Сукупний попит (Ай) — це загальний обсяг вітчизняних товарів і послуг, які готові купити домогосподарства, фірми та уряд країни, а також економічні агенти решти країн світу при певному рівні внутрішніх цін.
Сукупний попит має грошову форму. Тому зв'язок між рівнем цін та величиною сукупного попиту встановлюється основним рівнянням кількісної теорії грошей:
М*У = Р*У,
де М — кількість грошей в обігу, V — швидкість обігу грошей; Р — рівень цін; V — реальний обсяг національного виробництва.
Згідно з рівнянням, обсяг сукупного попиту залежить від кількості грошей в обігу, швидкості їхнього обертання та рівня цін:
V -
Чим більше грошей знаходиться в економічних агентів, тим більше товарів та послуг можуть вони купувати при кожному рівні цін. Відповідно, чим більше угод здійснюється, тим вища швидкість обігу грошей. Швидкість обігу грошей та обсяг їх пропозиції в економіці вважаються постійними величинами. Отже, величина сукупного попиту змінюється обернено рівню цін.
При вищому рівні цін фірми та домогосподарства можуть придбати менше товарів і послуг, оскільки їхній доход постійний.
На графіку зміна рівня цін проявляється у переході економіки до нової точки рівноваги на кривій сукупного попиту. Вищому рівню цін Р2 відповідає менший обсяг сукупного попиту У2, внаслідок чого рівноважні умови сукупного попиту на кривій АО пересуваються з точки А в точку В.
Сукупний попит (АО) можна визначити за формулою розрахунку ВНП методом витрат:
ВВП = С + / + С + ИХ,
де С — споживчий попит, І — інвестиційний попит, С - попит держави на товари та послуги, ІЇХ — попит закордону.
Споживчий попит (С) залежить від:
• доходу від участі у виробництві;
• податків та трансфертних платежів;
• величини майна;
• доходу від майна;
• середньої та граничної схильності до споживання;
• ступеня диференціації населення за доходами:
• чисельності населення.
Після сплати податків у домогосподарств залишається використовуваний доход, який йде на споживання (С) та заощадження (3). У-Т = С+5. Заощадження — це частина використовуваного доходу, яка не споживається. Залежність між обсягом споживання і використовуваним доходом називається функцією споживання Дж. Кейнса. яку можна показати у вигляді:
С = а + Ь(У-Т),
де а автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (споживання в борг, за рахунок заощаджень, субсидій); Ь — гранична схильність до споживання (МРС) — це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одиницю, і визначається за формулою:
де АС — приріст споживчих витрат; АУ— приріст використовуваного доходу.
МРС набуває значення в інтервалі від 0 до 1, тобто одна додаткова одиниця використовуваного доходу збільшує обсяг споживання на величину меншу від 1. Це пояснюється тим, що кожна гривня доходу, яка не споживається, заощаджується. З геометричної точки зору гранична схильність до споживання (МРС) — це кут нахилу кривої споживання (мал.).
Існує поняття середньої схильності до споживання (АРС) — це відношення обсягу споживання до величини використовуваного доходу:
АРС = -У
Найпростіша функція заощадження має вигляд: 3= -а+(1-Ь)-(У-Т), де 8 — величина заощаджень у приватному секторі; а — автономне споживання; (1-Ь) — гранична схильність до заощадження;
Гранична схильність до заощадження (МР5) — величина додаткового заощадження, яке виникає із додаткової гривні використовуваного доходу: де А5- приріст заощаджень; АУ — приріст використовуваного доходу,-**.
С-С + сЧ
Оскільки частина кожної гривні, яка не споживається, обов'язково заощаджується, то гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження в сумі дорівнюють одиниці: МРС + МРЗ = /.
Середня схильність до заощадження (АР5) — це частина використовуваного доходу, яку домогосподарства заощаджують, тобто
У короткостроковій перспективі із збільшенням доходу зростає частка споживання гак званих «люксових благ», серед яких найбільшим є заощадження, а тому середня схильність до споживання зменшується, а середня схильність до заощадження зростає.
На відміну від Дж. Кейнса, сучасні дослідники показали, шо споживання — функція не лише від поточного використої!) -тю доходу. На його обсяги впливають також рівень нагромадженого багатстші. процентна ставка, розвинена система соціального захисту, раціональні очікування споживачів тощо.
Інвестиційна функція
Другим основним компонентом сукупних витрат с інвестиції (І).
Інвестиційні товари діляться вони на три групи:
1. інвестиції в житлове будівництво;
2. виробничі інвестиції, тобто інвестиції в машини, устаткування;
3. інвестиції в товарно-матеріальні запаси.
Інвестиційний попит (І) залежить від:
• обсягу виробництва;
• витрат на капітал (податкова політика та процентна ставка)
• кон'юнктурних коливань економіки;
• сподівань на майбутнє.
Кількість інвестиційних товарів залежить від величини процентної ставки. Підвищення ставки процента призводить до того, що зменшується кількість прибуткових інвестиційних проектів і, відповідно, скорочується попит на інвестиційні товари.
Інвестиції залежать від реальної (г) процентної ставки. Найпростіша функція інвестицій має вигляд:
І = е-сІг,
дЄ / — інвестиційні витрати; є — автономні інвестиції (визначаються зовнішніми економічними факторами); г — реальна процентна ставка; сі — коефіцієнт чутливості інвестицій до динаміки процентної ставки.
Графік інвестиційного попиту нахилений донизу: чим вища ставка процента, тим менша кількість інвестиційних проектів буде прибутковою. Прибутковість інвестицій перебуває в оберненій залежності від ціни капіталу, і вища процентна ставка змушує фірми анулювати певні інвестиційні проекти.
Поведінку інвестицій важко передбачити, оскільки вони залежать від таких мінливих факторів, як успіх або невдача нових виробів, зміни у податкових та процентних ставках, політичних відносинах, підходах до стабілізації економіки тощо.
Макроекономісти застосовують поняття «інвестиції» лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Перерозподіл існуючих активів між різними агентами не є інвестиціями.
Державні закупки та податки
Державні закупки (С) — це третій компонент попиту на товари та послуги. Держава закуповує зброю, послуги державних службовців, книжки для бібліотек,
обсяг Інвестицій
наймає вчителів, будує школи і дороги тощо. Усі ці та їм подібні операції складають компонент державних закупок товарів і послуг, на який припадає десь п'ята частина виробленого ВВП.
Ці купівлі є одним із видів державних витрат. До іншого виду належать трансфертні платежі домогосподарствам. Проте трансфертні платежі не є частиною попиту на товари і послуги. їх збільшення за рахунок зростання податків не змінює використовуваний доход.
Видатки держави на закупівлю товарів і послуг (О) визначаються державним бюджетом країни і є стабільною величиною.
Попит закордону
Попит закордону на блага певної країни залежить від співвідношення цін на вітчизняні і закордонні товари і обмінного курсу національних валют, тобто від реальних умов обміну.
Реальні умови обміну показують, скільки закордонних благ країна може отримати за одиницю своїх благ, і розраховуються за формулою
де Р, Р*— рівні цін відповідно в межах країни і за кордоном; є — обмінний курс вітчизняної валюти.
Зростання 0 означає, що реальні умови обміну поліпшуються, оскільки за одиницю вітчизняних благ можна отримати більше закордонних благ. Але для закордону це означає подорожчання товарів з даної країни, що призводить до скорочення експорту.
