Пропозиція грошей (М*) містить в собі готівку поза банківською системою (С) і чекові депозити (О), тобто К=С + Б. Фактично це агрегат МІ, де готівкові гроші означають зобов'язання центрального банку, а чекові депозити — зобов'язання комерційних банків.
Існує декілька джерел створення нових депозитів у системі комерційних банків:
• вкладення готівкових грошових коштів у комерційні банки;
• купівля комерційними або центральним банком державних цінних паперів у фірм та населення;
• купівля банківською системою іноземної валюти;
• надання комерційними банками позичок.
Сума коштів, що внесені на депозити в банки і не видані як кредити, тобто приступні для вкладників у будь-який час, складає фактичні резерви комерційного банку (ТК). Якщо банк володіє резервами, що дорівнюють його депозитам, то це 100% банківське резервування. За такої системи комерційні банки не можуть впливати на пропозицію грошей. Якщо вартість банківських резервів менша, ніж сума депозитів, то це часткове банківське резервування. Сучасна банківська система базується на частковому резервуванні. Це означає, що всі комерційні банки повинні мати мінімальні обов’язкові резерви (К) пропорційно до суми депозитів. Норма обов'язкового резервування — встановлені законом вимоги до рівня резервів — відношенням суми обов'язкових резервів до суми залучених депозитів: г = К/О. Обов'язкові резерви скорочуються пропорційно скороченню депозитів. Величина, на яку фактичні резерви банку перевищують його обов'язкові резерви, називається надлишковими резервами:
£=77-Д
За системи часткового резервування комерційні банки здатні створювати гроші, збільшуючи їх пропозицію за рахунок кредитування економіки. Спроможність окремого банку створювати гроші визначається розміром його надлишкових резервів. Система комерційних банків може надати позики в обсязі, який у кілька разів перевищує її початкові надлишкові резерви.
Припустімо, що резервні вимоги дорівнюють 10% (г = 0,1), а початковий депозит банку становить 100 гр. од. Тоді 10 од. банк повинен тримати як обов'язковий резерв, а 90 — його надлишкові резерви. Якщо банк надасть 90 од. у позику, то він збільшить пропозицію грошей на 90, і тепер вона буде дорівнювати 190. Вкладникам належить 100 од. депозитів, а 90 гр. од. перебуває у позичальників. Якщо ці 90 од. знову опиняться, скажімо, у банку В у вигляді депозитів, процес поновиться: 10%, тобто 9 од„ банк В залишить у резервах, а на суму 81 надасть позики, збільшуючи пропозицію грошей ще на 81 од. Третій банк, С, куди можна покласти гроші, додасть іще 72,9 од. до пропозиції грошей.
Якщо процес продовжиться до використання останньої грошової одиниці, то пропозицію грошей можна показати як Л/у = (1/г)*Б, де г — норма обов'язкового резервування, В — початковий депозит. Коефіцієнт І/г має назву депозитного мультиплікатора.
Депозитний мультиплікатор (т = І/г) визначає максимальну кількість нових депозитних грошей, що створюється однією грошовою одиницею надлишкових резервів при заданому рівні норми обов'язкового резервування.
Максимальне розширення депозитів визначається як добуток простого депозитного мультиплікатора і надлишкових резервів: АО=т*Е. Зменшення кількості банківських резервів призводить до мультиплікативного скорочення депозитів. Збільшення резервних вимог скорочує обсяг безготівкової грошової маси.
Таким чином, внаслідок банківського кредитування кількість грошей в економіці зростає. Процес емісії платіжних засобів у системі комерційних банків називається кредитною мультиплікацією. Кредитна мультиплікація визначає максимальний обсяг грошової маси, що випускається банківською системою в обіг при певному рівні резервних вимог.
Загальна модель пропозиції грошей враховує роль центрального банку, поведінку комерційних банків і відтік частини коштів з депозитів в готівку. Вона містить ряд нових змінних.
Грошова база (резервні гроші) складається з банківських резервів та з готівкових грошей, які є в обігу поза банками: В=С+ТЯ. Оскільки грошовій базі властивий мультиплікативний вплив на пропозицію грошей, її ще називають грошима активної, або підвищеної сили.
Коефіцієнт депонування грошей характеризує структуру зберігання населенням коштів у вигляді розподілу між готівкою (С) і коштами на чекових депозитах (П). Коефіцієнт депонування — це відношення попиту на готівку до депозитів: сг = СЮ.
Норма фактичного резервування депозитів визначається відношенням загальних резервів комерційних банків до депозитів: гг = ТК/О.
Отже, пропозиція грошей є функцією трьох змінних: сг. гг, й і визначається за формулою Л/1 = В*(сг+І)/(сг+гг).
З рівняння видно, що пропозиція грошей перебуває у прямій залежності від обсягу грошової бази (В) і в оберненій — від коефіцієнта депонування (сг) та норми резервування (гг).
Коефіцієнт пропорційності між пропозицією грошей і грошовою базою одержав назву грошового мультиплікатора: т = (сг+ І)/(сг-ггг).
Грошовий мультиплікатор визначає суму, на яку збільшується пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одну грошову одиницю. Збільшення коефіцієнта депонування і норми резервування зменшує грошовий мультиплікатор.
Центральний банк визначає пропозицію грошей через грошову базу, контролюючи її величину. Збільшення або зменшення грошової бази супроводжується мультиплікативним розширенням або скороченням пропозиції грошей комерційними банками.
