Більшість авторів, що проводять педагогічні дослідження, основним недоліком традиційного методу вважають пасивність навчання. Ця пасивність є наслідком двох причин:
1) перебільшення ролі пам'яті (сліпа віра в слово, написане або вимовлене вчителем). Така позиція повністю придушувала допитливість і самостійність розумової діяльності студентів;
2) слабкий розвиток психології навчання, що приводить до ототожнення навчання й запам'ятовування, що довгі роки гальмувало розвиток теорії й практики навчання.
Проблемне навчання - це така система методів, при якій слухачі одержують знання не шляхом завчання їх у готовому виді, а в результаті розумової роботи з рішення проблем і проблемних завдань, побудованих на основі змісту досліджуваного матеріалу.
Проблемне навчання включає:
• вивчення матеріалу не по розрізнених темах, а по укрупнених блоках - проблемам;
• звертання до проблем, не вирішених наукою (проблеми для самої науки);
• трансформацію будь-якого заняття в рішення проблеми (або ряду проблем).
При проблемному навчанні треба дотримуватись кількох дидактичних умов:
• відповідність формулювання проблемного питання тієй меті, що поставлена перед навчанням у цілому й даним заняттям зокрема. Потрібно збагнути новизну й масштабність перетворень;
• доступність проблемного питання. Допомогти в вирішенні проблеми навідними запитаннями або у формі інформації (для поповнення знань);
• відповідність життєвої проблеми, що склала основу для проблемного питання, тому теоретичному положенню, засвоєння якого є метою даного заняття. Інакше неминучий формалізм;
• високий рівень підготовки самого педагога в області теорії й методики викладання.
Недоліки :
• пов'язаний з великими витратами часу, особливо на його початковому етапі, коли тільки починають формуватися навички вирішення проблемних ситуацій;
• слабко управляємий, тому що студент, при розв'язанні проблеми повинен сам приймати рішення. Для відстаючих студентів проблеми можуть виявитися надважкими, нерозв'язними, і вони можуть втратити інтерес до навчання. Ці труднощі можна перебороти за рахунок диференціації проблемних ситуацій для різних груп студентів;
• виникають труднощі в організації проблемно-групового навчання, тобто поєднання колективного навчання з індивідуальною роботою. Адже розв'язання проблемної ситуації розраховане на самостійну дію.
Таблиця 9.1
Етапи й сутність вирішення проблеми
| Етапи рішення
| Зміст рішення
|
| 1. Виявлення (формулювання) проблемної ситуації
| Чітко сформулювати, чого вимагає створена ситуація. Що відомо для вирішення проблеми? Що потрібно знайти? Чи досить даних для вирішення даної проблеми? Що ще необхідно для вирішення? Чи не можна сформулювати проблему простіше? Чи вирішувалися раніше подібні проблемні ситуації?
|
| 2. Складання гіпотез і відбір оптимальної
| Які шляхи розв'язання проблеми можна запропонувати? (Не забудьте записати будь-яку скільки-небудь підходящу гіпотезу рішення). Які труднощі зустрінуться при рішенні проблеми по даній гіпотезі? Які переваги гіпотези? Які раніше застосовувалися гіпотези для вирішення подібних ситуацій? Яка з гіпотез має більше достоїнств і менше недоліків?
|
| 3. Рішення проблемної ситуації
| Діючи по обраній гіпотезі, оцінюйте кожен крок. Перевірте, наскільки правильний він при вирішенні цієї проблеми. Чи можна переконатися, що зроблений крок правильний? Чи не залишилося що-небудь не вирішеним? На чи всі питання проблеми надано відповідь?
|
| 4. Аналіз рішення проблемної ситуації
| Чи всі дані проблемної ситуації використані? Якщо ні, то чому вони не знадобилися при вирішенні? Чи не можна прийняту гіпотезу модернізувати або спростити? Чи правдоподібний результат? Чи можна отримане рішення реалізувати технічно? Які додаткові результати можна одержати при розв'язанні даної проблеми? Що можна одержати, якщо проблему змінити так: ...?
|
Перебудова навчання включає:
• визначення списку проблемних питань відповідно до тематичного плану преподаваної дисципліни;
• визначення схеми концепції викладення матеріалу (інформації, яку студент зможе надалі використовувати для аналізу й вироблення власного уявлення про проблему);
• підбор рекомендованої літератури (повинен містити теоретичну базу, обговорення дискусійних питань, динаміку думок по досліджуваній проблемі);
• визначення методів пророблення інформації (повністю самостійна робота, робота під керівництвом викладача, дискусії);
• визначення методів контролю (письмова робота в аудиторії, усне обговорення, ділова гра, домашнє письмове завдання).
Намагаючись використати на практиці метод проблемного навчання, насамперед, потрібно визначити головні частини цього навчання:
• формулювання проблеми (осмислення проблемної ситуації, розуміння поставленого завдання);
• складання гіпотез рішення;
• розв'язання проблемної ситуації;
• аналіз отриманих результатів (табл. 9.1).
Процес проблемного навчання включає рядетапів.
1) Виявлення проблеми («Навіщо?»). Основним недоліком існуючого планування навчального процесу є орієнтація лише на програми. Проблемне навчання вимагає орієнтації на проблему, на їхнє певне коло. Система знань є засобом вирішення проблеми, допомагає визначитися з тим, на що саме потрібно орієнтуватися при розв'язанні тієї або іншої проблеми.
2) Формулювання мети («Що робити?»). Ціль - це придбання певних знань й умінь, включаючи й уміння застосовувати системний підхід у розв'язанні проблем. Системний підхід, що реалізується, насамперед, у побудові дерева цілей перед початком здійснення тих або інших планів.
3) Визначення структури елементів у системі («Чим?»). Система, що спрямована на розв'язання проблеми, складається з ряду елементів, визначення яких сприяє деталізації прийомів аналізу й обробки інформації.
4) Обмеження кола умов реалізації мети. Головною умовою успішного рішення проблеми є розвиток і використання творчого потенціалу студента.
Рівень засвоєння при проблемному навчанні можна виразити так:
ЗНАТИ -> УМІТИ->ХОТІТИ ->ВСТИГАТИ
