вызывает неприятного ощущения, если действует в течение нескольких минут, а свыше 3,5 кВт/м² уже через 2 секунды вызывает жжение.

4) Повышенный уровень шума. Наибольшие уровни шума характерны для участков формовки, выбивки отливок, зачистки, обрубки и др. ультразвук применяют для обработки жидких расплавов и очистки отливок. Источники ионизирующих излучений применяют для плавки и выявления дефектов в отливках.

5) Повышенный уровень вибрации. Источником общей вибрации является сотрясение пола и др. конструктивных элементов здания от ударного действия выбивных решеток, центробежных и др. машин; а источником локальной вибрации – пневматические рубильные молотки, трамбовки и др. Параметры общей и локальной вибрации регламентируются ГОСТ-12.1.012-78.

6) Повышенное напряжение в электрических сетях. Основные источники поражения электрическим током – электропечи, машины и механизмы с электроприводом (конвейеры, подъемно-транспортные устройства).

7) Наличие движущихся механизмов и машин.

2. Кузнечно-прессовый цех. Санитарно-гигиенические условия труда в таких цехах характеризуются наличием в воздухе производственного помещения вредных токсичных веществ: масляный аэрозоль, образующийся при смазывании штампа; продукты сгорания смазочных материалов; сернистый газ; сероводород и др. Большие концентрации (3,9-4,1мг/м³) пылевидных частиц, окалины и графита, сдуваемых сжатым воздухом с поверхности матрицы поковок. Существуют выделения токсичных газов от нагревательных печей.

Кузнечно-прессовые цеха характеризуются значительным выделением теплоты, передаваемой излучением и конвекцией. Интенсивность теплового потока у нагревательных печей, прессов, молотов составляет 1,4-2,1кВт/м²; на рабочих местах при нагреве металла на высокочастотных установках 0,24-0,3кВт/м².

Конечно же, в таких цехах повышенный уровень шума и вибраций.

3. Цех термообработки. Опасные и вредные факторы, возникающие при термической обработке изделий, обусловлены ее видом, применяемым оборудованием и рабочими средами (расплав солей, воздушные, вакуумные и др.)

Основное оборудование – печи, нагревательные и охлаждающие устройства. Дополнительное – правки, очистки, оборудование поверхностного упрочнения, нанесения гальванических покрытий. Вспомогательное – средства механизации, подъемно-транспортное оборудование, вентиляторы, маслоохладительные системы.

Основные вредные и опасные производственные факторы:

1) Повышенная загазованность и запыленность воздуха рабочей зоны. Токсичными газами, содержащимися в составе контролируемых атмосфер и исходных газах, являются: окись углерода, аммиака, диоксид серы, бензол и др. Появление резкого запаха некоторых газов, например аммиака, является предупреждением о неполадках, а именно о нарушении герметичности трубопроводов и оборудования, о внезапном прекращении подачи воздуха в зону горения или об отсутствии устройств для отсоса воздуха от окон и дверей печей. В процессе термической обработки применяются цианистые соли – сильнейшие яды. При обработке растворами образуются выделения, и может происходить их разбрызгивание в результате химических реакций, протекающих на обрабатываемом материале. При этом пары щелочей и мелкие капли водяного пара в сочетании с другими солями могут быть причиной респиративных раздражений, воздействий на слизистую оболочку, органы зрения.

2) Повышенная температура материалов и поверхностей оборудования, повышенный уровень теплового излучения. Ожоги можно получить при выбросах расплава (если нарушен технологический процесс); при возгорании закалочных масел; при воспламенении горючих газов; при прикосновении к частям печей или к наружным частям оборудования. Перегрев и ожоги возможны за счет интенсивного теплового излучения, величина которого без применения средств защиты может достигать следующих значений: при загрузке в закалочно-отпускной агрегат 1,11 – 1,74 кВт/м², при выгрузке из этого агрегата 0,35 – 0,49 кВт/м²; при подъеме деталей из вертикальной закалочной печи 2,1 – 3,13 кВт/м²; при подогреве в газовой печи с выдвижным подводом 0,35 – 0,7 кВт/м², учитывая, что допустимая интенсивность теплового потока на постоянных рабочих местах равна 0,14 кВт/м².

3) Повышенное значение напряжения в электрических цепях. Электротермическое оборудование имеет токоведущие части непосредственно в рабочей зоне, зачастую без электрической изоляции, что представляет опасность при соприкосновении с такими частями в момент загрузки, выгрузки или перемещения нагреваемых изделий. Контакт человека с токоведущей частью возможен также через изделие или инструмент.

4) Повышенная напряженность электромагнитных полей. Электротермические установки для индукционного нагрева металлов и сплавов с машинными ламповыми генераторами относятся к типу электрических установок высокого напряжения (8 – 11 кВ), в которых ток промышленной частоты преобразуется в ток повышенной (0,5 – 10 кГц) или высокой (60 кГц – 5 МГц) частоты. При эксплуатации высокочастотных установок на организм человека могут воздействовать электрические и магнитные поля. При превышении допустимых норм, отсутствии защитных экранов воздействие электромагнитных полей вызывает помутнение хрусталика глаза, которое обнаруживается только через несколько дней или недель.

5) Повышенный уровень шума на рабочих местах и использование ультразвука при очистке и обезжиривании.

6) Движущиеся машины и механизмы (части оборудования, заготовки, материалы и т.д.)

Работы термиста связаны со значительными перемещениями в течение смены (4 – 5 км), переносом тяжестей массой до 10 кг и с неудобной рабочей позой в течение длительного времени.

4. Гальванический цех. Общая система мероприятий по безопасности труда при нанесении гальванических покрытий установлена ГОСТом 12.3.008-75 «Производство покрытий металлических и неметаллических неорганических. Общие требования безопасности». Современная технология нанесения гальванических покрытий состоит из следующих основных технологических операций: подготовка поверхности перед нанесением покрытий, приготовление растворов и электролитов, нанесение покрытий и их обработка.

Подготовка поверхностей. Есть следующие механические методы – шлифование, гидропескоструйный и дробеструйный, струйный с использованием металлической пыли. Эти методы характеризуются повышенной запыленностью металлической пылью, повышенным уровнем шума и вибрации, опасным уровнем напряжения в электрической цепи. Более эффективные и производительные методы подготовки поверхностей это химические, химико-механические, электрофизические, в которых опасными и вредными факторами являются органические растворители и др. химические вещества.

Приготовление электролитов. Вредные факторы это наличие химических веществ, таких как соли никеля, меди, цинка, хрома, цианистый натрий и калий, фенол, формальдегид, различные щелочи и кислоты. Такие вещества приводят к отравлениям и профессиональным заболеваниям. Опасность для человека представляет не только состав электролита, но и режим его работы, т.е. другими словами необходимо строго соблюдать технологические требования к режиму нанесения покрытий с точки зрения безопасности труда, т.к. при нарушении требований (увеличение продолжительности обработки, или увеличении температуры электролита) происходит увеличение испарения электролита. Кроме химических опасных и вредных факторов в гальванических цехах есть физические вредные факторы (шум, вибрации, ультразвук, электрический ток) и пожаро- взрывоопасность.

5. Цех механообработки. При механической обработке металлов, пластмасс и др. материалов на металлорежущих станках возникают:

1) Физические вредные и опасные факторы (движущиеся части оборудования, передвигающиеся изделия, высокая температура поверхностей деталей и инструмента, металлическая стружка, повышенная запыленность и загазованность воздуха, высокий уровень шума, вибрации, недостаточная освещенность);

2) Химические (при обработке полимерных материалов в воздух рабочей зоны поступает сложная смесь паров, газов и аэрозолей, а аэрозоль нефтяных масел , входящих в состав СОЖ может вызвать раздражение слизистых оболочек верхних дыхательных путей, способствовать снижению иммунобиологической реактивности);

3) Психофизические (физические перегрузки при установке, закреплении и съеме крупногабаритных деталей, монотонность труда, перенапряжение зрения);

4) Биологические (болезнетворные микроорганизмы и бактерии, проявляющиеся при работе с СОЖ).

6. Сборочный цех. Из физических факторов наибольшее значение имеют локальная вибрация и шум, создаваемые ручным механизированным инструментом, клепальными машинами, испытательными стендами, вибробункерами сборочных машин и т.д. Источники шума: молоты, прессы, вентиляторы, бункеры и др. При промывке и обезжиривании используется низкочастотный ультразвук (16-44 кГц) высокой интенсивности до 6-7 Вт/см², а при контроле сборочных соединений – высокочастотный (>80 кГц). Наиболее опасен контактный ультразвук при передаче через жидкости или твердые материалы.

Опасность отравлений возникает при неправильном обращении с органическими растворителями, ароматическими углеводородами, хромосодержащими притирочными и полировальными пастами, различными клеями и герметиками. Наличие металлической и абразивной пыли в воздухе рабочей зоны может привести к заболеванию слесарей-сборщиков хроническим пылевым бронхитом, профессиональной бронхиальной астмой. Применение поточно-конвейерных методов на сборке, чрезмерное дробление трудового процесса, увеличение однообразных движений вызывает состояние монотонности, снижаются функциональные возможности организма, появляется сонливость.

7. Сварочный цех и цех напыления. Повышенная запыленность и загазованность воздуха рабочей зоны, ультрафиолетовое, видимое и инфракрасное излучение сварочной дуги, электромагнитные поля, ионизирующие излучения, шум, ультразвук, статическая нагрузка на руку, содержание в воздухе сварочных аэрозолей (в составе которых металлы никель, хром, титан, алюминий, железо, вольфрам и др.) и токсичных газов (окись углерода, окислы азота и др.), могут быть искры, брызги и выбросы расплавленного металла.

Наиболее распространенным заболеванием работников-плавильщиков является хронический бронхит, т.к. рабочие подвергаются воздействию аэрозолей конденсации 6-ти валентного хрома, широко используемого для получения легирующих добавок для качественных сталей. Рабочий-плавильщик со стажем 28 лет имел токсико-пылевой бронхит – эмфизему легких с дыхательной недостаточностью – профессиональный рак легкого (через 6,5 лет после эмфиземы). Литейщики (рабочие формовочных отделений, обрубки) со стажем работы более 7 лет имеют болезненное состояние верхних дыхательных путей. По статистике у литейщиков с производственным стажем 17 … 18 лет и профессиональным 10 … 11 лет:

– 3,7 % обследованных имеют органические поражения среднего уха воспалительного характера (шум в ушах, ухудшение слуха);

– 11,8 % – повышен порог слухового восприятия на 35 – 40 дБ.

Средний возраст работающих в литейном цехе с симптомами слуховой дисфункции:

– обрубщики 45 ± 4 года;

– формовщики 36,5 ± 3,2 года;

– стерженщики 39 ± 6,2 года.

Виброболезнь обнаруживается через 5 … 8 лет от начала работы на виброопасной профессии, из всех обследованных работников металлообрабатывающей промышленности приблизительно 50 % больных – обрубщики литья и 50 % – формовщики, шлифовщики, слесаря.

Профессиональные заболевания кожи обнаружены у 31,4 % работников металлообрабатывающих специальностей и 5,7 % работников химической специальности. Из всех заболеваний подавляющее большинство 91,8 % составляют аллергические дарматиты и большой процент 86,8 – поражения кожи именно открытых частей тела.

У слесарей-сборщиков (уровень шума на рабочем месте превышал ПДВ на 5 – 10 дБ, максимальные уровни виброскорости на частотах 125 – 250 Гц): в возрасте до 40 лет со стажем работы от 5 лет жалуются на усталость в руках к концу смены, боли в предплечьх, суставах, судороги в пальцах; у 20,1 % – заболевания опорно-двигательного аппарата, причем чем больше стаж, тем больше жалоб. У слесарей-ремонтников (работа сходная, только без вибрации и шума) процент заболеваемости значительно ниже (6,6), причем зависимости от профессионального стажа не выявлено.

У рабочих занятых на кислородной резке металлов (содержание в воздухе окислов железа, марганца, азота, окись углерода превышает ПДК) появляются хронические профессиональные заболевания – пылевой бронхит и по типу острых отравлений (металлическая лихорадка, отек легких, токсическая пневмония). Из обследованных острой пневмонией в возрасте 15 … 36 лет: 24 % больных – работники умственного труда; 76 % – работники физического труда, причем мужчины болели чаще, чем женщины из-за вредных привычек.

В кузнечно-прессовых цехах и термических участках из-за повышенной температуры окружающего воздуха и значительного теплового (инфракрасного) излучения у рабочих возникает перегрев (или более тяжелая форма – тепловой удар) и судорожная болезнь.

Види фінансово-економічного аналізу.

Зміст аналізу визначається його завданнями. Розкриттю змісту аналізу сприяє його характеристика за декількома ознаками: за метою дослідження, аспектами дослідження, колом досліджуваних питань, досліджуваними об’єктами, суб’єктами, які проводять аналіз, широтою вивчення резервів, характером прийнятих рішень, періодичністю проведення, застосуванням технічних засобів.

Характеристика за метою дослідження повторює розглянуті вище завдання аналізу. За аспектами дослідження розрізняються фінансово-економічний, техніко-економічний, функціонально-вартісний аналіз та аналіз ефективності організації управління. Розбіжності між ними дуже великі, тому в спеціальній літературі вони трактуються як самостійні види аналізу.

Фінансово-економічний аналіз розкриває зміст фінансових показників в їх зв’язку з виробничими.

Таке поглиблення аналізу досягається при техніко-економічному аналізі. Для виявлення впливу техніки, технології, організації виробництва й управління на узагальнюючі вартісні показники і для більш повного розкриття резервів залучають техніко-виробничі показники, що характеризують використання техніки і матеріалів, питому витрату робочої сили, якість продукції і сировини.

Функціонально-вартісний аналіз спрямований на виявлення можливостей підвищення ефективності аналізованих об’єктів шляхом вибору найбільш оптимального варіанта виконання ними своїх функцій і мінімізацією витрат на створення та експлуатацію цих об’єктів.

Аналіз ефективності та організації управління вивчає управлінську систему — організаційні форми управлінського апарату з метою виявлення можливостей посилення його позитивного впливу на господарську діяльність шляхом удосконалювання його структури й підвищення кваліфікації працівників. Оцінка ефективності організації управління виробляється на основі даних про кінцеві результати діяльності керованого об’єкта, а також за рівнем витрат на виконання управлінських функцій.

Висновки з четвертого питання: студентами вивчено, що розкриттю змісту аналізу сприяє його характеристика за декількома ознаками: за метою дослідження, аспектами дослідження, колом досліджуваних питань, досліджуваними об’єктами, суб’єктами, які проводять аналіз, широтою вивчення резервів, характером прийнятих рішень, періодичністю проведення, застосуванням технічних засобів.

Висновки з теми: Студентами вивчено, що фінансово-економічний аналіз посідає проміжне місце між збором і обробкою економічної інформації та прийняттям управлінських рішень як стратегічних, що виражаються в складанні планів, так і тактичних — щодо оперативного регулювання ходу суспільного виробництва, необхідного для досягнення запланованих цілей. Студенти ознайомлені з науками, які допомагають проведенню фінансово-економічного аналізу підприємства, з визначенням предмету фінансово-економічного аналізу та завданнями аналізу господарської діяльності підприємства. Студенти вивчили, що метод аналізу, тобто загальний підхід до вивчення його предмета, спирається на діалектичний та історичний матеріалізм — основу наукового мислення в усіх галузях економічної науки, що у процесі вивчення господарської діяльності сполучаються дедуктивний та індуктивний методи дослідження, аналіз і синтез, що з особливостей методу випливає ряд спеціальних прийомів класифі­кації, які виділяють комплекси факторів, що піддаються виміру на основі аналітичної обробки показників обліку й звітності. Вивчено класифікацію прийомів фінансово-економічного аналізу. Студенти ознайомлені зі способами обробки економічної інформації: способом різниць, способом пайової участі, балансовим методом, який ефективний у різних областях аналітичної роботи, але широкого поширення він набув в аналізі фінансового стану підприємства, де головним джерелом інформації служить бухгалтерський баланс. Студентами вивчено, що розкриттю змісту аналізу сприяє його характеристика за декількома ознаками: за метою дослідження, аспектами дослідження, колом досліджуваних питань, досліджуваними об’єктами, суб’єктами, які проводять аналіз, широтою вивчення резервів, характером прийнятих рішень, періодичністю проведення, застосуванням технічних засобів.

ТЕМА №2. Аналіз фінансового стану підприємства

Інформаційна база ФЕА.

Методи і прийоми проведення ФЕА.

Оцінка фінансового стану підприємства.

Оцінка та аналіз економічного потенціалу підприємства, фінансової стійкості.

Оцінка ефективності господарської діяльності підприємства.

Беззбитковість, кредитоспроможність, банкрутство.

Ефективність використання власного капіталу.

ЛІТЕРАТУРА за темою:

1. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”№ 996-ХІУ.

Спеціальна література:

1) Баканов М.И., Шеремет А. Д. Теория анализа хозяйственной деятельности:
Учебник. - М.: Финансы и статистика, 2000.

2) Барнгольц С. Б., Тацій Г. М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств.- Москва: Фінанси та статистик, 1986 р.

3) Кононенко О. І. Аналіз фінансової звітності. – Харків: Видавництво „Фактор”, 2003 р.

4) Ковальов А. І., Привалов В.П. Аналіз фінансового стану підприємства. – Москва: Центр економіки та маркетингу, 1997 р.

5) Бандурка А. М., Черв’яков І. М., Посилкіна О. В. Фінансово-економічний аналіз. – Харьков: Університет внутрішніх справ, 1997 р.

6) Савицька Г. В. Аналіз господарської діяльності підприємств. – Москва: Інфра, 2003 р.

7) Артеменко В. Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ. - М.: ДИС, 1999.

8) Баканов М. И., Шеремет А. Д. Теория анализа хозяйственной деятельности: Учебник. - М.: Финансы и статистика, 2000.

9) Балабанов И.Т. Анализ и планирование финансов хозяйствующего субъекта. - М.: Финансы и статистика, 1994.

10) Бернстайн Л. А. Анализ финансовой отчетности. - М.: Финансы и статистика, 1996.

11) Ермолович Л. Л. Анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятия. - Минск: БГЭУ, 2001.

12) Зудилин А. П. Анализ хозяйственной деятельности развитых капиталистических стран. 2-е изд. - Екатеринбург: Каменный пояс, 1992.

13) Ковалев А. И., Привалов В. П. Анализ финансового состояния предприятия. - М.: Центр экономики и маркетинга, 2000.

14) Ковалев В.В., Волкова О.Н. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. - М.: Проспект, 2000.

15) Ковалев В. В., Патров В. В. Как читать баланс. - М.: Финансы и статистика, 1998.

16) Кравченко Л. И. Анализ хозяйственной деятельности в торговле. - Минск: Вышэйшая школа, 2000.

17) Майданчик Б. И., Карпунин М. Б., Любенецкий Л. Г. и др. Анализ и обоснование управленческих решений. - М.: Финансы и статистика, 1991.

18) Маркин Ю. П. Анализ внутрихозяйственных резервов. - М.: Финансы и статистика, 1991.

19) Михайлова-Станюта И. А. и др. Оценка финансового состояния предприятия. - Минск: Наука итехника, 1994.

20) Муравьев А. И. Теория экономического анализа: проблемы и решения. - М.: Финансы и статистика, 1988.

21) Цигилик І.І. Економічний аналіз господарської діяльності підприємства. Навчальний посібник. – Івано-Франківськ: ІМЕ, 2002.

22) Цигилик І.І. Економічний аналіз і ефективність виробництва // Науковий вісник. – Івано-Франківськ: ІМЕ, 2002. - №3.

23) Примак Т.О. Економіка підприємства. Навчальний посібник. – Київ: «Вікар», 2002.

24) Економіка підприємства: Підручник / За заг.ред. С.Ф.Покропивного. – К.: КНЕУ, 2000.

25) Бойчук І.М., Харків П.С., Хопчан М.І., Піча Ю.В. Економіка підприємства. Навчальний посібник. – Львів: «Новий світ», 2001.

26) Триснюк В.М., Радванський М.І., Цвєтков В.Д.. Нова економічна політика України в зв’язку з переходом від тоталітарної до ринкової економіки // Наукові вісті. Івано-Франківськ: ІМЕ, 2002.

27) Цигилик І.І., Кропельницька С.О., Мозіль О.І. Економічний аналіз господарської діяльності підприємства: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004.

Мета лекції: Вивчити методи та прийоми проведення фінансово-економічного аналізу фінансового стану підприємства. Ознайомитися зі складом інформаційної бази фінансово-економічного аналізу. Навчитися проводити оцінку фінансового стану підприємства; оцінку та економічний аналіз потенціалу підприємства, фінансової стійкості підприємства; оцінку ефективності господарської діяльності підприємства. Ознайомитися з формулами, згідно яких визначаються коефіцієнти оборотності, платоспроможності, кредитоспроможності, беззбитковості, фінансової стійкості, маневреності капіталу, прибутковості, рентабельності, курсу акцій, ефективності використання власного капіталу. Вміти проводити фінансово-економічний аналіз фінансового стану підприємства.

Вступ. Фінансово-економічний аналіз розкриває зміст фінансових показників і їх зв'язок з виробничими завданнями. У ринкових умовах запорукою виживання та основою стабільного становища підприємства служить його фінансова стійкість. Вона відбиває такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва та реалізації продукції, а також витрати щодо розширення й відновлення.

Визначення меж фінансової стійкості підприємств належить до найважливіших економічних проблем в умовах переходу до ринку, оскільки недостатня фінансова стійкість може призвести до відсутності у підприємств коштів для розвитку виробництва, їх неплатоспроможності і в кінцевому рахунку — банкрутства, а «надлишкова» стійкість буде перешкоджати розвиткові, обтяжуючи витрати підприємства зайвими запасами і резервами.

Для оцінки фінансової стійкості підприємства потрібен аналіз фінансового стану. Фінансовий стан являє собою сукупність показників, що відбивають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів.

1. Інформаційна база

У ринкових умовах запорукою виживання та основою стабільного становища підприємства служить його фінансова стійкість. Вона відбиває такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва та реалізації продукції, а також витрати щодо розширення й відновлення.

Визначення меж фінансової стійкості підприємств належить до найважливіших економічних проблем в умовах переходу до ринку, оскільки недостатня фінансова стійкість може призвести до відсутності у підприємств коштів для розвитку виробництва, їх неплатоспроможності і в кінцевому рахунку — банкрутства, а «надлишкова» стійкість буде перешкоджати розвиткові, обтяжуючи витрати підприємства зайвими запасами і резервами.

Для оцінки фінансової стійкості підприємства потрібен аналіз фінансового стану. Фінансовий стан являє собою сукупність показників, що відбивають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів.

Мета аналізу полягає не тільки і не стільки в тому, щоб установити й оцінити фінансовий стан підприємства, але й також у тому, щоб постійно проводити роботу, спрямовану на його вдосконалення. Аналіз фінансового стану показує, за якими конкретними напрямками треба проводити цю роботу. Відповідно до цього, результати аналізу дають відповідь на питання, які найважливіші способи поліпшення фінансового стану підприємства в конкретний період його діяльності.

Фінансовий стан — це найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства у зовнішньому середовищі. Він визначає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал у діловому співробітництві, оцінює якою мірою гарантовані економічні інтереси самого підприємства і його партнерів з фінансових та інших відносин.

Джерела інформації. Інформаційне забезпечення розрізняється за видами аналізу.

Фінансово-економічний аналіз, проведений щомісяця, щокварталу, щорічно і такий, що охоплює всі сторони роботи об’єкта в їх взаємодії, ґрунтується насамперед на місячній, квартальній та річній бухгалтерській і статистичній звітності, орієнтується на узагальнюючі вартісні показники ефективності господарювання, що відображаються цією звітністю. Для усебічного вивчення питань, що виникають при аналізі звітності, залучаються й інші джерела інформації — зовнішні та внутрішні.

Інформаційна база повного економічного аналізу така:

– законодавчі та нормативні акти;

– планово-нормативна документація;

– бухгалтерська звітність;

– статистична звітність;

– акти ревізій і перевірок.

До складу річної бухгалтерської звітності включаються:

а) бухгалтерський баланс — форма №1;

б) звіт про фінансові результати — форма №2;

в) пояснення до бухгалтерського балансу і звіту про фінансові результати:

– звіт про обіг капіталу — форма №3;

– звіт про обіг коштів — форма №4.

Баланс підприємства відбиває фінансове становище підприємства на початок і кінець звітного року. Звіт про фінансові результати та їх використання містить порівняння суми всіх доходів підприємства від продажу товарів і послуг із сумою всіх витрат, понесених підприємством для підтримки його діяльності за рік. Результатом такого порівняння є валовий прибуток або збитки за вказаний період.

Річна фінансова звітність є відкритою до публікації. Спільні підприємства, біржі, інвестиційні фонди, страхові компанії, акціонерні товариства відкритого типу публікують фінансові звіти в обов’язковому порядку за формою, що забезпечує можливість однозначного їх розуміння і тлумачення всіма зацікавленими особами.

Баланс підприємств складається з двох частин. У першій частині показують активи, у другій — пасиви підприємства. Обидві частини завжди збалансовані: підсумкова сума рядків за активом дорівнює підсумковій сумі рядків за пасивом. Ця сума називається валютою балансу. За кожним рядком балансу підприємства заповнюють дві графи. До першої графи заноситься фінансовий стан на початок звітного року (вступний баланс), а до другої — на кінець року (остаточний баланс). Баланс підприємства складається виключно на основі сальдового балансу або головної книги бухгалтерського обліку. До його складання обов’язково повинні бути вивірені обіги і залишки на кінець року за всіма синтетичними рахунками (субрахунками). При цьому повинні бути зроблені бухгалтерські записи всім операціям, що здійснювались, закриті всі операційні рахунки, виявлені фінансові результати й оформлені проведення з податків.

Звіт про фінансові результати містить порівняння суми всіх доходів підприємства від продажу товарів і послуг або інших статей доходів і надходжень із сумою всіх витрат, понесених підприємством для підтримки його діяльності за період з початку року. Результатом такого порівняння є валовий (балансовий) прибуток чи збитки за період.

Для інвесторів та аналітиків звіт про фінансові результати є важливішим документом, ніж баланс підприємства, оскільки в ньому міститься не застигла, одномоментна, а динамічна інформація про те, яких успіхів досягло підприємство протягом року і за рахунок яких факторів, а також масштаби їх діяльності. Звіт про фінансові результати дає уявлення про тенденції розвитку підприємства, його фінансові та виробничі можливості не тільки в минулому і сьогоденні, але й у майбутньому.

Звіт про обіг капіталу складається з двох розділів. У розділі «Власний капітал» відбиваються дані про наявність та обіг його складників: статутного (складового) капіталу, додаткового капіталу, резервного капіталу, фондів нагромадження і соціальної сфери, утворених відповідно до установчих документів і прийнятою обліковою політикою, а також засобів цільового фінансування та надходжень і нерозподіленого прибутку минулих років.

Звіт про обіг коштів. Відомості про обіг коштів подаються у валюті України.

У разі наявності (обігу) коштів в іноземній валюті складається розрахунок в іноземній валюті за кожним її видом. Після кожного розрахунку, складеного в іноземній валюті, перераховуються НБУ на дату складання бухгалтерської звітності.

У розділах 2 «Надійшло коштів» і 3 «Направлено коштів» відбиваються суми коштів, що фактично надійшли в касу або на рахунки обліку коштів за період з початку року, і фактично виданих з каси чи перерахованих з розрахункового та іншого рахунків підприємства.

Обіг коштів складається в розрізі поточної діяльності, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства.

При цьому з метою складання звіту про обіг коштів береться до уваги:

– поточна діяльність — діяльність підприємства, що переслідує накопичення прибутку як основну мету або не має накопичення прибутку як таку мету відповідно до предмета і цілей діяльності, тобто виробництвом промислової продукції, виконанням будівельних робіт, сільським господарством, торгівлею, суспільним харчуванням, заготівлею сільськогосподарської продукції, здачею майна в оренду та інші аналогічні види діяльності;

– інвестиційна діяльність — діяльність підприємства, пов’язана з капітальними вкладеннями організації у зв’язку з придбанням земельних ділянок, будинків та іншої нерухомості, устаткування, нематеріальних активів їх позаобігових активів, а також їх продажем; зі здійсненням довгострокових фінансових вкладень в інші організації, випуском облігацій та інших цінних паперів довгострокового характеру і т.д.;

– фінансова діяльність — діяльність підприємства, пов’язана зі здійснен­ням короткострокових фінансових вкладень, випуском облігацій та інших цінних паперів короткострокового характеру, вибуттям раніше придбаних на термін до 12 місяців акцій, облігацій тощо.

Довідково в Звіті наводяться дані про суму коштів, що надійшли в касу готівкою (крім сум, відбитих у рядку 100 «Надійшло грошове розпорядження коштів з банку в касу організації»), у тому числі від юридичних і фізичних осіб.

Висновки з першого питання: Студенти повинні засвоїти, що для оцінки фінансової стійкості підприємства потрібен аналіз фінансового стану, так як фінансовий стан являє собою сукупність показників, що відбивають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів; фінансовий стан — це найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства у зовнішньому середовищі, він визначає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал у діловому співробітництві, оцінює якою мірою гарантовані економічні інтереси самого підприємства і його партнерів з фінансових та інших відносин. Студенти ознайомилися, що до інформаційної бази проведення повного економічного аналізу включаються: законодавчі та нормативні акти; планово-нормативна документація; бухгалтерська звітність; статистична звітність; акти ревізій і перевірок.

2. Методи і прийоми проведення аналізу фінансового стану підприємства.

На етапі складання плану повинні бути визначені не тільки наявні джерела інформації, а й способи заповнення відсутньої інформації з пунктів плану, на який бухгалтерський облік та інші види народногоспо­дарського обліку не дають відповідей.

Оперативний аналіз в середині місяця не може використовувати звітність, оскільки переважна більшість звітних форм складається за місяць і більш тривалі періоди. Він спирається на планово-диспет­черські матеріали, первинні документи і регістри поточного бухгалтерського й оперативного обліку підприємства.

Техніко-економічний аналіз спирається на техніко-виробничі показники, що характеризують споживані матеріали і паливо, склад і технічний стан устаткування, використання потужностей на окремих виробничих ділянках, технічний рівень продукції, що випускається. Основна інформація для техніко-економічного аналізу надходить від технічних служб і виробничих цехів.

Функціонально-вартісний аналіз здебільшого використовує технічну документацію. Залучаються робочі креслення на вироби, збірні одиниці і деталі, карти технічного рівня продукції, технологічні регламенти, подетальні норми трудомісткості і витрати матеріалів, технічні умови тощо. З бухгалтерського обліку черпаються тільки дані про витрати на виготовлення аналогічних виробів і по можливості про вартість матеріальних носіїв окремих їх функцій, а також про претензії до якості виробів з боку споживачів.

Найбільш важливі результати внутрішньогосподарського аналізу знаходять відображення в пояснювальних записках до річного звіту і до форм періодичної звітності, а також в актах обстеження підприємства. Матеріали пояснювальних записок використовуються плановими і вищими органами, а також фінансово-кредитною системою для поглиблення аналізу разом зі звітністю.

Залежно від виду аналізу і місця його проведення використовується різноманітна проектна, технічна й економічна інформація, що мається на об’єкті або ж створювана додатково у зв’язку з цілями й особливостями проведеного дослідження.

Перевірка інформації. Перш ніж користуватися інформацією треба переконатися в її вірогідності.

Перевірка планових показників здійснюється з огляду на їх ув’язування та взаємну погодженість у різних формах плану. Відсутність непогодженості може призвести до не реальності планових завдань, наприклад, якщо план реалізації не випливає з плану виробництва, а план виробництва не ув’язаний із планом матеріально-технічного постачання і планом праці.

Перевірка звітності має особливо важливе значення, оскільки це найбільш широко використовуване на практиці джерело інформації. Крім того, висока якість звітності свідчить про гарну постановку поточного обліку.

Перевірка дотримання правил складання звітності включає розгляд правильності заповнення форм звіту і відповідності їх затвердженим формам, точності арифметичних підрахунків при виведенні окремих показників, а також показаних у звіті відносних величин, зокрема відсотків.

Перевіряються повнота й своєчасність проведення інвентаризації та відображення її результатів в обліку (на основі порівнювальних відомостей результатів інвентаризації).

При перевірці зведених звітів необхідно переконатися, що до звіту включені дані за повним колом підприємств і що зведений звіт охоплює у своїх планових і звітних показниках те саме коло підприємств.

Перевірка погодженості показників різних форм звітності проводиться переважно шляхом їх зіставлення. Деякі показники входять до різних звітних форм, тому при правильному складанні звіту вони обов’язково повинні збігатися. Для звірення інших показників доводиться визначати їх суму або різницю. Так, цей прийом застосовується при складанні балансу продукції в оптових цінах і балансу відхилень фактичної собівартості продукції від планової.

Для перевірки взаємної погодженості показників слід використовувати таблицю ув’язувань форм річного звіту.

Показники місячної статистичної звітності про обсяг реалізованої і випущеної продукції, про собівартість продукції та інші необхідно зіставляти з відповідними показниками в додатках до квартального балансу про суму виторгу реалізації, повної собівартості реалізованої товарної про­дукції і т.д. У випадку розбіжностей між взаємозалежними показниками статистичної і бухгалтерської звітності треба встановити їх причини.

Логічний контроль вірогідності звітності проводиться шляхом зіставлення різних показників господарської діяльності в ході аналізу. Він заснований на тому, що між окремими сторонами господарської діяльності існує взаємний зв’язок, який повинен знайти відображення в показниках звітності.

Перевірка погодженості і наступності показників звітів суміжні в періоди передбачає зіставлення звітних показників у їх динаміці. Необхідність наступності даних звітності за суміжні періоди очевидна.

Зустрічна перевірка, звірення показників аналізованого підприємства з даними обліку тих підприємств та організацій, з якими досліджуване підприємство має господарські зв’язки, також відіграє велику роль у встановленні правильності звітних даних. Так, періодично підприємства звіряють зі своїми дебіторами і кредиторами суми заборгованості.

Перевірка стану обліку здійснюється шляхом документальної ревізії, тому для оцінки повноти й вірогідності даних бухгалтерського обліку і звітності бажано ознайомитися з наявною в актах ревізій характеристикою стану обліку та звітності. Зокрема, при аналізі зведених звітів необхідно переконатися, що ревізія проводилася на всіх підприємствах хоча б раз на рік.

Перевіряється дотримання встановлених господарським законодавством способів оцінки основних та обігових коштів, зокрема відображення в бухгалтерському обліку переоцінки основних фондів та їх зносу.

Висновки з другого питання: студенти повинні вивчити методи та прийоми проведення аналізу фінансового стану підприємства: перевірка планових показників, перевірка звітності, перевірка дотримання правил складання звітності, перевіряються повнота й своєчасність проведення інвентаризації та відображення її результатів в обліку (на основі порівнювальних відомостей результатів інвентаризації), перевірка погодженості показників різних форм звітності проводиться переважно шляхом їх зіставлення, для перевірки взаємної погодженості показників слід використовувати таблицю ув’язувань форм річного звіту, логічний контроль вірогідності звітності проводиться шляхом зіставлення різних показників господарської діяльності в ході аналізу, перевірка погодженості і наступності показників звітів, зустрічна перевірка, звірення показників аналізованого підприємства з даними обліку тих підприємств та організацій, з якими досліджуване підприємство має господарські зв’язки, перевірка стану обліку здійснюється шляхом документальної ревізії .

3. Оцінка фінансового стану підприємства.

Важливе значення аналіз фінансового стану підприємства відіграє і з огляду на забезпечення фінансового складника економічної безпеки самого підприємства. Неефективне фінансове планування всіх аспектів діяльності підприємства, некваліфіковане управління його активами, неякісний контроль за системою фінансових потоків підприємства, недостатній контроль за структурою капіталу, часткою позичкових коштів стосовно власного капіталу підприємства та інші недогляди загрожують збитками фінансового характеру, ризиком утрати фінансової стійкості й у подальшому господарської самостійності, зниженням рентабельності діяльності тощо.

Метою аналізу фінансового стану підприємства є об’єктивна оцінка господарсько-фінансової діяльності підприємства та її результатів на основі системи ключових показників, визначення меж його фінансової стійкості й оцінка перспектив зміни його фінансового становища.

Аналіз фінансового стану підприємства проводиться такими основними напрямками:

– аналіз фінансових результатів діяльності підприємства;

– оцінка майнового стану і структури капіталу підприємства;

– аналіз фінансової стійкості;

– аналіз ліквідності;

– аналіз ефективності діяльності;

– аналіз становища на ринку цінних паперів.

У ході аналізу для характеристики різних аспектів фінансового стану застосовуються як абсолютні показники, так і фінансові коефіцієнти, що представляють собою відносні показники фінансового стану. Аналіз фінансових коефіцієнтів полягає в порівнянні їх значень з базисними величинами, а також вивченні їх динаміки за звітний період і за ряд років. Як базисні величини використовуються усереднені за тимчасовим рядом значення показників певного підприємства стосовно до минулих, котрі сприятливі з огляду на фінансовий стан періодам, та середньогалузеві значення показників, розраховані за даними звітності найбільш щасливого конкурента. Крім того, як база порівняння можуть бути використані теоретично обґрунтовані або отримані в результаті експертних оцінок величини, що характеризують оптимальні чи критичні з огляду на стійкість фінансового стану значення відносних показників. Такі величини фактично виконують роль нормативів, хоча методика їх розрахунку, залежно, наприклад, від специфіки галузі, поки не розроблена. Крім цього, на сьогодні ще не устоявся і тому позбавлений повноцінної системної упорядкованості набір відносних показників, які застосовуються для аналізу фінансового стану підприємства. Нерідко пропонується надлишкова кіль­кість показників. Хоча для точної й повної характеристики фінансового стану підприємства і тенденції його зміни досить невеликої кількості фінансових коефіцієнтів. Важливим є лише те, щоб кожний з цих показників відбивав найважливіші сторони фінансового стану.

Аналіз фінансової звітності підприємства розглядається як виявлення взаємозв’язків і взаємозалежностей між різними показниками його фінансово-господарської діяльності, включеними в звітність.

Такого роду аналіз може виконуватись як управлінським персоналом певного підприємства, так і будь-яким зовнішнім аналітиком, оскільки здебільшого ґрунтується на загальнодоступній інформації. Проте прийнято виділяти два види фінансового аналізу: внутрішній і зовнішній. Внутрішній аналіз проводиться працівниками підприємства. Інформаційна база такого аналізу набагато ширша і включає будь-яку інформацію, що циркулює усередині підприємства і корисна для прийняття управлін­ських рішень. Відповідно розширюються і можливості аналізу. Зовнішній фінансовий аналіз проводиться аналітиками, які є сторонніми особами для підприємства, і тому не мають доступу до внутрішньої інформаційної бази підприємства. Зовнішній аналіз менш деталізований і більш формалізований.

Результати аналізу дозволяють зацікавленим особам і організаціям приймати управлінські рішення на основі оцінки поточного фінансового становища і діяльності підприємства за попередні роки.

Деталізація процедурної сторони методики аналізу фінансового стану залежить від поставлених цілей, а також різних факторів інформаційного, тимчасового, методичного, кадрового і технічного забезпечення. Аналітична робота може проводитися в два етапи:

– попередня оцінка або експрес-аналіз фінансового стану;

– деталізований аналіз фінансового стану.

Попередня оцінка фінансового стану. Метою експрес-аналізу є наочна і проста оцінка фінансового становища і динаміки розвитку підприємства.

Одним із важливих прийомів аналізу звітності є «читання» форм звітності і вивчення абсолютних величин, представлених у цих формах. «Читання» звітності, або просте ознайомлення з нею, дозволяє зробити висновки про основні джерела залучення коштів підприємством, напрямки їх вкладень, основні джерела отриманого підприємством за звітний період прибутку, основні джерела коштів або чистих обігових, застосовані методи обліку і зміни в них, організаційну структуру підприємства і напрямки його діяльності, дивідендну політику тощо. Однак ця інформація, незважаючи на всю її значимість для прийняття управлінських рішень, не дозволяє оцінювати динаміку основних показників діяльності компанії, її місце серед аналогічних підприємств країни і світового ринку. Це досягається за рахунок використання прийому зіставлення аналізованих даних у часі. Тут можна виділити підгрупу прийомів:

– складання порівняльних таблиць за два останні роки з виявленням абсолютного й відносного (у відсотках) відхилення за основними показниками парності;

– розрахунки відносних відхилень показників у відсотках стосовно балансового року за декілька років (як правило, за п’ять або десять останніх років);

– розрахунки показників за ряд років у відсотках до якого-небудь підсумкового показника (наприклад, до підсумку балансу, обсягу реалізованої продукції).

Широко використовуваним прийомом аналізу звітності є вивчення спеціальних коефіцієнтів, розрахунок яких заснований на існуванні визначених співвідношень між окремими статтями звітності. Ці коефіцієнти, які мають назву фінансово-оперативні показники, становлять значний інтерес для економістів, оскільки, по-перше, дозволяють визначити те коло зведень, котре важливе для користувачів фінансової звітності з огляду на прийняття рішень; по-друге, надають можливість глибше оцінити становище цієї звітної одиниці в системі господарювання і тенденції його зміни. Великою перевагою коефіцієнтів є також і те, що вони згладжують негативний вплив інфляційних процесів, які можуть істотно спотворювати абсолютні показники фінансової звітності і тим самим утруднювати їх зіставлення в динаміці. Цей метод найбільш зручний у силу його простоти й оперативності. Його суть полягає у зіставленні розрахованих за даними звітності коефіцієнтів із загальноприйнятими стандартними коефіцієнтами, середньогалузевими нормами чи відповідними коефіцієнтами, обчисленими за даними діяльності підприємства за попередні роки.

Зміст експрес-аналізу полягає в доборі невеликої кількості найбільш істотних і порівняно нескладних у підрахунках показників та постійного відстеження їх динаміки. Добір показників суб’єктивний і виконується аналітиком.

Фінансовий стан підприємства можна оцінювати з огляду на короткострокову й довгострокову перспективи. У першому випадку критерії оцінки фінансового стану — ліквідність і платоспроможність підприємства, тобто здатність вчасно й у повному обсязі зробити розрахунки за короткостроковими зобов’язаннями.

Ліквідність якого-небудь активу розглядають як здатність його трансформуватися в кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю тимчасового періоду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Чим коротший період, тим вища ліквідність цього активу.

Говорячи про ліквідність підприємства, мають на увазі наявність у нього обігових коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов’язань, хоча б і з порушенням термінів погашення, що передбачені контрактами. Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів та їх еквівалентів, достатніх для розрахунків за кредиторською заборгованістю, що вимагає негайного погашення. Таким чином, основними ознаками платоспроможності є: а) наявність у достатньому обсязі коштів на розрахунковому рахунку; б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Сукупність аналітичних показників для експрес-аналізу

Очевидно, що ліквідність і платоспроможність не тотожні один одному. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансове становище як задовільне, однак ця оцінка може бути помилковою, якщо в поточних активах значна питома вага припадає на неліквіди і прострочену дебіторську заборгованість.

Оцінка ліквідності і платоспроможності може бути виконана з поділеним ступенем точності. Зокрема, в межах експрес-аналізу плато­спроможності звертають увагу на статті, що характеризують готівку в касі і на розрахункових рахунках у банку. Зрозуміло, вони виражають сукупність наявних коштів, тобто майна, що має абсолютну цінність. Ці ресурси найбільш мобільні, вони можуть бути включені до фінансово-господарської діяльності в будь-який момент, тоді як інші види активів нерідко можуть включатися лише з визначеним тимчасовим лагом. Мистецтво фінансового управління саме і полягає в тому, щоб тримати на рахунках лише мінімально необхідну суму коштів, а іншу частину, що може знадобитися для поточної оперативної діяльності, — у швидко реалізованих активах.

Таким чином, чим значніший розмір коштів на розрахунковому рахунку, тим з більшою ймовірністю можна стверджувати, що підприєм­ство має у своєму розпорядженні достатньо коштів для поточних розрахунків і платежів. Разом із тим наявність незначних залишків на розрахунковому рахунку зовсім не означає, що підприємство неплато­спроможне: кошти можуть надходити на розрахунковий рахунок протягом найближчих днів, деякі види активів за необхідності легко перетворюються в готівку тощо.

У найбільш акцентованому вигляді ступінь ліквідності підприємства може бути виражений коефіцієнтом покриття, що показує, скільки карбованців поточних активів (обігових коштів) припадає на один карбованець поточних зобов’язань (поточна короткострокова заборго­ваність). За умови виконання підприємством зобов’язань перед кредито­рами його платоспроможність характеризується наявністю коштів на розрахунковому рахунку.

Результативність та економічна доцільність функціонування підприємства вимірюється абсолютними і відносними показниками. Розрізняють показники економічного ефекту й економічної ефективності. Економічний ефект — це показник, що характеризує результат діяльності, абсолютний, об’ємний показник. Залежно від рівня управління, галузевої приналежності підприємства, як показники ефекту використовують показники валового національного продукту, національного доходу, валового доходу від реалізації, прибутку тощо.

Економічна ефективність — відносний показник, що порівнює отриманий ефект з витратами або ресурсами, використаними для досягнення економічного зростання підприємства. Такий показник уже можна використовувати у просторово-тимчасових зіставленнях. Найбільш загальну оцінку рівня економічної ефективності діяльності підприємства дають показники рентабельності авансованого і власного капіталу, а зростання їх у динаміці розглядається як позитивна тенденція.

У межах експрес-аналізу доцільно використовувати таку послідов­ність взаємозалежних і нескладних за структурою й кількістю показників таблиць:

– господарські кошти підприємства та їх структура (містить такі показники, як величина господарських коштів в оцінці нетто, основні кошти, нематеріальні активи, обігові кошти, власні обігові кошти);

– основні кошти підприємства (здійснюється вартісна оцінка основних коштів, у тому числі активної їх частини за первісною і залишковою вартістю, частка орендованих основних коштів, коефіцієнти зносу й відновлення);

– структура і динаміка обігових коштів підприємства (наводиться укрупнене угрупування статей другого розділу балансу, а також низка специфічних показників, таких, як величина власних обігових коштів, їх частка в покритті товарних запасів та ін.);

– основні результати фінансово-господарської діяльності підприємства (обсяг товарообігу, прибуток, рентабельність, рівень валового доходу, рівень обігових витрат, фондовіддача, вироблення, показники оборотності);

– ефективність використання фінансових ресурсів (містить показники: кількість фінансових ресурсів, у тому числі власних, притягнутих ресурсів, рентабельність авансованого капіталу, рентабельність власного капіталу та ін.).

Експрес-аналіз може завершуватися висновком про доцільність або необхідність більш заглибленого й детального аналізу фінансових результатів і фінансового становища.

Деталізований аналіз фінансового становища. Його мета — більш докладна характеристика майнового й фінансового становища суб’єкта, який господарює, результатів його діяльності за минулий звітний період, а також можливостей розвитку суб’єкта на перспективу. Він конкретизує, доповнює й розширює окремі процедури експрес-аналізу. При цьому ступінь деталізації залежить від бажання аналітика.

У загальному вигляді програма проведення заглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства має такий вигляд.

1. Побудова аналітичного балансу — нетто.

2. Оцінка й аналіз економічного потенціалу.

2.1. Оцінка майнового стану і структури капіталу.

2.2. Аналіз фінансового становища:

– оцінка ліквідності;

– оцінка фінансової стабільності.

3. Оцінка й аналіз результативності фінансово-господарської діяльності.

3.1. Аналіз оборотності.

3.2. Аналіз рентабельності.

4. Розробка заходів на поліпшення фінансового становища підприємства.

Перш ніж розпочати аналіз, необхідно коротко дати визначення основних показників, які будуть використані при розрахунку коефіцієнтів, що характеризують фінансове становище підприємства.

Активи — це вартість коштів, якими володіє підприємство. Активи поділяються на поточні активи (обігові активи) і нерухомі (позаобігові).

Поточні активи — це кошти, які призначені для короткочасного використання і перетворені у грошову готівку протягом господарського циклу, що не перевищують одного року. Поточні активи відображаються у другому розділі балансу, інакше їх називають обіговими коштами або обіговим капіталом.

Ліквідні активи (активи, які легко реалізуються) — це такі активи, які можна швидко перетворити в готівку. Ліквідні активи відповідають поточним активам з вирахуванням товарно-матеріальних запасів. Ліквідні активи визначаються у другому розділі активної частини балансу. Насамперед це грошові кошти (готівка) разом з коротко­строковими цінними паперами і заборгованість дебіторів (платежі за якими очікуються більше ніж через 12 місяців після звітної дати).

Матеріально-виробничі запаси — активи, що посідають за I ліквідністю проміжне становище між активами, які легко реалізуються, і нерухомими коштами. Матеріально-виробничі запаси відображаються у другому розділі активної частини балансу. Це насамперед матеріали, незавершене виробництво, готова продукція і товари для перепродажу.

Нерухомість — це активи, які призначені для порівняно тривалого використання у виробничій діяльності підприємства (більше одного року). Називаються інакше позаобіговими активами, нерухомими чи іммобілізованими коштами. Нерухомість відображається в першій активній частині балансу. До нерухомості належать основні кошти (будинки, спорудження, устаткування), нематеріальні активи, незавершене будівництво і довгострокові фінансові вкладення.

Загальна сума капіталу — це вартість коштів (активів) підприєм­ства, яка дорівнює зобов’язанням у сумі з власним капіталом (інша назва — валюта балансу нетто).

Реальні активи — це сума залишків (сальдо) основних коштів (за винятком зносу), виробничих запасів, незавершеного виробництва, малоцінних предметів та предметів, що швидко зношуються. Реальні активи характеризують виробничі потужності підприємства.

Пасиви — це зобов’язання (позикові кошти) підприємства з оплати плюс власний капітал.

Зобов’язання поділяються на короткострокові (поточні) та довгострокові і відображаються у п’ятому і шостому розділах пасивної частини балансу.

Короткострокові зобов’язання — це заборгованість підприємства, яка має бути погашена протягом року. Це насамперед заборгованість кредиторам, короткострокові кредити і позики, аванси, які були отримані.

Довгострокові зобов’язання — це заборгованість підприємства, яка має бути погашена протягом періоду, що перевищує один рік, включно із довгостроковими кредитами і позиками.

Власний капітал — це кошти активів, які належать власникам підприємства (акціонерам). Вартість власного капіталу визначається як різниця між спільною вартістю активів (валютою балансу) і зобов’язаннями. Власний капітал називають ще акціонерним капіталом.

Власний капітал = активи – зобов’язання

При аналізі балансу інколи використовуються поняття чистих активів, чистих ліквідних активів і власних поточних активів.

Чисті активи — це власний капітал. Визначається спільною вартістю активів за винятком короткострокових і довгострокових зобов’язань.

Чисті активи = активи – зобов’язання

Чистими ліквідними активами називаються ліквідні активи за винятком короткострокових зобов’язань. В успішно розвиненій фірмі вартість ліквідних активів завжди вища величини короткострокових зобов’язань. Це забезпечує стійке її функціонування і здатність погашати свої короткострокові зобов’язання в термін (за рахунок ліквідних активів).

Чисті ліквідні активи = ліквідні активи – короткострокові зобов’язання

Власні поточні активи — це величина поточних активів за винятком короткострокових зобов’язань. Власні поточні активи складають величину поточних активів, які залишаються після погашення всіх короткострокових зобов’язань. Власні поточні активи називають іноді робочим капіталом: обережний інвестор завжди стежить за тим, щоб фірма, в яку він вкладає кошти, мала значні власні поточні активи. Для розширення виробництва важливо, щоб власні поточні активи в цьому році були більшими, ніж у попередньому.

Власні поточні активи = поточні активи – короткострокові зобов’язання

Власні поточні активи називають також власними обіговими коштами або чистим капіталом.

При проведенні аналізу ступінь агрегування інформації обирає аналітик. Найбільш загальне групування відповідає розділам балансу. Активи поділяються на ліквідні активи, товарно-матеріальні запаси, нерухоме майно. Пасиви — на позикові кошти (короткострокові зобов’язання, довгострокові зобов’язання) і власний капітал.

Формування аналітичного балансу. Безперечно, що аналіз фінансового становища повинен проводитися на основі балансу нетто, що очищений від регульованих статей. Проте цього недостатньо.

Звітна форма, яка діє сьогодні, в окремих випадках відносить синтетичні рахунки до розділів балансу не зовсім коректно. Таким чином, перш ніж проводити аналіз фінансового становища підприємства, треба сформувати аналітичний (придатний для аналізу) баланс.

Перелік порядку перетворення звітної форми балансу в аналітичний баланс залежить від конкретних умов. Цей перелік не можна визначити заздалегідь на всі випадки. Кожний аналітик відповідно до своєї кваліфікації і досвіду розв’язує цю проблему по-своєму. Важливо, щоб були скоординовані показники, які найбільш суттєво спотворюють реальну картину. Надамо деякі рекомендації:

– необхідно зменшити загальну суму капіталу (валюти балансу) на величину збитків, записаних в активній частині балансу. Одночасно зменшити на ту ж суму власний капітал;

– вилучити із загальної суми капіталу (валюти балансу) величину «Витрат майбутніх періодів». На цю ж суму потрібно зменшити розміри власного капіталу і матеріально-виробничих запасів;

– збільшити розміри матеріально-виробничих запасів на суму податку на додану вартість з набутих цінностей;

– вилучити із суми матеріально-виробничих запасів вартість відправлених товарів. На цю ж суму необхідно збільшити розміри дебіторської заборгованості;

– необхідно звернути увагу на суму заборгованості учасників за вкладами. Найбільш істотне викривлення може спостерігатися в акціонерних товариствах відкритого типу при первинному розміщенні акцій. Відповідно до нормативних документів, у статутний капітал записується вся сума емісії на час реєстрації статутного капіталу до реальної підписки на акції. Інакше кажучи, вартість активів і вартість власного капіталу підвищується в балансі передчасно. Для отримання реальної картини необхідно зменшити власний капітал, валюту балансу і поза­обігові активи на суму не проданих і не забезпечених підпискою акцій;

– необхідно виділити у статті цільового фінансування і надходження суми, отримані безоплатно на розвиток виробництва (наприклад, субсидія місцевого бюджету на реконструкцію овочесховища), і суми, отримані для позавиробничого споживання (наприклад, оплата батьків за утримання дітей у дитячому садку). Перший тип суми треба залишити у складі власного капіталу, а другий — перевести із власного капіталу в короткострокову заборгованість або взагалі вивести з валюти балансу (за рахунок зменшення ліквідних коштів і власного капіталу);

– у випадку перевищення отриманих працівниками підприємств довго­строкових позик над кредитами банків для працівників необхідно виявлену суму активу перевести в нерухоме майно (іммобілізовані кошти), одночасно збільшивши на ту ж суму довгострокові зобов’язан­ня і зменшивши на ту ж суму власний капітал (наприклад, за рахунок нерозподіленого прибутку). Інший спосіб — повне виключення встановленої суми з валюти балансу за рахунок відповідного зменшення ліквідних коштів і влас