Становлення аудиту в Україні

Самостійний початок розвитку аудиту в Україні почався у 1991 році після набуття Україною незалежності.

Офіційне визнання обов’язкового аудиту відбулося в 1993 році після прийняття закону „Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 року.(нова редакція 14.09.2006).В цьому ж році була створена АПУ та Спілка аудиторів України.

Історію розвитку аудиту можна поділити на етапи:

1 етап – 1987-1992 рр .Для цього етапу характерне є створення перших аудиторських фірм.

11 етап 1993-1998 рр – формування нормативно-правової бази. За період 11 етапу було внесено зміни до ЗУ „Про аудиторську діяльність”. Даний Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів користувачів фінансової та іншої інформації.

Згідно Закону України «Про аудиторську діяльність» аудит – це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб’єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил згідно із вимогами користувачів.

Відповідно до цього Закону обов’язковому аудиту підлягають всі юридичні та фізичні особи. Обов’язковий аудит в Україні було здійснено протягом 1994-1995 рр. усіма суб’єктами підприємницької діяльності.

На сьогоднішній момент є випадки обов’язкового аудиту лише для:

- для відкритих акціонерних товариств;

- для комерційних банків та фондових бірж;

- підприємств з іноземними інвестиціями;

- страхових та холдингових компаній;

- недержавних пенсійних фондів;

- інвестиційних фондів та компаній, кредитних спілок.

Бюджетні організації, установи, які не займаються підприємницькою діяльністю, не підлягають обов’язковому аудиту.

Крім того сьогодні вимагається аудиторський висновок при здачі в оренду цілісний майнових комплексів, при порушенні страви про банкрутство.

В умовах бізнесу ніхто в діловому світі не приймає серйозно підприємців, якщо їх облікові дані не затверджені аудиторським висновком.

Але на при великий жаль на сьогодні існує «чорний аудит», коли аудитор дає позитивний висновок на свідомо недостовірну фінансову звітність або без проведення належної перевірки (на жаль як показує зарубіжний досвід повне викорінення цього явища неможливе).

Аудитори знайомим підприємців з новим видом діяльності «аудит» усіма доступними способами: за допомогою безкоштовних семінарів з питань бухгалтерського обліку та оподаткування, виступів по телебаченню , публікацій у пресі. Це не тільки залучило нових клієнтів, а й викликало інтерес до самої професії. Кількість аудиторів щороку збільшувалась. На сьогодні в Україні нараховується більше ніж 5 тисяч аудиторів.

У 1995-1996 рр. були прийняті тимчасові вітчизняні нормативи з аудиту.

111 етап з 1999 до тепер – з 1 січня 1999 року в Україні були введені постійні діючі національні нормативи з аудиту.

У квітні 2003 року АПУ прийняла рішення про відміну ННА – і за погодженням МФБ здійснила переклад та видання державною мовою Стандартів аудиту та етики МФБ в якості Національних стандартів аудиту. На сьогоднішній день існує 38 стандартів аудиту, і 12 положень з міжнародної практики аудиту.

1 січня 2004 року Стандарти аудиту та етики підлягають обов’язковому застосуванні вітчизняними суб’єктами аудиторської діяльність.

У міжнародних стандартах аудиту (МСА) термін „аудит”трактується таким чином – аудиторська перевірка фінансових звітів що має на меті надання аудиторові можливості висловити думку про те, чи складені фінансові звіти (у всіх суттєвих аспектах) відповідно до визначеної концептуальної основи фінансової звітності.

Аудитор– це той хто може зробити відповідну перевірку бухгалтерського, екологічного та іншого характеру, тобто спеціаліст своєї справи відповідного рівня - бухгалтерського, екологічного.

Аудитор – це висококваліфікований спеціаліст , який володіє методологією фінансово-господарського контролю і аудиту, бухгалтерським обліком, аналізом господарської діяльності, статистикою, фінансовою і банківською справою, а також має необхідну професійну підготовку у галузі юриспруденції, судово-бухгалтерської експертизи.

Аудитор - це спеціаліст, який має не загальні знання з бухгалтерського обліку та економіки, а професійні, тобто фундаментальні та спеціальні знання методики та техніки вивчення документів і фактів господарського життя.

Яка різниця між бухгалтером і аудитором.

Аудитор виступає помічником і захисником свого клієнта. Але це не означає, що аудитор повинен захищати клієнта в усіх випадках, адже іноді клієнт допускає відхилення від норм і може здійснювати протиправні дії. У такій ситуації аудитор повинен своєчасно попередити клієнта про незаконність його дій і можливість негативних наслідків.

В економічній літературі зарубіжних і вітчизняних авторів аудит визнають незалежною експертизою фінансової звітності з метою підтвердження її достовірності.

Аудит – це надання практичної допомоги керівництву й економічним службам підприємства щодо ведення справ і управління його фінансами , а також щодо фінансового і управлінського обліку та фінансової звітності.

У першу чергу аудитор - це порадник, помічник підприємства, яке перевіряється. Він, виявляючи недоліки, радить, як їх ліквідувати, покращити роботу підприємства. Причому свої поради та побажання дає в коректній формі, а не у вигляді категоричних вказівок, обов'язкових до виконання. Підприємство може враховувати зауваження аудитора, а може й не враховувати їх.

Аудитор - це спеціаліст, який має не загальні знання з бухгалтерського обліку та економіки, а професійні, тобто фундаментальні та спеціальні знання методики та техніки вивчення документів і фактів господарського життя. Під фундаментальними маються на увазі знання, які дають розуміння внутрішніх і зовнішніх закономірностей діяльності підприємств. Вони складаються з твердих знань аудитором усіх важливих економіко-облікових та правових понять і категорій. Спеціальними називають конкретні знання з аудиту, що використовуються при здійсненні того чи іншого виду аудиторської роботи.

Отже, аудитор - це спеціаліст, який застосовує свої знання на практиці, тобто має навики дослідження документів й операцій і вміє виявляти недоліки та факти відхилень у діяльності господарюючого суб'єкта.

На підприємствах аудит проводиться на договірній, платній основі, і виявлені порушення не є надбанням громадськості, про них повідомляться тільки керівництву або власникові, а зібрана інформація є конфіденційною й не підлягає розголошенню. Аудитори в першу чергу захищають інтереси власника підприємства, що є його клієнтом, а не держави. Тому виявлені аудитором недоліки й порушення ніколи не стають надбанням громадськості й об’єктом судових розглядів.

Нині аудит виділений у самостійну сферу комерційної діяльності і є комплексом професійних послуг з підготовки та надання рекомендацій у сфері обліку та економіки, фінансів, і права, а також допомоги з їх практичного застосування, що дає можливість клієнту використовувати найкращі способи адаптації управлінського середовища в конкретній ринковій ситуації.

В Україні бухгалтерський облік підпорядкований потребами податкового законодавства, тому головне завдання аудиту теж зводиться до перевірки додержання вимог законодавства.

Тому аудит– це незалежна перевірка бухгалтерської звітності та іншої обліково-звітної інформації про господарську діяльність підприємства з метою підтвердження їхньої достовірності і законності.

Саме у незалежності висловленої думки полягає основна відмінність аудиту від ревізії чи податкової перевірки. Аудитор виступаючи як незалежний професіональний бухгалтер-практик, проводить аналіз фінансової звітності, зменшує ризик помилок у ній до прийнятого низького рівня і надає високий, але не абсолютний рівень впевненості користувачу.

Крім незалежності, великою перевагою аудиту перед податковою перевіркою чи ревізією є „допоміжний” характер аудиту.

На нашу думку, аудит має бути насамперед „швидкою допомогою” для підприємства, його „адвокатом”. Першочерговим завданням аудиту повинно бути не будь-яким методом знайти більшу кількість помилок, не звільнення керівника чи головного бухгалтера, а дієва допомога щодо виявлення помилок і недопущення їх у майбутньому. Але на жаль на сучасному етапі в Україні переважна більшість аудиторів працюють як ревізори, контролери, але не як аудитори в розумінні, яке нам дає МСА,

Тому на відміну від ревізії чи податкової перевірки, саме аудит дає змогу отримати інформацію, за допомогою якої користувач може реально оцінити фінансово-господарську діяльність підприємства, і, проаналізувавши її, внести своєчасні корективи в діяльність підприємства для підвищення його ефективності, при цьому до підприємства, навіть за наявності суттєвих помилок, виявлених аудитором не застосовується жодних санкцій. Крім того, тільки аудит, за потребою користувача (а користувачами як правило є власники, засновники господарюючого суб’єкта, вищий управлінський персонал підприємства, кредитори, інвестори, та інші особи які відповідно до чинного законодавства мають право на отримання такої інформації) може охоплювати всю господарську діяльність підприємства. Навіть у разі коли аудитору не вистачає професійних знань для висловлення думки, згідно МСА, та ЗУ „Про аудиторську діяльність” дозволяють залучати експертів (оцінників, юристів).

На сьогодні в нашій державі стрімко розвивається процес створення аудиторських фірм. Досить жорстку конкуренцію їм становлять міжнародні транснаціональні аудиторські фірми «великої четвірки», які мають тривалу історію діяльності на світовому ринку аудиторських послуг і які створили свої філії, дочірні підприємства і в Україні: «Прайс Уотерхаус», «Ділойт і Туш», «Ернс і Янг», «Артур і Андерсен».

2. В колишньому СРСР існував тільки державний контроль, який здійснювало спочатку Міністерство державного контролю, а потім – Комітет народного контролю та відомчі органи контролю – ревізійні управління міністерств і відомств. В сучасних умовах відомчий державний контроль не може задовольнити потреби користувачів фінансових звітів – акціонерів, власників, інвесторів, банків, керівництва та працівників підприємства. Слід зазначити їх інтереси часто не збігаються. Тому з’явилася нова форма незалежного фінансового контролю – аудит.

Контроль – це процес, який забезпечує відповідність функціонування конкретного об’єкта прийнятим управлінським рішенням і направлений на успішне досягнення поставленої мети.

Основною метою контролю є вивчення фактичного стану справ у різних галузях суспільного і державного життя, виявлення тих фактів і умов, які негативно впливають на виконання прийнятих рішень і досягнення поставленої мети.

В Україні існують різні види контролю:

Державний контроль здійснюють органи законодавчої влади (парламентський контроль, який здійснюється ВРУ.

Муніципальний контроль здійснюють місцеві ради народних депутатів і місцеві регіональні органи відповідно до Закону України «Про місцеві ради народних депутатів і місцеве регіональне самоврядування»

Незалежний контроль здійснюють за діяльністю господарюючих суб’єктів незалежними спеціалізованими аудиторськими фірмами, або приватними особами, які зареєстровані як суб’єкт и аудиторської діяльності.

Контроль власника поділяється на внутрішньо системний та внутрішньогосподарський і регулюється самим власником.

Господарський контроль можна класифікувати за такими ознаками:

а) за часом проведення: попередній, поточний наступний.

- попередній контроль – здійснюється до проведення господарських операцій та прийняття управлінських рішень. Його мета – попередити протизаконні дії посадових осіб, економічно невиправдані господарські операції. Такий вид контролю широко використовують на стадії планування , складання кошторисів, укладання договорів. Його можуть проводити всі органи державного, відомчого та внутрішньогосподарського контролю.

- поточний контроль – здійснюється у процесі виконання господарських операцій з метою оперативного виявлення порушень та відхилень від виробничих завдань та нормативів. Проводиться керівниками підприємств, фахівцями, а також контрольно - ревізійними підрозділами. Широко використовується бухгалтерією при оформленні документів та їх прийманні від матеріально-відповідальних осіб.

- наступний контроль – проводиться після завершення господарських операцій на підставі даних, зафіксованих у первинних документах, регістрах бухгалтерського обліку та бухгалтерській звітності. Його здійснюють органи відомчого та позавідомчого контролю при проведенні ревізій та перевірок.

б) за джерелами інформації: документальний, фактичний комбінований.

- документальний контроль – полягає у перевірці первинної документації, облікових регістрів та звітності з метою встановлення законності та достовірності господарських операцій. Основним прийомом документального прийому є: економічний аналіз, перевірка документів за формою і змістом, математична перевірка, зіставлення документів, пояснення та запити;

- фактичний контроль – передбачає визначення фактичного стану, наявності та використання майна підприємства шляхом обстеження, огляду, обчислення, перерахунку, зважування, лабораторного аналізу, експертної оцінки, тестування.

в) за суб’єктами: державний (позавідомчий); відомчий, аудиторський (незалежний), внутрігосподарський:

- державний (позавідомчий) контроль –здійснюється спеціальними органами державного апарату, діяльність який поширюється на всі галузі народного господарства, підприємствами (Державно-контрольно-ревізійна служба, Державна податкова інспекція, державні спеціалізовані інспекції. Основними завданнями цього контролю є: перевірка законності та правильності розподілу фінансових засобів держави і ведення бухгалтерського обліку, перевірка ефективності витрачання державних коштів, правильності розрахунків та сплати податків;

- відомчий контроль – проводиться міністерствами, органами державного управління за діяльністю підвідомчих їм підприємств, організацій і установ у формі ревізій та тематичний перевірок;

- внутрішньогосподарський контроль – здійснюють керівники підприємств і організацій, спеціальні відділи та служби (планово-економічна, бухгалтерська), фахівці у межах своєї компетенції, керівники виробничих підрозділів, а також штатні контролери, ревізор та аудитори. Він є найбільш оперативним, проводиться систематично, безперервно і охоплює всі сторони виробничо-фінансової діяльності підприємства (установи, організації).

г) за метою та цільовою направленістю: ревізія, тематична перевірка, аудит, експертиза:

- ревізія - це спосіб наступного, переважно документального контролю, який здійснюється за дорученням керівника вищестоящого органу управління, ревізійною групою, з метою встановлення законності, достовірності;

- тематична перевірка – включає вивчення однієї або декількох сторін виробничої або господарсько-фінансової діяльності підприємств (установ, організацій). Їх ініціаторами можуть бути вищестоящі та державні органи.

- експертиза - специфічний спосіб контролю, який використовують правоохоронні органи при наявності ознак фактів зловживань для доказу вини окремих осіб та визначення розміру матеріального збитку, завданого підприємству.

3. Для того щоб заявити про себе аудитори знайомили підприємців з новим видом діяльності усіма доступними способами: за допомогою. Безкоштовних семінарів з питань бухгалтерського обліку та оподаткування, виступів по телебаченню, публікацій у пресі. Це не тільки залучило нових клієнтів, а й викликало інтерес до самої професії.

Аудитор проводить перевірку з метою встановлення об’єктивної істини щодо досліджуваного об’єкту і доведення цієї істини до користувачів через аудиторський висновок.

Мета ревізії зводиться до виявлення незаконних та економічно недоцільних господарських операцій та притягнення до відповідальності винних осіб.

Ревізія являє собою систему контрольних дій, що здійснюються за дорученням керівника вищого органу управління, ревізійною групою або ревізором з метою встановлення законності, достовірності.

Ревізія – це складова системи управлінського контролю, яка відображає законність, достовірність, цілеспрямованість, що здійснюється на підприємствах, організаціях, установах.

Спільним між аудитом і ревізією насамперед є те, що вони проводяться на основі документально перевірених показників, та досліджують один предмет – фінансово-господарську діяльність підприємства, використовуючи при цьому загальні прийоми й процедури фінансово-господарського контролю.

Однак між ними є й суттєві відмінності, які можна розглядати за їх метою і завданням, сутністю, цілями, характером, правовим регулюванням, об’єктами, зв’язками, принципом оплати роботи, практичними завданнями і результатами.

Ініціатором ревізії є контролюючий орган. Підставою для проведення ревізії є наказ державних органів управління. Метою ревізії є виявлення недоліків, їх усунення та покарання винних осіб, що завдають шкоди підприємству.

Головними завданнями державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, змістом і достовірністю бухгалтерського обліку та інш.

Ініціатором аудиту є власник (клієнт). Аудитпроводиться на основі укладеного договору – це добровільний захід.

Аудит здійснюється за договірними розцінками, тоді як ревізія за рахунок бюджету.

Відмінності аудиту від ревізії

Аналізуючи відмінності між аудитом і ревізією, доцільно загострити увагу на оформленні результатів та відповідаль­ності аудитора і ревізора.

Ревізор фіксує в акті ревізії всі виявлені недоліки, включаючи помилки, порушення та зловживання, вказує норми яких нормативних документів порушені, з високою точністю підраховує суму заподіяної шкоди та вживає заходи щодо встановлення винних осіб та відшкодування збитків. Ревізор несе відповідальність за достовірність інформації, відображе­ної в акті ревізії. Якщо порушень не виявлено, то ревізор скла­дає довідку про те, що була проведена ревізія і порушень не встановлено.

Аудитор на підставі проведеної перевірки видає висновок про те, що фінансова звітність дає дійсне, повне уявлення про реальний склад активів та пасивів суб'єкта, що перевіряється. Система бухгалтерського обліку, що використовувалася на підприємстві, відповідає законодавчим та нормативним вимогам. Фінансову звітність підготовлено на підставі дійсних даних бухгалтерського обліку, яка достовірно та повно надає фінансову інформацію про підприємство. Аудитор своїм висновком засвідчує, що суттєвих порушень та помилок на підприємстві немає, а звітність достовірно та повно відображає фінансовий та майновий стан підприємства.

Тобто ревізор свідчить, що крім встановлених і відображених в акті помилок не виявлено, а аудитор — що суттєвих порушень і помилок немає.

Звідси і різний ступінь відповідальності. Ревізор як працівник органу, що призначив ревізію, несе відповідальність тільки за трудовим законодавством.

На аудитора (аудиторську фірму) може бути подано позов про відшкодування нанесених збитків у повному обсязі за цивільним правом. При цьому позивачем може виступати як клієнт, так і третя особа, якій нанесено збитки в результаті недоброякісної перевірки. Крім цього, аудитор, який працює в аудиторській фірмі, також несе відповідальність у разі неякіс­ної перевірки за нормами трудового права.